Історія і "Я" - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я"

Історія і "Я"

Останні статті розділу
У грудні 1828 року 19-річний Микола Гоголь, покинувши рідну домівку, прибув до Санкт-Петербурга. Місто неприємно вразило юного провінціала своєю безбарвністю, прозаїчністю, казенно-діловою метушнею, але здивувало тим, що в столиці «всіх» цікавить «усе малоросійське». Тому в листах додому він просить збирати для нього описи вбрання сільських жителів, «до останньої стрічки», анекдоти, «смішні, сумні, жахливі», колядки про Івана Купала, про русалок, а також знаходити стародруковані книги, нотатки, рукописи про часи Гетьманщини. Наступного року рідні дізналися про його задум написати історію України. «Історію Малоросії я пишу всю від початку до кінця. Вона буде або в шести малих, або в чотирьох великих томах», — писав він Михайлові Максимовичу. А в «Звіті Санкт-Петербурзького округу за 1835 рік» він сповіщав, що два томи історії України «вже готові», але «автор не квапиться видавати доти, доки обставини не дозволять йому оглянути багато місць, де відбувалися деякі події».
Автор: Вiктор ГУСЄВ, кандидат історичних наук  0
Уже з початку 1649 року гетьман Хмельницький та його найближчі сподвижники виразно відстоюють ідею побудови «удільної» Української держави, проводячи при цьому надзвичайно енергійну зовнішньополітичну діяльність. Хмельницький з перших же днів повстання укладає військово-політичний союз з кримським ханом, намагається залучити Трансільванію, Молдавію та Валахію; бути під заступництвом їх спільного протектора — турецького султана та водночас проводить переговори з противниками останнього — Венецією та Габсбурзькою імперією.
Особливо активними є контакти українського уряду з представниками московського царя та шведського короля. Як один, так і другий суперничали з польськими монархами за домінування в Центрально-Східній Європі. На підгрунті цього суперництва гетьман сподівається досягти вигідного для українських інтересів антипольського фронту.
Переяславська рада — мета чи засіб, початок чи кінець?.. Гортаючи сторінки історичних видань майже десятилітньої давнини, важко зрозуміти запитальну інтонацію цих рядків.
Автор: Віктор ГОРОБЕЦЬ, кандидат історичних наук, Інститут історії НАНУ  0
Автор: Валентина БУДЬОННА, директор Лебединського краєзнавчого музею  0
Автор: Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор, заступник директора Інституту історії НАН України  0
Автор: Сергій МАХУН, «День»  0
Автор: Василь ЗУБАЧ, «День»  0
Вперше ім’я Галицького князя Ярослава Володимирковича Осмомисла згадується у «Слові о полку Ігоревім». Ярослав Осмомисл утримував добрі зв'язки з суздальським князем Юрієм I Долгоруким, разом з іншими князями брав участь у походах проти половців. Відгомоном цієї боротьби було «Слово о полку Ігоревім». З іншими сусідами, Польщею і Угорщиною, Ярослав Осмомисл утримував мирні відносини, як також з Візантією та цісарем Фрідріхом І Барбароссою. Серед інших князів тодішньої Русі-України саме про Ярослава мовиться чи не з найбільшою повагою у «Слові о полку Ігоревім». Ось ці кілька рядків: «Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі, підперши Гори Угорські (тобто Карпати) своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота Дунаю, справляючи суди аж до Дунаю! Гроза твоя по землях тече! Ти одчиняєш ворота київські; стріляєш з батьківського золотого стола салтанів по далеких землях!»
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, спеціально для «Дня»  0
Автор: Валентина КУЗНЕЦОВА  0
У грудні 1918 року в Києві утвердилася влада Директорії, котра проголосила відновлення УНР. У чорноморських портах від Одеси до Новоросійська висадилися війська Антанти, щоб допомогти Білій армії під командуванням А. Денікіна відродити «єдину й неподільну Росію». А на півночі Радянська Росія розпочала військовий похід проти Української Народної Республіки.
Попри це Директорія запевнила українських громадян у тому, що незабаром вони самі вирішуватимуть долю своєї країни. Вона оголосила себе «тимчасовою верховною владою революційного часу», що отримала на час боротьби силу і право правління державою від першоджерела революційного права трудящого народу». І зобов’язувалася через деякий час передати дані повноваження трудовому селянству, робочому класу та трудовій інтелігенції. Представницьким органом цих верств населення мав стати Трудовий Конгрес.
Автор: Віктор ГУСЄВ,кандидат історичних наук  0
Автор: Ігор СЮНДЮКОВ, спеціально для «Дня»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар