Геній на рідній землі-2 - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Геній на рідній землі-2

Геній на рідній землі-2

Наталія БУДЗАНІВСЬКА, Оксана БУЛГАКОВА (упорядник)

Закінчення. Початок

Вернадський долучається до організації УАН. При цьому його умовою участі у цьому процесі було збереження свого російського, а не українського громадянства: «Я не буду громадянином Українського гетьманства, я братиму участь в культурній роботі на Україні як академік Російської Академії наук — у ролі ділового експерта». Вочевидь, В. І. Вернадський не вірив у надійність становища Української держави, як і більшість.

Ставлення В. І. Вернадського до гетьмана еволюціонувало під впливом обставин. Оцінку самого гетьмана та його політичного курсу через багато років після падіння Української держави вчений висловив так: «»Гетьманство» це було фікцією — реальне його значення виявилось життям від акту до акту — це була ефемерна влада в дуже обмеженій формі. Нічого спільного не було між нею і гетьманством України від XVI і до початку XVIII ст., окрім імені...» Тобто В. І. Вернадський не побачив ніяких національних рис у державі П. П. Скоропадського, хоча ця оцінка була зроблена аж у 1943 р.

Після падіння Української держави 16 грудня 1918 р. В. І. Вернадський занотував у своєму щоденнику: «Зараз в широких колах очікування більшовизму, нової смути; крім небагатьох, широкі кола не вірять в міцність створюваного і вважають весь рух провісником більшовизму». Тобто прихід до влади Директорії УНР В. І. Вернадський сприймав як нетривале, нестійке явище, вбачаючи у ній псевдонаціональну форму соціального протесту.

Суперечливим є ставлення В. І. Вернадського до окремих складових українського питання. Учений прихильно сприймав українську мову, спілкуючись зі своєю донькою під час прогулянок саме українською. І продовжуючи роздуми, говорив, що відродження української мови є надзвичайно позитивним явищем. В. І. Вернадський наголошував на російсько-українській єдності «як запоруці возз’єднання єдиної, великої, неділимої Росії». Росія мала враховувати інтереси України, проте В. І. Вернадський відкидав наміри створення Української самостійної держави. Він виступав за існування України в межах демократичної федеративної Росії.

Закономірно, що так само негативно оцінював В. І. Вернадський і вплив міжнародного чинника на український національний рух та утвердження незалежності України. Російські великодержавні кола вже давно дотримувалися поглядів на український національний рух як на штучний, кон’юнктурно підтримуваний Німеччиною та Австро-Угорщиною задля послаблення Росії за допомогою внутрішніх чвар. Особливо такий погляд на українство набув поширення у роки Першої світової війни, а потім, із Брестським миром, його прибічники отримали додаткові аргументи. Криза Російської держави, неспроможність вирішити внутрішні проблеми, соціальна напруга, невдоволення населення центральною владою як чинники зростання національних рухів до уваги російськими політиками та інтелігенцією не бралися. В. І. Вернадський був людиною широкого кругозору. Він часто на сторінках щоденника розмірковує про міжнародну політику. При цьому спирається не на достовірні дані, а на чутки.

Восени 1919 р. учений часто говорить про нещиру роль союзників у геополітиці, обвинувачує їх у підтримці незалежності України. 5 жовтня 1919 р. він записав: «Але загалом, безсумнівно, і основи нашого уявлення про самостійну Україну можуть бути не цілком зрозумілі, дякуючи неясності уявлень про її світове становище. ... Чи може вона не рахуватися з міжнародними впливами? Виступлять чи ні ці впливи проти розгрому Петлюри?» В. І. Вернадський підозрює країни Антанти у намірах послабити Велику Росію, сформувати буферні держави між більшовицькою Росією та Європою.

ГЕТЬМАН ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ ОДРАЗУ ОЦІНИВ ТА ПІДТРИМАВ ІНІЦІАТИВУ ВОЛОДИМИРА ВЕРНАДСЬКОГО ТА МИКОЛИ ВАСИЛЕНКА — ЗАСНУВАТИ ВСЕУКРАЇНСЬКУ АКАДЕМІЮ НАУК (НА ФОТО ПАВЛО ПЕТРОВИЧ СКОРОПАДСЬКИЙ У ФОРМІ ПОРУЧИКА КАВАЛЕРГАРДСЬКОГО ПОЛКУ, 1898 РІК)

Становище українських державницьких сил у 1919 р. було складним. Виснажлива боротьба у лютому — липні вселяла мало надій на успішне завершення Української революції. Поразки українських військ звужували коло симпатиків українського національного руху, в тому числі у середовищі російської інтелігенції. На фоні перемог Збройних сил півдня Росії українська справа здавалася програною. Не симпатизував УНР і В. І. Вернадський. Він писав 26 вересня 1919 р.: «Очевидно, зараз разом з поляками йде спроба покінчити з Петлюрою. Я вважаю цей хід політично правильним, але боюсь, що участь поляків куплена дорогою ціною». Далі він аналогічно без співчуття констатував ліквідацію українського фронту, попри те, що це був антибільшовицький рух і таким чином Білий рух програвав стратегічно. Рух С. В. Петлюри асоціювався у нього з бандитизмом.

5 жовтня 1919 р. В. І. Вернадський зробив у своєму щоденнику запис, який подає його актуальне розуміння українського питання: «Вирішення українського питання, з одного боку, у правильній міжнародній середньоєвропейській політиці, у швидкому вирішенні аграрного питання і у створенні тісного зв’язку української і російської культур». Що вчений мав на увазі? «Правильна міжнародна середньоєвропейська політика» означала відмову союзників Росії по Антанті від створення України як буферної держави, такі наміри підозрював В. І. Вернадський. Однак відомо, що Антанта не підтримувала незалежність України, а прагнула лише використати й антибільшовицький потенціал українського національного руху, зокрема «петлюрівщини».

На нашу думку, необхідність «швидкого вирішення аграрного питання» випливала з того, що Україна — це аграрний край, а основну частину населення становили селяни. Центральнорадівські, більшовицькі експерименти в аграрному питанні, разом із консервативною політикою П. Скоропадського, перенесли це питання в розряд пріоритетних, навіть більше, ніж національне. Вирішення питання про землю дозволяло вгамувати селянські протести, заспокоїти тил, який створював чимало клопотів для Добровольчої армії.

Нарешті, створення тісного зв’язку української і російської культур мало для В. І. Вернадського важливе значення тому, що він був переконаний у силі культурницьких факторів у гармонізації і примиренні суспільства. Доречним тут буде згадати і УАН, яка мала бути чинником завоювання лояльності інтелігенції України. Крім того, як говорилося вище, справжній український національний рух сприймався як культурницький, тож вирішення проблем із переслідуванням української мови мало сприяти консолідації «малоросів» і «великоросів».

В. І. Вернадський у громадсько-культурному житті Української держави.

РОЛЬ УЧЕНОГО В ЗАСНУВАННІ УАН

Важливою віхою в житті В. І. Вернадського стали події квітня 1918 р., коли в результаті державного перевороту до влади в Україні прийшов уряд гетьмана П. П. Скоропадського, в якому М. П. Василенку було запропоновано сформувати уряд.

3 травня 1918 р. М. П. Василенко став міністром народної освіти. Саме з цього часу починається активна діяльність зі створення УАН. Саме Микола Прокопович залучив до співпраці В. І. Вернадського. Розвиток освіти і поширення знань були найважливішими проблемами для В. І. Вернадського. Все своє життя він займався науково-організаційною діяльністю, поширенням знань тощо.

Схвально поставившись до пропозиції М. П. Василенка, В. І. Вернадський наголосив на неприйнятності для нього українського громадянства і бажанні працювати винятково як експерт і академік РАН. В. І. Вернадський вважав, що УАН має бути побудована за зразком РАН, заснованої у Санкт-Петербурзі, з широким розгалуженням науково-дослідних інститутів, лабораторій, музеїв, наукових бібліотек тощо. «На першому місці, перш за все, повинно бути створено, добре обставлене відділення української мови, літератури та історії і ті відділи інститутів, які пов’язані з практично важливими для країни інтересами — пов’язані з вивченням продуктивних сил країни...» Натомість М. П. Василенко стояв на позиції, що академія має бути національною, на зразок Празької, з обов’язковою українською мовою. Вернадський згадував: «Розмова з Василенком про Академію наук України. Він її мислить як національну, типу Праги». Так, говорячи про створення УАН в своїй статті в газеті «Русскій голосъ» від 15 серпня 1918 року В. І. Вернадський наголошував: «При створенні УАН необхідно рахуватися з тим, що робота УАН окрім свого світового значення має задовольняти важливі: 1) національні, 2) державні, 3) місцеві життєві вимоги».

14 листопада 1918 року гетьман П. П. Скоропадський затвердив закон про заснування УАН, її статут і штат. В. І. Вернадського у ході прямих таємних виборів одноголосно обрали головою-президентом. Наступного дня В. І. Вернадський через київські газети поширив свою заяву про вихід із кадетської партії та її центрального комітету, а також направив заяву в Київський комітет партії народної свободи. Вчений вважав, що «президент Академії не повинен належати до будь-якої політичної партії на час свого президенства». Проте В. І. Вернадський продовжував брати участь в засіданнях ЦК кадетської партії і Національного центру.

З цього часу УАН розпочала своє самостійне існування як найвища наукова інституція в Україні. Академія отримала у своє володіння велику частину землі на околицях Києва, де мала розмістити свої наукові установи, лабораторії, інститути тощо.

Отже, в період Української держави В. І. Вернадський змінив своє ставлення до революційних подій в Україні. Не схвалюючи як таку політизацію українського національного руху, він вважав за можливе долучитися до розгортання і посилення науково-культурного руху в Україні. На фоні дискусій у кадетській партії про ставлення до Української держави В. І. Вернадський виступав за підтримку антибільшовицької України.

Розуміння значення науки, бажання сприяти культурному розвитку України і таким чином посилити українсько-російські зв’язки, чим сприяти консолідації «великої Росії», взяли гору, і В. І. Вернадський долучився до розбудови наукової сфери України і створення УАН. Він сприяв організації десятків різних комітетів та науково-культурних установ України.

Нетривалий період Гетьманату П. П. Скоропадського мав велике значення для національного відродження Української держави. Отже, в роки Української революції (1917-1921 рр.) Володимир Іванович Вернадський перебував у епіцентрі суспільно-політичних трансформацій, працював в умовах різних політичних режимів, але, на відміну від інших учених і суспільно-політичних діячів, уникнув переслідувань. Незважаючи на складні обставини, він продовжував займатися справою, яка приносила не кон’юнктурні дивіденди, а десятиріччями і сторіччями працювала і працює на благо людства. Для вченого наука та її організаційне оформлення стало сенсом усього життя. На думку Володимира Івановича Вернадського: «Наука найбільше сприяє міжнародному розумінню. Ненасильницьким і найміцнішим засобом вона зв’язує людей і народи».

Теги:
2020-04-17 11:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар