Геноцид в Україні - «доведено!..» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Геноцид в Україні - «доведено!..»

Геноцид в Україні - «доведено!..»

Професор Джеймс МЕЙС, журналіст газети «День» (1997-2004)

У 1988 році Комісія США з Голодомору в Україні зробила 19 висновків («День» повністю їх наводить нижче), зокрема (№16) — що те, що сталося з українцями у 1932 — 1933, було геноцидом. Це був найважливіший момент серед висновків Комісії, і оскільки саме я підготував ці висновки для її схвалення, то відчуваю себе певною мірою зобов’язаним захистити їх у світлі нових свідчень, які стали доступними після розвалу Радянського Союзу та були опубліковані українськими вченими.

ДОПОВІДІ ООН

Існує два основнi документи ООН про геноцид — доповідь Рухаш’янкіко 1978 року та доповідь Уїттекера 1985 р. Обидві доповіді є масштабними дослідженнями геноциду з погляду комісії, причому друга з них мала на меті внести корективи у першу. Доповідь Рухаш’янкіко мала на меті знищити будь-які згадки про геноцид вірмен за часів Оттоманської імперії під потужним тиском турецького уряду. У доповіді Уїттекера мовилося, що вірменська різня була геноцидом. Однак обидві доповіді прийняв лише підкомітет ООН і вони не обов’язково відображали погляди вищих органів ООН, не кажучи вже про ООН загалом. Це ж стосується і Комісії США з Голодомору в Україні, яка була вибрана — і таким чином відображала погляди — тимчасової об’єднаної (гібридної) комісії iз представників Конгресу, президента США та представникiв громадськості, призначених членами Конгресу, однак жодним чином не накладала зобов’язань ані на Конгрес, ані на президента, оскільки їй не було потрібне схвалення ані того, ані іншого.

ГОЛОД-1933. ВОЛОДИМИР КУТКІН, КИЇВ, УКРАЇНА. З КОЛЕКЦІЇ РОБІТ: ГОЛОДОМОР ОЧИМА УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ. ЗБЕРІГАЧ: МОРГАН ВІЛЬЯМС

У жодній із доповідей ООН не було згадки про Україну. Якщо Туреччина могла заблокувати висновки комісії, які були їй не до вподоби, легко собі уявити, на що був здатен Радянський Союз. Навіть більше, під час підготовки доповіді Уїттекера я листувався з автором, який сказав, що оскільки йдеться про лише три мільйони українців, тобто близько 10% населення тогочасної Української РСР, подія не заслуговує на назву геноциду . Оскільки я не мав стосунку до згаданої комісії, я мало що міг зробити для подальшого просування цього питання.

Чому сталося вбивство голодом

Однак не слід забувати, що коли українці порушують питання про міжнародне визнання Голодомору 1932 — 1933 в Україні геноцидом, найбільше значення надається доповідям ООН, і будь- яка спроба прийняти до них поправку або переглянути їх, цілком імовірно, зустріне такий самий опір із боку російського уряду, який уряд Туреччини в минулому чинив визнанню вірменського геноциду. Крім того, не слід забувати, що Росія, на відміну від Туреччини, є постійним членом Ради Безпеки ООН і, таким чином, має набагато більшу вагу в усіх організаціях ООН. Однак те, що не вважається достовірним зараз, цілком може стати таким у майбутньому.

МІЖНАРОДНА СЛІДЧА КОМІСІЯ

На відміну від Комісії США з Голодомору в Україні, Міжнародна комісія з розслідування Голоду 1932 — 1933 рр. в Україні — показовий судовий процес, організований тогочасним Конгресом вільних українців, — спростувала такий висновок, заявивши: «Якщо був намір знищення, чи підпадає це під визначення знищення «національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої»?» Безсумнівно, голод i та політика, що його спровокувала, не обмежувалися територією України, навіть якщо, очевидно, територіям, населеним переважно українцями, віддавали трагічну перевагу. Більш того, відтоді історія підтвердила, що ненависть Сталіна поширювалася не тільки на українців. Важко не припустити можливість цілого ряду геноциду, хоч би яким жахливим було це припущення, але саме по собі це не виключає гіпотезу про геноцид у часи голоду 1932 — 1933 рр.

З огляду на це, а також на надану їй інформацію, Комісія вважала імовірним, що у подіях 1932 — 1933 були присутні елементи геноциду.

ГОЛОДНІ ЛЮДИ ПОМИРАЛИ ПРОСТО НА ВУЛИЦЯХ

Це нагадує шотландський судовий вердикт «не доведено» , тобто обвинувачення є поясненням події, яке не виключає інших тлумачень та якого недостатньо для засудження звинуваченого. Такий висновок було прийнято, бо, за словами голови Комісії професора Якоба Сандберга, «таке обвинувачення мало б брати до уваги аргументи захисту, головним із яких був: «апеляція до Конвенції про геноцид означала б її ретроспективне застосування до моменту європейської історії, коли жодна з існуючих в Європі або Америці сил не побажала втрутитися та захистити жертви голоду, навіть на чисто гуманітарних засадах, не кажучи вже про насильницьку гуманітарну акцію, подібну до тієї, яку застосували до Оттоманської імперії». Попри те, що вищенаведені слова були подані як особлива думка голови, на них, безсумнівно, зважили його колеги при складанні вердикту більшості. Насправді, за винятком цього моменту, особлива думка професора Сандберга, мабуть, пересилила думку більшості його колег своїм осудом радянської політики, що спричинила Голодомор. У той час як професор Сандберг виявив, що серед безлічі цілей, які переслідував сталінський режим, штучно створюючи голод, було «знищення української нації», саме в цьому положенні більшість, яка виявила, що Конвенція про геноцид застосовна до актів, скоєних до її законного прийняття, знайшла підстави для спекуляції на тему, чи було цей елемент, необхідний для доказу факту геноциду, доведено, або ж лише доведено як одне із кількох «можливих» пояснень.

Прорив інформаційної блокади довкола Голодомору

ЧОМУ ГОЛОДОМОР БУВ ГЕНОЦИДОМ?

Попри всю повагу до шановних вчених — членів трибуналу, єдина справжня причина, чому факт геноциду не визнали, полягала в тому, що найочевидніші його винуватці були вже мертві до того часу, коли комісія оголосила про свої висновки, і тепер, 13 років по тому, знайти обвинувачених було б практично неможливо. Однак слушність мав саме професор Сандберг, а не більшість, виявивши на підставі мізерних доказів, які ми тоді мали, що намір був присутній. Пригадаймо нещодавно опублікований приватний лист Сталіна Кагановичу від 11 серпня 1932 року із особистого архіву Кагановича:

«...Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент. Вместо того чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП(б) и требованиями райкомов и вот долавировался до ручки. Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужества пойти в нужный момент против течения, не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь — не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.

Урок геноциду

Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается не мало (да не мало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец — прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое это то, что украинская верхушка не видит этих опасностей...

...Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть».

Саме про те, як за будь-яку ціну в найкоротший термін перетворити Україну на фортецю СРСР та зразкову республіку, писав покійний Григорій Костюк у своїй книзі «Сталінська влада в Україні: дослідження десятиріччя масового терору, 1929 — 1939» (Лондон, 1960). Базуючись на інформації, отриманій із офіційної радянської преси того періоду, Костюк назвав цю політику перетворенням «неросійських республік СРСР фактично на провінції Росії ». Звісно, тепер, коли українські історики мали цілих десять років, щоб дослідити архіви, ми набагато більше знаємо про деталі. Ми знаємо про безпосередню роль Молотова і Кагановича, призначених 22 жовтня 1933 керівниками спеціальних комісій із нагляду за хлібозаготівлею в Україні та на Кубані, де вони посилали своїх добірних комуністів, куди було потрібно, щоб ті виконували поставлені їм завдання. Ми знаємо про жахливий декрет від 18 листопада 1932 р., який Молотів проштовхнув через українське Політбюро, де наказувалося відбирати у селян усе, крім насіннєвого зерна (яке також відберуть спеціальним декретом наприкінці грудня), якщо вони не виконували план, а також заносити колгоспи до «чорних списків» і стягувати з селян-одноосібників штрафи іншими видами продуктів, якщо вони «зловмисно» не мають досить зерна, щоб його можна було відібрати.

Існує ще декрет московського Політбюро від 14 грудня 1932 р., підписаний Сталіним і Молотовим, в якому відповідальність за «недоліки хлібозаготівель» в Україні та на Північному Кавказі (тобто Кубані) покладено на «куркулів і націоналістів-шкідників», щоб виправдати хвилю терору з боку партійних чиновників, а також вказувалося, скільки років потрібно дати конкретним чиновникам в окремих районах, наказувалося припинити українізацію Північного Кавказу, засуджувалося її «механічне» проведення, а наступного дня українізацію припинили в усьому СРСР. Ми можемо також прочитати щоденники Кагановича, де він згадує, як у свій перший день на Північному Кавказі він сказав місцевому керівництву: «Безсумнівно, серед вихідців із України (тобто скрипниківського Комісаріату освіти. — Д.М. ) існували організовані групи, які проводили роботу (пропаганду куркульських поглядів. — Д.М. ) особливо на Кубані, де розмовляють українською». Є тисячі свідчень очевидців, записаних у самій Україні, які здебільшого ідентичні тим, які понад 20 років тому зібрали в рамках проекту «Усна історія України» серед біженців до Північної Америки.

Повість про двох журналістів

Першим проривом була публікація складених Станіславом Кульчицьким «партійно орієнтованих» запитань у «Сільських вістях» для книги людської пам’яті, яку Спілка письменників доручила скласти Володимиру Маняку. Маняк вивчив 6000 листів, надісланих у відповідь на запитання Кульчицького, і опублікував 1000 із них. Нині існує достатньо особистих спогадів і збірникiв свідчень очевидців, щоб звести їх у вражаючу біографію. Не можна продовжувати дискредитувати цих свідків як «фашистських посіпак». Багато хто із них воював під час Другої світової війни у лавах Червоної армії і був зразковим радянським громадянином.

Під таким тиском з боку самої верхівки Радянської влади, який вплинув як на документи злочинців, так і на спогади тих, хто вижив, не можна ставити запитання «Скільки мільйонів загинуло?» Слід запитати, як могло вижити так багато народу, при тому, що було зроблено все можливе, щоб уморити їх голодом? Кожен зі спогадів індивідуальний, але, взяті разом, вони не можуть не зворушити навіть найбільш «наукових» істориків. Однак загалом трактування того, що сталося і чому, не змінилося порівняно з тим, яке можна знайти у класичних працях з радянології, написаних на основі радянської преси. Єдина різниця полягає в тому, що нині ми знаємо набагато більше подробиць про те, наскільки агресивною була політика Москви щодо України.

Цілком зрозуміло, що мав на увазі Рафаель Лемкін — єврей- юрист із Польщі, який винайшов термін «геноцид», написав основні документи і домігся їх прийняття ООН, — коли писав: « Геноцид має дві фази: першу, коли руйнують національну модель пригнобленої групи, і другу, коли їй нав’язують національну модель гнобителя. У свою чергу, таке нав’язування може бути застосовано до тієї частини пригнобленого населення, якій дозволено залишитися в живих, або тільки до території, після того, як на ній знищено все населення та її заселено пригноблюючою нацією- гнобителькою. У минулому руйнування національної моделі називали денаціоналізацією . Однак автор вважає, що це слово неадекватне, оскільки воно:

1) не асоціюється з руйнуванням біологічної структури;

2) маючи на увазі руйнування однієї національної моделі, не має на увазі нав’язування національної моделі гнобителя;

3) деякі автори використовують слово «денаціоналізація» у розумінні лише «позбавлення громадянства».

Деякі вчені закликали до визначення геноциду надто вузького або надто широкого для наукових цілей. Однак те, що насправді мав на увазі його автор і що було прийнято міжнародним співтовариством, — це дії, «які здійснюються з наміром знищити або скалічити певну групу людей». Навряд чи можуть виникнути сумніви, що за сталінських часів Україна була скалічена, результати чого настільки ж прикро очевидні, наскільки їх важко довести. Тому я і спробував зрозуміти у своїй останній праці, як і чому Україна досі не змогла пройти через трансформації, які ми вважаємо необхідними і на які заслуговує її народ. Тому я і вважав за необхідне дати визначення сучасній Україні як постгеноцидного суспільства.

Голодомор – 32/33 – біль серця всієї України

Як і у випадку будь-якої культури, частиною якої ми не є, ті, хто не є частиною української нації, яка пройшла через радянський період, нації, яка саме в цей період сформувалася і зазнала деформацій, можуть розповісти українцям про те, як їм потрібно розуміти самих себе, не більш ніж про те, як подолати труднощі, які їм принесло минуле. Українці в Україні самі творитимуть свою українську історію. Проживши тут десятиріччя не як експатріант, але як один із них, можливо, я розумію це краще, ніж будь-хто.

СВІДОЦТВО ПРО СМЕРТЬ

Сьогодні українські історики великою мірою відмовилися від «партійного мислення» вчорашнього дня на користь компіляції фактів і документів, залишивши історикам дня завтрашнього вирішувати, що все це означає для них. Ми писали свої книги і продовжуватимемо їх писати. Вони ж можуть приймати або відкидати той досвід, який ми їм пропонуємо, що міститься в численних працях, залишених нами. Ми можемо тільки сподіватися, що вони знайдуть корисним те, що ми можемо запропонувати. Бо головна причина, через яку Рафаель Лемкін вважав геноцид злочином проти людства, — те, що ніщо не може «відшкодувати втрати, завдані цивілізації у вигляді культурного внеску, який могли зробити лише групи людей, об’єднані національними, расовими і культурними характеристиками ». Вони і мають визначити і заповнити свої втрати у цій сфері.

ДОКУМЕНТ

Висновки спеціальної комісії Конгресу США з питань Голодомору 1932 — 1933 років в Україні

1. Немає сумнівів, що велика кількість населення Української РСР та Північної території Кавказу померли від голоду протягом 1932 — 1933 років через голодомор, спричинений людьми, шляхом конфіскації врожаю 1932 року Радянською владою.

2. Жертви українського голодомору налічують мільйони осіб.

3. Офіційна заява радянської влади про «диверсію куркулів», яка стала причиною всіх «труднощів» протягом Голодомору, не має підстав.

4. Голодомор не був, як часто заявлялося, пов’язаний з посухою.

5. У 1931 — 1932 роках офіційною реакцією Радянської влади на нестачу зерна через посуху за межами України було надання допомоги постраждалим територіям та надання деяких пільг селянам.

6. У половині 1932 року, внаслідок невдоволення влади Української РСР тим, що надмірні поставки зерна спричинили появу локалізованих осередків голодомору, Москва відмінила попередній курс і зайняла більш жорстку позицію до селян.

ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ... ДИТЯЧА «ШТУРМОВА» БРИГАДА ВІДПРАВЛЯЄТЬСЯ НА ЗБІР КУКУРУДЗИХАРКІВЩИНА 1933

7. Неспроможність Радянської влади в Україні виконати граничні норми поставок зерна змусила її вжити надзвичайно жорстких заходів, аби забрати у селян максимальну кількість зерна.

8. Восени 1932 року Сталін використав цю спонукану «кризу поставок» в Україні як привід для зміцнення свого контролю в Україні, а також для ще більшого посилення заходів з конфіскації зерна.

9. Голодомор в Україні в 1932 — 1933 роках був наслідком максимальної конфіскації сільськогосподарських продуктів у населення села.

10. Представники влади, які відповідали за заходи щодо конфіскації зерна, також жили в страху покарання.

11. Уже в кінці 1932 року Сталін знав, що в Україні люди помирали від голоду.

12. В кінці 1933 року Сталін використав «слабкість» української влади в зборі зерна для ще більшого зміцнення свого контролю над комуністичною партією України і дав наказ для дій, які ще більше погіршили ситуацію й довели до максимуму людські втрати.

13. Постишев мав подвійне повноваження від Москви: збільшити конфіскацію зерна і тим самим збільшити голодомор в Україні та знищити новітні національні самопрояви, які були до того часу дозволені українцям владою СРСР.

14. Наскільки голодомор також відбувався в басейні ріки Волга та на території Північного Кавказу, як цілість, в роках 1932 — 33, глибина Сталінської інтервенції як восени 1932 року, так і в січні 1933 року, в Україні дорівнювала лише подіям в етнічно українському районі Кубані Північного Кавказу. (Пункт №14 слід розуміти: голодомор відбувся і в басейні річки Волга, і на північному Кавказі, але такі наслідки й масштаби, як в Україні, він мав там, де проживали етнічні українці).

15. Робилися заходи не допустити переїзд голодуючих в регіони, де харчі були доступніші.

16. Й.Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців в 1932 — 1933 роках.

17. Американський уряд мав достатню та вчасну інформацію про голодомор, але не зробив жодних кроків для полегшення ситуації. Навпаки, адміністрація США надала дипломатичне визнання Радянського уряду в листопаді 1933 року, відразу ж після голодомору.

18. Протягом голодомору деякі члени американського корпусу преси співпрацювали з Радянським урядом, заперечуючи існування голодомору в Україні.

19. Останнім часом в дослідженні голодомору є значний прогрес як на заході, так і, меншою мірою, в Радянському Союзі. Хоча радянські історики та промовці ніколи не давали точного та адекватного звіту, значний прогрес був досягнутий останніми місяцями.

Вашингтон 19 квітня 1988 року

2003-11-22 09:07:00

   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар