Голодомор і селянська війна проти влади в Україні: 1930-1932 роки - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Голодомор і селянська війна проти влади в Україні: 1930-1932 роки

Голодомор і селянська війна проти влади в Україні: 1930-1932 роки

Геннадій МАХОРІН, кандидат історичних наук

Коли аналізуєш перебіг повстанської боротьби підпільних антирадянських організацій  в Україні впродовж 1920—1930-х років  і репресивної політики у відповідь радянської влади (силами ДПУ, пізніше НКВС), чітко простежується зовнішньополітичний чинник, який впливав на характер внутрішньополітичної боротьби.

Як тільки з’являлася надія на підтримку антирадянського виступу  ззовні з боку однієї чи кількох західних держав, помітно активізувалися повстанські настрої та рухи в Україні. Одночасно ми відзначаємо й посилення діяльності радянських спецорганів. Більшовицька влада протягом 1920—1930-х років двічі використала як ефективний засіб боротьби терор голодом — у 1921—1922 і 1932—1933 роках.

Якщо співставити розвиток зовнішньополітичних  відносин радянської держави та її внутрішньої політики, можна відзначити причинно-наслідковий зв’язок. Чому, для прикладу, було різко згорнуто нову економічну політику й оголошено про перехід до прискореної індустріалізації? У травні 1926 р. у Великобританії розпочався загальний страйк гірників. У СРСР, безумовно, за вказівкою влади розгорнувся збір коштів для страйкарів. Федерації гірників Великобританії були передані гроші, зібрані радянськими профспілками, які прийняли рішення про відрахування у фонд допомоги страйкарям 1% своєї зарплати. Великобританія розцінила це як втручання у свої внутрішні справи і розірвала дипломатичні відносини з СРСР, припинено було й дію радянсько-британського торгівельного договору. Британська влада провела обшук у радянському торговому представництві, з Лондона вислали радянських службовців. Міністр закордонних справ Г.В. Чичерін розцінив ці дії як створення «єдиного морального фронту проти Радянської Росії», адже до осуду СРСР приєдналися й інші західні держави. В документах ХV з’їзду ВКП(б) 1927 р. міжнародна ситуація була розцінена як переддень збройного нападу на СРСР.

Одночасно погіршуються відносини  і з Польщею. 7 червня 1927 р. на вокзалі у Варшаві колишній учасник Добровольчої армії Б. Коверда застрелив радянського повпреда у Польщі П.Л.Войкова. Є припущення, що цей замах було організовано англійською розвідкою. На вищезгаданому ХV з’їзді ВКП(б) Х. Раковський закликав відповісти «достойным революционным отпором, в том числе и войной».

Загострення зовнішньополітичних  відносин стало однією з головних причин, що зумовили необхідність форсованої індустріалізації «з метою зміцнення  обороноздатності країни» (як офіційно заявляла ВКП(б)).

Ймовірність війни поступово переростала в цілком реальну загрозу. Повпред СРСР у Польщі Д.В. Богомолов у своєму листі в Народний комісаріат закордонних справ СРСР від 12 червня 1928 р. повідомляв про ймовірність нападу Польщі восени 1928 р. або в 1929 р. І радянська, і зарубіжна преса приділяли увагу ситуації, що склалася. Так, у республіканській газеті «Вісті», з посиланням на повідомлення закордонних журналістів, 20 січня 1929 р. була опублікована замітка «Імперіалісти мріють про напад на радянську територію. Пілсудчики організовують петлюрівських недобитків». У ній, зокрема, читаємо:

«Берлін, 18. Букарештський кореспондент газети «Таг» повідомляє про нову подорож генерала Лерона до Варшави  в зв’язку з готуванням, що їх дуже енергійно провадиться в  Польщі й мета яких — «примусове розв’язання українського питання в польському дусі».

Зі слів кореспондента, в Польщі організовано кадри шести українських  дивізій під керівництвом генералів  Безручка та Осади. Поруч із переговорами, що відбуваються у Варшаві, та воєнними готуваннями «посвячені» обговорюють питання, в якій мірі можна притягти Румунію та Чехо-Словаччину до передбаченого польського наступу, якого чекають наступної весни».

Вбачаючи загрозу в союзі  Польщі з прибалтійськими державами, Сталін наказав у півтора разу збільшити чисельність армії, а у вересні 1930 р. висловив думку про необхідність розташування не менше 150—160 піхотних дивізій, щоби забезпечити оборону Ленінграда й Правобережної України. Сталін, звертаючись до Молотова, підтвердив, що «пока Латвия, Эстония, Финляндия и Польша не создадут блок, они воевать с СССР не станут. Стало быть, как только они обеспечат блок — начнут воевать (повод найдут)».

30 січня 1930 р. радянське керівництво  провело реорганізацію зовнішньої  розвідки, перед якою ставилося завдання активізувати розвідувальну діяльність проти Польщі, Німеччини, Великобританії, Франції, Румунії, Фінляндії, прибалтійських країн та Японії. У той же час проводиться «чистка» в Червоній Армії. Адже протягом березня 1930 р. в 74 гарнізонах Українського військового округу відбулося майже дві тисячі виступів із протестом проти колективізації, зафіксовано, що у понад чотирьох тисячах листів червоноармійців міститься негативна оцінка дій радянської влади.

Одночасно влада нейтралізує по-антирадянському налаштоване селянство (згідно з постановою «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації»). Керуючись цією постановою, вже з другої половини січня 1930 р. тисячі селян депортують у північні райони СРСР. Адже Сталін вважав селянство «соціальною базою українського націоналізму». Спочатку удар був спрямований проти заможних селян, яких влада назвала «куркулями». Згодом до цієї категорії почали відносити й середняків. Селяни самі сприймали акції виселення як нейтралізацію сили, яка чинила опір політиці радянської влади. Адже ДПУ УСРР зафіксувало 1930 р. в республіці 4098 селянських виступів, чимало з яких мали організований і масовий характер. Вже тоді розгоряється справжня селянська війна проти влади, одним із головних гасел стає вимога відновлення самостійної України.

В умовах подальшого посилення загрози  війни, а вже стверджувалося, що вона буде навесні 1932 р. або, щонайпізніше, восени 1932 р., влада відслідковувала настрої  різних верств українського населення. Селянство ж було налаштоване найбільш рішуче. Фонди державного архіву Житомирської області містять справи за 1931 рік під назвами «О ходе подготовительных работ по высылке кулачества и реагирования населения», «О настроениях населения после высылки кулацких семейств», «О настроениях крестьян и распространении контрреволюционных слухов». Районні відділи ДПУ констатували, що виселення селяни розглядають як ліквідацію антирадянськи налаштованих осіб, як імовірних організаторів і учасників опозиційних виступів в умовах очікуваної війни. Агенти ДПУ по кожному селу давали картину настроїв. Зокрема, читаємо:

«с. Вчорайше. Часть населения —  подкулачники, спекулянты, церковники и прочие — все в один голос  говорят, что их вывозят потому, что  в будущей войне эти люди могли  бы восстать против власти;

с.Дергановка. В связи с арестом  глав семейств, выселяемых, по селу начали ходить слухи о том, что скоро  должна быть война и что высылка  происходит потому, что соввласть  боится кулаков, а поэтому их выселяют;

с. Халаим-городок. Колхозник Григорий Бондарь высказался: «Якби був Петлюра, то ми цієї панщини не відробляли б».

Восени 1931 р. влада знову зробила  суцільний зріз настроїв населення  і зафіксувала посилення радикалізму. Мешканець с. Кошелівки (теж Червоноармійського району Житомирської області) висловлювався так: «Коли була б війна і бачив би, що б’ють більшовиків, то я тільки поміг би бити, щоб скоріше їх знищити». У висновку органи ДПУ констатували: «Отношение к соввласти враждебно, население ожидает войны». Особливо такими настроями було охоплено селянство.

* * *

Влада готувалася до зовнішньої війни, про що є велика кількість архівних документів під грифом «Цілком таємно», а в той же час розгорнула внутрішню  війну проти селянства, організувавши  терор голодом.

Дуже влучну оцінку дав І. Лисяк-Рудницький: «Швидкий і могутній поступ українства у 1920-х роках підкопував гегемонію Москви, що її подальше збереження ставало під виразним знаком запиту. Загрозу, що виникла для московського панування, можна було зліквідувати тільки новими, гострішими засобами. Сталін послідовно змагав до того, щоби примусити українську націю до капітуляції, зробити з неї покірне знаряддя у руках кремлівських можновладців». І цим засобом став геноцид українського народу. Влада сама визнавала ці дії внутрішньою війною. Згадаймо слова помічника Сталіна М.М. Хатаєвича: «Це — війна, або вони нас, або ми їх». 1932 р. спецоргани виділяють зброю партійним керівникам, вище комуністичне керівництво дає санкцію на застосування будь-яких методів політичної боротьби проти народу. Голодомор 1932—1933 рр., організований в умовах реальної загрози зовнішньої війни, став цілеспрямованим винищенням селянства — «соціальної бази українського націоналізму» — сили, готової виступити широким фронтом проти влади.

Наступна внутрішня війна — 1937—1938 рр. — також обумовлена зовнішньополітичним фактором, але це тема, яка потребує окремого висвітлення.

Теги:
2012-11-23 10:06:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар