Голодомор — зброя масового ураження - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Голодомор — зброя масового ураження
   

Голодомор — зброя масового ураження

Історія засвідчила, що ми з ворогом не вживемось на одній території.
Анна Олійник, магістр Київського національного університету ім. Т.Шевченка, волонтер Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 32-33 років в Україні

Напевно, це дуже страшно і боляче: повільно помирати від голоду. Іще гірше, коли ти помираєш не один, а коли твої рідні і близькі конають у тебе на очах. Напевно, це дуже моторошно: вийти на залюднену завжди вулицю, щоб замість звичного буденного гамору почути моторошну тишу. Страшний 1932-1933рр. Зріє безсиле перед історичним фактом питання: чому? Адже хтось все одно виживе, адже не зможе жменька катів замучити великий народ. Він все одно у комусь зостанеться і продовжиться, щоб розповісти страшну правду своєї історії. 

Цей народ має якусь вражаючу волелюбну наснагу, особливе почуття гідності, що не терпить наруги і мобілізує до спротиву. В якийсь момент комуністичній верхівці стало зрозуміло, що зупинити цей спротив можна лише шляхом тотального знищення. За понад десятиліття від початку окупації України, радянська влада прийшла до крайньої міри — геноциду українського народу в 1932-1933 рр., тим самим визнавши свою безсилість перед ним. 

Із самого початку нав’язування українцям комуністичного режиму з його політикою «воєнного комунізму», продрозверсткою та іншими згубними для господарства методами як спротив виникають тисячі українських повстанських загонів. Разом наприкінці 1920 – початку 1921 рр. вони налічують понад 100 тис. бійців. Окупаційна влада виставляє проти них сили Червоної армії — на українській території в цей час перебуває 5 її армій, 1 млн військових.

Непримиримість селянства змушує центр іти на поступки: НЕП, тобто «нова економічна політика», хвиля українізації. 

Але взаємна боротьба не припиняється. В 1927 році приймається рішення про колективізацію, яка здійснюється здебільшого насильницькими методами. Цього ж року ОҐПУ в Україні фіксує 9 масових виступів, 173 теракти (25 вбивств, 26 замахів на вбивство, 18 підпалів, 104 поранення, побиття, погрози, ін.) та поширення антирадянських листівок.

1928 р. –  селянство Півдня України навесні чинить активний опір радянським бригадам хлібозаготівельників, намагаючись перешкодити вивезенню хліба – через реальну загрозу голоду. Десятки масових селянських виступів. Починається хвиля «баб’ячих демонстрацій». В оприлюднених архівних документах можна знайти цікаві свідчення: в Херсонському окрузі протягом одного місця було зафіксовано близько 20 таких виступів, а в одному селі «баби» не дали вивезти 6 000 пудів хліба, виставивши свою варту.

Впродовж 1928 р. відбулось 150 масових селянських виступів, 351 теракт. Антирадянські настрої зростають в багатьох регіонах. Зокрема, на Маріупольщині фіксують випадок, коли натовп з півтори сотні селян ввірвався до сільгосптовариства з криками: «Дайош посіввматеріал!»

1929 рік – пропорційно до темпів поширення колективізації зростають масштаби опору. Кількість терактів зростає до 1437, з новою силою відроджується повстанський рух.

1930 рік – відбулось майже 4,1 тис. масових виступів (приблизна сумарна кількість учасників – понад 1,2 млн осіб). Повстання проходили під національними і соціальними гаслами. Бували випадки, коли селяни повністю виганяли сільський актив. На боротьбу з повсталими кидались добре озброєні кавалерійські полки, посилені частини міліцейських загонів. 14 березня 1930 р. Сталіна повідомили, що в Тульчинській, Вінницькій та Могилівській округах повстанням охоплено 343 сільради, зафіксований 81 збройний виступ; в 73 селах сільради були розгромлені, радянська влада ліквідована. 

Є відомості про повстанські організації, очолювані колишніми ідейними комуністами, які крізь ці події мали змогу усвідомити справжню суть червоної влади.  До таких, наприклад, належить Яким Рябченко – колишній червоний партизан і підпільник в тилу Денікіна, а згодом – очільник селянського повстання на Чернігівщині.

Спротив дестабілізував ситуацію в регіоні, виснажував ресурси режиму. Кремль був надто зацікавлений в існуванні України в своєму складі, щоб змиритися. Номенклатурна верхівка, воюючи за територію, представила до винищення цілий народ. 

Сьогодні у нас знову триває боротьба. Історія засвідчила, що ми з ворогом не вживемось на одній території.  І господар з нього зовсім нікудишній. Ми ж, переживши геноцид і не втративши гідність, маємо лише один шлях – до перемоги. І маємо обов’язок: пам’ятати тих, у кого в попередній боротьбі відібрали змогу захищатись. 

Історія не передбачає змін. Проте передбачає пам’ять. На шляху нашого націєтворення — багато дорогих жертв. Геноцид 1932-1933 рр. – одна з найстрашніших спроб подолати неподоланне. Пам’ятаймо. 

22 листопада о 15:00 прийдімо запалити свічу до Національного меморіалу жертв Голодомору. 

Теги:
2014-11-18 11:02:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар