Гра із вогнем - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Гра із вогнем

Гра із вогнем

«Справа Василя Кочубея»: донос на Мазепу та його наслідки
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

«Кочубеївщина» належить до найнебезпечніших, найзагрозливіших хвороб нашої історії - ба більше, і українського національного характеру також. Це явище з жахливою періодичністю «відроджується» та повторюється в кожному новому столітті вітчизняної історії; аж ніяк не стало воно надбанням минулого й у наші дні. У чому сутність цієї проблеми? У тому, що закрита, деспотична структура влади, геть непідзвітної народу, сприяє зрадам, таємним підступам й ренегатству можновладців, відповідальних не перед людьми своєї землі, а перед ласкою (або неласкою) чергового диктатора, котрому вони завдячують своїм багатством, високим становищем у суспільстві - й котрого в глибині душі люто ненавидять та бояться (об’єднувальної національної ідеї ж немає, всі думки обертаються лише навколо статків та влади!), проти котрого вони організовують змови, плетуть інтриги, пишуть доноси явним або неявним хазяям...

Видатний український філолог та історик Юрій Шерех (Шевельов) мав, отже, всі підстави вважати «кочубеївщину» одним із найбільш руйнівних чинників національної державності - разом із «малоросійським» провінціалізмом та впливом імперської Москви. Але, читачу, все ж таки цікаво дізнатись якомога детальніше, глибше й об’єктивніше (без історичних кліше та схем, які приблизно так само відповідають реальним трепетним та кривавим трагедіям минулого, як п’ятирядковий переказ сюжету «Гамлета» відповідає глибинному змісту шекспірового шедевра, або точка на карті - Еверест - відповідає неймовірній величі найбільшої вершини світу), що ж трапилося насправді в тому драматичному 1708 році з Василем Кочубеєм, Іваном Мазепою та царем Петром І. Дізнатись справжньою, автентичною мовою документів того часу - й тоді, хтозна, персонажі історії зійдуть із проклятих в’язниць і музейних картин, постаментів, пам’ятників та заговорять з нами, як живі... Зробимо таку спробу!

Отож формальним початком трагічних подій «кочубеївщини» можна вважати початок лютого 1708 року, коли (таємним шляхом, через охтирського полковника, росіянина Федора Осипова, а також через людину з темним минулим, Петра Яценка-Яковлєва) до Москви, до царевича Олексія, а головне - в ставку самого царя Петра і до його фаворита, «светлейшего князя» Меншикова, надійшов докладний донос генерального судді Війська Запорозького Василя Леонтійовича Кочубея зі страшними звинуваченнями гетьмана Івана Степановича Мазепи у державній зраді (згодом до цієї малосолідної донощицької справи долучився й інший представник козацької старшини - Іван Іскра).

 

ПЕТРО І (ПАРАДНИЙ ПОРТРЕТ) НЕ ПОВІРИВ ДОНОСУ КОЧУБЕЯ, БО СПРАВЕДЛИВО ВВАЖАВ, ЩО ЗА НИМ КРИЄТЬСЯ БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ, А НЕ ВІРНІСТЬ ОБОВ’ЯЗКУ ПЕРЕД ДЕРЖАВОЮ

Про що йшлося в цих доносах? Слово самому Василеві Кочубею; ось як оповідають «посередники» (той же Федір Осипов, чернець Никонор, котрого Кочубей посилав з таємною місією до Москви) суть висунутих ними проти гетьмана звинувачень: «Гетьман, де, Иван Степанович Мазепа, хочет Великому Государю измънить и отложитца к ляхам, и Московскому государству учинить пакость великую, плънить Украъну, государевы городы». І далі: «Гетьман, Иван Мазепа, забыв страх Божій и крестное цълованіе и премногую, монаршую к себъ милость, согласився с королем полским Лещинским и из Вішневецким, и из злаго своего намъренія умышляет на его, Великаго Государя, здравіе, как бы ево, государя, в руки свои гдь вхватить, или смерти предать». І, більше того, сповіщалося, нібито Мазепа, «совокупившися с полками своими, и откривши змъннческую злобу, хотъл идти войною на его, Великого Государя, вотчину, на великороссійскіе городы... А совокупяся с тогобочными, по Днепру, полками и собрав великую силу, злохитрое свое намъреніе хочет исполнить, чтоб его, Государеву, державу разорить... А тогобочныя полки на то ему давно присяжны, для того он их там и населил... А всъ свои скарбы и пожитки, одни уж за Днепр выпровадив, а другіи с собою возит... А про тое ево злое намъреніе старшина генералъная и полковники любо и домышляются и въдают, однак, одны з върности к нему, другіе страха его ради (тобто через острах перед гетьманом. - І.С.), третіе, видя Ево Государеву к нему милость, что не повърит, извъстить ему, Великому Государю, не смъют... А лучше всъх про то въдает ближній ево секретарь, новопоставленный генералъный писарь Орлик, чрез которого вся тайна и пересилки отправуются...»

І, звісно, як і в усі часи, - наприкінці доносу прохання про цілковиту секретність: «Они ж (Кочубей та Іскра. - І.С.) Царскому Величеству доносят и милости просят, чтоб сіе върное доношеніе до времени у Царского Величества было укрыто» (так записав зміст доносу Федір Осипов).

Як бачимо, звинувачення проти гетьмана висунуті більш ніж серйозні: державна зрада; замах на життя монарха; сприяння іноземній (польській) інтервенції в Україну (цікаво, що в листі-доносі Кочубея та Іскри ані слова про реальний задум Мазепи, здійснений у жовтні того ж 1708 року: перехід на бік Карла ХІІ та військово-політичний союз з ним!). Взагалі ж, можна сказати, перед нами - не тільки гострий детективний сюжет, а й «вічна» модель боротьби за владу, владолюбство, з боку Кочубея закамуфльоване відданістю царю. До речі, сам цар Петро все це чудово розумів; у листі до гетьмана Мазепи від 1 березня 1708 року, тобто невдовзі після отримання доносу Кочубея та Іскри, він писав: «Понеже, как всегда обыкновенно, что зло тихо лежать не может, и нынъ через особливых посланных ясно себя явили Кочубей и Искра (бывшій полковник), где чаю, конечно, быть и Апостолу (миргородському полковнику, в майбутньому - гетьману; більшість істориків підтримує ту версію, що Апостол, як мінімум, знав про донос Кочубея й розраховував сам на булаву після усунення Мазепи. - І.С.): видъвши сіе, уже за далъе отлагать опасаюсь; и для того вам сіе, яко върному человъку, объявляю, чтоб каким-либо образом оных воров (Кочубея та Іскру; «вор» у термінології того часу - «державний злочинець». - І.С.) поймать (ибо я чаю в сем дълъ великому быть их воровству и непріятельской факціи («підступам». - І.С.); к пойманію же их такое мое мнъніе объявляю, что мы ими присланных гонцов отпустим, якобы въря им; но сим подлогом чаем их приманить, Кочубея и Искру; и так сим тихим образом всъх можем в руки получить. К сему же и то объявляем, что ежели вы и кромъ сего способа можете их всъх достать, то, не отпуская времени, немедленно поймав и сковав, к нам пришлите; а пока оные попадутся, извольте о сем дълъ тихо держать, якобы не въдаете о сем». І - приписка царя гетьманові: «При сем же просим вас дабы вы о сем ни малой печали и сумненія не имъли».

Звісно, якби Кочубей міг передбачити отаку реакцію царя, він повівся б інакше й тим врятував би своє життя. Але події розвивались невблаганно. Між іншим, генеральний суддя дуже й дуже ѓрунтовно підготувався до спілкування з царем: переписав й суттєво розширив донос, розбивши його по статтях (тут і зізнання гетьмана, зроблене йому, Кочубеєві, під час бесіди наодинці, у таємних політичних контактах з польською княгинею Дольською; і неприхована радість Мазепи при отриманні звісток про поразки царських військ; і таємне читання разом зі старшиною заборонених статей відомого Гадяцького трактату 1658 року про об’єднання Польщі, Гетьманської України та Литви в конфедеративну державу - очевидно, з наміром «оживити» цей договір в нових умовах). Дуже цікаво, що одна зі статей доносу-звинувачення Кочубея - це не що інше, як відома в історії Дума (або пісня) Мазепи. Пригадуєте:

«Всъ покою щире прагнуть,
А не в еден гуж тягнуть:
«Той на право, той налъво,
А все, братя, тото диво!
...През незгоду всъ пропали,
Сами себе звоевали.
Ей, братища, пора знати,
Що не всъм нам пановати,
Не всъм дано всее знати,
І ръчами керовати!».

Додамо, що «донесення» Кочубея царю (про цей Мазепин текст там сказано таке: «Дума его или пъсня есть доводом непостоянства в върности») - основне, а може, й єдине джерело, без якого неможлива була б розмова про цю пісню.
Отож Кочубеєві здавалось, що його «скарги» мають усі шанси на успіх. Тим більше, що, переховуючись по хуторах Слобідської України та у своїй Диканьці на Полтавщині, він отримав винятково «милостивого» листа від одного з найбільш наближених до Петра людей, графа (згодом - канцлера) Гаврила Головкіна, де той писав: «Предложенные, по върности вашей, важные дъла Его Величество выслушал, и изволил принять то ваше доношеніе зъло милостиво... Царское Величество указал мнъ к вашей милости писать, дабы ваша милость как наискоръе пріъхал секретно в ближнія мъста к Смоленску, гдъ б я мог с вами видътца и о том дълъ разговаривать и совътовать, дабы то злое начинаніе возможно было упредить, и какую б върную особу избрать на мъсто того подозрительного (тобто - на місце Мазепи! - І.С.) не умъшкав... Ибо о том же дълъ, о котором вы доносите, имъет Его Царское Величество доношеніе и от иных, таковых же верных и знатных, особ, как и ваша милость». І - в кінці листа: «Желательный вам всякого блага и слуга, Гаврило Головкин».

БУДИНОК ВАСИЛЯ КОЧУБЕЯ В БАТУРИНІ. СУЧАСНЕ ФОТО

По суті, то була приманка (або пастка) для Кочубея та Іскри. У той же час канцлер Головкін писав (від імені царя) листи зовсім іншого змісту. Ось що, наприклад, читаємо в посланні Головкіна до гетьмана Мазепи, датованому початком квітня 1708 року: «Хотя признаваем, что вашему сіятельству не без досаді на нас, что к розыску (а «розыск» - це допити й тортури. - І.С.) Кочубей и Искра мимо Кіева привезены сюда, однако же обьявляем, что нам в Кіев их невозможно было привезть, понеже послано к ним только два офицера без солдат, и, уговоря, привезли их добровольно в Смоленск вскоръ послъ того, как мы от вашего сіятельства письмо получили, что посланные ваши их не могли взять... Мы, въдая Государеву к Вам любовь и Вашу к Нему, Великому Государю, истинную върность, и того ради мы неусыпные труды приложили то зло изслъдовать и сыю злую факцію (підступ, інтригу. - І.С.) без дальних околичностей разорвать».

18 квітня Кочубей та Іскра, приїхавши через Бєлгород та Смоленськ, прибули в царську військову ставку у Вітебську. Практично негайно почалися допити і тортури; «слідчі» Петра особливо прагнули дізнатися, хто спонукав генерального суддю та колишнього полтавського полковника написати донос на гетьмана. Іскрі «дано было 8 ударов», потім знову «дано было 8 ударов»; Кочубею «дано было 5 ударов». 19 травня 1708 року канцлер Головкін писав до Мазепи (звернувшись до нього ось у який спосіб: «Сіятельнъшій и превосходительнъйшій господине, мой истинный благодътелю!»): «Мы, елико надлежало, в том розыскъ (проти Кочубея. - І.С.) трудились и дошли до того, что тъ воры сами признали свое воровство, прежде пытки принесли повинную, что то все, еже они сами писали и говорили, яли на вас ложно. И хотя оные во всем вину свою и принесли, однако же мы оных пытали, выспрашивая из них, по какому умыслу то зло на вас сплели, и не по подсылкъ ль от непріятеля и по факціям оного, но они и с пытки тож подтверждали и говорили, что то все чинили ни с чего иного, токмо с единой злобы своей на вас, как лучче изволите усмотръть из посланного розыску и из писем наших к вам». Цікаво, що всі листи до царя канцлер Головкін підписував: «При сем раб твой - Гаврило...» Це - людина, яка входила до вузького кола найвпливовіших посадовців Московії.

Ще більш урочисто писав до Мазепи цар. Ось його грамота від 23 квітня 1708 року: «В Нашей, Великого Государя, грамотъ писано к тебъ, върному подданому нашему, что явившіеся в ложном на тебя доношеніи генеральный судья, Васілій Кочубей, и бывшей полковник полтавской, Искра, взяты за кръпкой караул и привезены для розыску сюды, и по вымышленному доношеныю их, по розыску, явилось самое их воровство и сплетенная ложь на тебя, върнаго подданого нашего, знатно по злобъ или по непріятельской факціи, и что Мы тому их ложному доношенію, как и прежде, так и нынъ, въры никакой яти не хощем, въдая к нам, Великому Государю, твою всегдашнюю верность... И оные воры, Кочубей и Искра, из пытки говорили, что ложное свое доношеніе чинили не с непріятельской факціи, но токмо с своей собственной на тебя, върнаго подданнаго нашего, злобы и ненависти, не видя и не въдая никакой за тобою, върным нашим подданым, к нам, Великому Государю, невърности. И по тому явившемуся злому их дълу оные воры и возмутители народные Кочубей и Искра, которые, по собственному своему признанію, тъ свои ложнія клеветы на вас, върного подданого нашего, многим в народъ малороссійском возмущенія внушали и розсъвали, воспріимут по дълам своим, по Нашего, Великаго Государя указу и по правам достойную казнь». При цьому Петро І запевняв Івана Степановича, що й у майбутньому «клеветникам никакая въра не подастся»...

***

Кочубея та Іскру було страчено 14 липня 1708 року в Борщагівці, поблизу Білої Церкви, - там тоді перебував зі своїми загонами гетьман. Ані вони, ані Мазепа, ані Петро І - ніхто тоді не міг точно передбачити подальші бурхливі події 1708-1709 років. Це нам ті події відомі ще зі сторінок шкільного підручника...

А втім, хіба аж такі відомі? Адже й досі історики сперечаються, якими були мотиви донощицьких дій Василя Кочубея, одного з найвпливовіших людей гетьманської України (пам’ятаєте пушкінське: «Богат и славен Кочубей?»).
Один із найкращих фахівців доби Мазепи, Сергій Павленко, вважає, що Кочубей діяв аж ніяк не самостійно, а за погодженням з деякими впливовими представниками старшини, котрі хотіли усунути Мазепу від влади (додамо ще й особисті образи, і почуття, пов?язані з долею доньки, Мотрі). А головний висновок тут, мабуть, такий: кар’єристська «гра з вогнем» задля кар’єри неодмінно завершується крахом. І не тільки 300 років тому. При цьому автор цих рядків хотів би в такий спосіб розставити крапки над «і» (задля уникнення лжеактуальних тлумачень явища «кочубеївщина» й кривих звинувачень): жоден з чотирьох президентів України й близько не наближається до масштабу гетьмана Мазепи! Тому з паралелями тут варто бути дуже обережними.

2012-07-13 10:18:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар