Геніальний дивак - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Геніальний дивак

Геніальний дивак

Ігор СЮНДЮКОВ

За всесвітню славу і почесне місце в пантеоні історії великі герої платять дорогою ціною: часто замість живого обличчя нащадки бачать лише парадний портрет, за яким вже не так і легко розгледіти риси конкретної людини.

Здавалося б, про Олександра Васильовича Суворова, найбільшого полководця імперської Росії (6 травня 2000 р. виповнюється 200 років від дня його смерті) відомо все. Не програв жодної битви, 52 роки життя віддано військовій службі (починав простим капралом, помер генералісимусом), перемагав турок, прусаків, наполеонівських генералів, утихомирював польських повстанців, як ніхто інший сприяв розширенню кордонів і впливу Російської імперії на півдні й на заході... А от яким він був у житті, що писали і говорили сучасники про Суворова-людину?

Відразу вражають протиріччя суворовського характеру. Вірний слуга російського престолу — і в той же час чоловік з рідкісним чуттям власної гідності (коли Катерина дарувала йому чергову діамантову зірку, полководець, уклонившись, відмовився: «Матінко, у тебе ж і так тут дармоїдів стільки...»). Друг солдатів, він умів говорити з ними простою й енергійною мовою — і водночас ерудит, який блискуче знав древню і сучасну історію (не тільки історію воєн!); до речі, після боягузтва другою непробачною вадою Суворов вважав неуцтво — ось про що не завадило б сьогодні пам’ятати його співвітчизникам у погонах. Дуже самотня, по суті, людина, яка уникала придворних веселощів, байдужий до жінок воїн (одружився тільки в 45 років), а разом з тим блискучий, дотепний співрозмовник, який зачарував багатьох європейських монархів — імператор Австрії Йосиф сказав про нього: «Це щонайосвіченіша людина Росії!». Зовнішність не богатирська: сутулий, кульгавий, маленького зросту, із зморшкуватим жвавим обличчям, високими бровами і трохи зігненим носом, рано посивілий. Був дуже образливим, не пробачив дружині Варварі, яку гаряче любив, легковажності. Бережливий, терпіти не міг розкоші (його дратували позолочені палацові дзеркала, багаті килими, люстри...). Стрімкий, запальний і гарячий — але й відхідливий. Таким був Суворов.

«Обов’язок імператорської служби, — писав Суворов, — такий обширний, що будь-який обов’язок у ньому зникає». Він свято вірив у це. І його епоха (середина і кінець XVIII століття) дала, певне, найвищі зразки російської імперської доблесті. Проте вічних імперій немає. Та, якій служив генералісимус Суворов, стала назавжди надбанням історії. Спроби відродити її безнадійні — тут не допоможе і полководницький геній десяти Суворових. Та майбутні покоління ніколи не забудуть людину, яку французький граф Сегюр назвав «Генієм за достоїнствами і філософом за дивацтвами». А фельдмаршал Рум’янцев, який добре вивчив Суворова, сказав про нього так: «Ось людина, яка хоче всіх запевнити, що вона нерозумна, але ніхто не вірить їй!».

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2000-05-06 13:46:32
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар