Галинка, Галина, Галина Степанівна, пані Грушецька (з дому Бойко)… - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Галинка, Галина, Галина Степанівна, пані Грушецька (з дому Бойко)…
   

Галинка, Галина, Галина Степанівна, пані Грушецька (з дому Бойко)…

Олександр Панченко

У дописі дворічної давнини в пам’ять про свого батька українського громадського діяча та педагога Дмитра Грушецького його донька Орина, що натепер замешкала у Чікаґо, зокрема писала: «..Одного разу тато проходився по Чикаґо Авеню, поспішав до друзів, які приймали щойно прибулу родину еміґрантів, і побачив їхню співучу французькомовну доньку Галиночку. Потроху татові і мамині романтичні дуети втілились у живий романс, який розвивався згідно з твердженням Оріяни Фелачі: «Любов – це компаньйон, з яким розділяєш ліжко, тому що розділяєш мрію»…».

10 квітня 2017 року ця улюблена Дмитрова «Галиночка», а натепер - Галина Степанівна Грушецька (з дому Бойко), відзначає свої уродини. Вона народилася 1942 року у селі Артелярщина (але пані Галина вважає своїм родинним селом Кілочки) на благодатній полтавсько-зіньківській землі. Вперше ж інформації про цю видатну українську громадсько-культурну й освітню діячку американської діяспори полтавський читач довідався зі статті Ганни Дениско, що була поміщена  у тижневику «Полтавський вісник»  ч. 44 за 29 жовтня - 4 листопада 1993 року.  Відомо, що Артелярщина розташоване на сході Полтавської області, неподалік від сіл Будки та Покровське, було засноване на початку 18 століття, станом на 1900 рік в селі діяли дві громади - козацька й казенна. Большевицьку владу місцевим селянам нав’язали московські манкурти у січні 1918 року, 1921 року було створено т.зв.комнезам, а від 1926 року діяли ТСОЗи - «Трудовик», «Нове життя», «Шлях Лєніна». У цьому, здавалась не великому українському селі обліковано жертвами Голодомору 1932-33-го років понад 130 осіб, на примусові роботи до Німеччини на примусові роботи було вивезено 98 чоловік, а загинуло на німецько-совєцькому фронті загинуло 118 односельчан родини Бойків, і серед них  - старший брат Галини Федір, про якого й досі плаче душа Галини Степанівни. У багатотомній «Книзі Пам’яті. Полтавська область» з 1998 року, є лише одна згадка про хлопця, який називається: Бойко Федір Степанович, 1927 чи 1924 року народження, що загинув у бою в січні 1943 року  й був похований у братській могилі в російському місті Волгограді.

ГАЛИНА ГРУШЕЦЬКА ТА ОЛЕКСАНДР ПАНЧЕНКО У ТРАВНІ 2016 року, ЧИКАГО

Немовлям Галинка Бойко опинилася за кордоном, де вивчила українську мову. В Сполучених Штатах Америки, куди вона прибула в 14-річному віці з Франції, Галина Степанівна стала відомою діячкою на ниві рідної культури й церковного життя. Юнкою у Чикаґо вона належала до знаменитого Об’єднання української демократичної молоді (ОДУМ) – української молодіжної громадської організації у США і Канаді, яка постала у Нью-Йорку в 1950 році. До речі, якраз Об’єднання Демократичної Української Молоді відкрило низку відпочинково-виховних, спортивних, кобзарських та інших літніх таборів для нашої молоді у США і Канаді, а задля своїх членів Об’єднання придбало відпочинкові оселі «Київ» (м.Акорд, штат Нью-Йорк, США) та «Україна» (м.Лондон, провінція Онтаріо,  Канада). Об’єднання видавало «Альманах-збірник ОДУМ-у 1950–1965» (Торонто; Чикаґо; Нью-Йорк, 1965), «Порадник одумівця» (2 т.), «Сторінки ОДУМ-у» при часописах «Українські вісті», «Українське життя», «Свобода», «Молода Україна», збірки поезій «Цвіт папороті» М.Ситника, роман «Грань» О.Лупія. Станом на 2005 рік у складі ОДУМ-у перебуло 500 осіб.

Галина Грушецька викінчила відділ бібліотекарства з маґістерським дипломом, пізніше учителювала в суботній школі українознавства, згодом, у 1974 році,  зредаґувала збірку творів української письменниці  Катерини  Федорівни Перелісної під наголовком «Вірші для дітей». Між іншим, українська поетеса і письменниця, авторка численних творів для дітей. Катерина Перелісна народилась 1902 року у Харкові, її батько Федір Глянько (1879-1955), був  одним із піонерів українського руху серед харківського робітництва, з 1900 активний член Української Робітничої Громади в Харкові, шо була керована Гнатом Хоткевичем. Також Федір був співзасновником Українського Робітничого Театру, а з 1917 ще й член  Центральної Ради і учасник Трудового Конґресу, у 1931 році був репресований чоловік, що очолював Український інститут педагогіки.  Пізніше, вже із сином, К.Перелісна також була змушена еміґрувати у Північну Америку. Батько Катерини, Федір, як учасник українського руху і діяч УАПЦ, не уникнув репресій з боку большевиків - деякий час він провів у совцєьких тюрмах, врешті також еміґрував до Штатів. Прикро, що ця видатна українська письменниця доживала віку в старечому притулку, бо її син помер раніше, скінчила свій земний  шлях 1995 року, за свого життя побачивши свою книжку «Вірші для дітей», яка вийшла друком у Хмельницькому 1992 року завдяки праці та старанням  Галини Степанівни Грушецької.

РІЧНИЦЯ ГОЛОДОМОРУ,ЧІКАГО, 2011 рік, ДРУГА ЗЛІВА ГАЛИНА ГРУШЕЦЬКА, ДАЛІ ДОНЬКА ОРИНА

Г.С.Грушецька була засновницею та очільницею-опікункою дитячого хору «Молода Думка»  у 1976-78 роках. Особливо слід відзначити, що  вона була організаційним референтом Комітету для  побудови пам’ятника будівничому та Митрополиту Української автокефальної православної церкви (УАПЦ)  Василю Липківському у Бавнд Бруці 1984 року. 11 грудня 1975 року газета «Свобода» надрукувала звіт про 23-й з’їзд Об’єднання Української Демократичної Молоді (ОДУМ), що відбувся 28-30 листопада у Детройті. У цьому звіті були, зокрема, такі рядки: «Учасники з’їзду мали нагоду вислухати виступ одного зі своїх колеґ Петра Матули з Вашінґтону, який представив ідею побудови пам’ятника в українському пантеоні — Осередку УПЦ в ЗСА в Баунд Бруку, світлої пам’яті митрополитові В.Липківському. Його постать для нас, українців, залишилася символом не лише боротьби, але й збереження української національної субстанції». Проте встановлення й освячення пам’ятника відбулось лише за вісім років — 23 жовтня 1983 року.  Події саме цих непростих восьми років — крок за кроком — прослідковує у своїй книзі «Історія пам’ятника Митрополитові Василеві Липківському» (Вашинґтон, 2009). Як випливає з книги, ідея побудови пам’ятника митрополитові Липківському виникла ще у 1974 році, але як ідея «скромного пам’ятника на символічній могилі, поставленого приватними зусиллями однодумців». Проте згодом, зважаючи на численність і певну згуртованість української діаспори в Америці, прийшло усвідомлення того, що доцільним буде залучити до цієї шляхетної справи якусь авторитетну громадську організацію. Такою організацією бачилось Об’єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ), до якого належала Галина Грушецька.  Дякуючи чотирьом тисячам (!) жертводавців із США, Канади, Австралії та Німеччини, які зібрали загалом понад 170.000 дол. (!), ОДУМ у співпраці з проводом УПЦ в США зміг поставити пам’ятник Митрополитові Липківському. 22 -23 жовтня 1983 року в Українському пантеоні у Баунд Бруці відбулося «всенаціональне свято відкриття й посвячення пам’ятника національному героєві Василеві Липківському, митрополиту Київському і всієї України».  Увечері 22 жовтня у просторій залі Дому української культури було велике урочисте прийняття, з офіційною частиною та багатою мистецькою частиною, і банкет за участю 400 гостей і представників українських церковних, світських і громадських установ, включно з організаціями молоді. На другий день відбулося посвячення пам’ятника.

БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКА МИТРОПОЛИТОВІ ВАСИЛЕВІ ЛИПКІВСЬКОМУ, 2016 рік

Член УРДП та ОДУМ інший мій земляк Олексій Пошиваник писав у часописі «Народна воля» у числі від 10 листопада 1983 року:  «В неділю, 23-го жовтня 1983 року, в православному Центрі Саут Баунд Брук поруч церкви-пам’ятника св. Андрія Первозванного відбулося урочисте відкриття і посвячення пам’ятника великому митрополитові Василеві Липківському — батькові Української Православної Церкви та великому патріоту українського народу. Зранку падав дощ, було холодно. Після відправи Святої Літургії понад 1000 громадян і Одумівців в одностроях з прапорами, у дощовиках і з парасольками, зібралося навколо пам’ятника. У великій присутності духовенства і владик, Блаженніший митрополит Мстислав завершив чин посвячення пам’ятника митр. В.Липківському — першого пам’ятника великому митрополитові у світі — у вільній державі Вашінґтона на українському клаптику землі Саут Баунд Брук...». 

До речі, у 2012 році мною ще за часів режиму Януковича (!) у місті Лохвиці, де у 1920-их роках побував Першоієрарх УАПЦ Василь Липківський, було встановлено скромну меморіальну таблицю з його направду пророчим висловлюванням: «…Коли ти не станеш об’єднано в обороні Вітчизни, то плакатимеш у московській неволі». Як бачимо, наше свідоме чи несвідоме іґнорування цієї настанови великого Митрополита заледве не призвело до повної окупації України внаслідок московсько-путінської аґресії у 2014-2017 роках.

Згодом, у 1986 році, пані Галина Грушецька зініціювала створення та очолила Комітет для фондування добу¬дови Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі, наприкінці 1990-их років наша землячка працювала диктором «Голосу УАПЦ» при УПЦ у США та брала участь у заснуванні Товариства української  мови та Українського пра¬вославного товариства імені Святого Андрія (1990) в Чикаго. Від 1991 року вона була засновницею і головою товариства «Полтавщина», за допомогою якого побудовано Покровську церкву у мікрорайоні Сади-2 міста Полтави.

Більш як за рік до проголошення Незалежности Україною, 10 березня 1990 року, ініціативний Комітет у складі проф. Віри Лукаш-Боднарук, Галини Грушецької та Марії Боднарук розіслав «Звернення», яким запросили всіх бажаючих на перші (установчі) сходини Чиказької філії Товариства української мови імені Тараса Шевченка у США. Збори відбулися в неділю 25 березня 1990 року. Головними напрямками роботи новоствореної Чиказької філії Товариства української мови ім. Шевченка було прийнято «уможливлювання обмінів учнями і учителями з України та технічна поміч україномовним школам в Україні». Перша управа ТУМ-Чикаґо була обрана у такому складі: голова — Віра Лукаш-Боднарук, заступник голови — Оксана Мурська, секретар — Дмитро Грушецький, скарбник — Олександра Кочман, організаційний референт — Галина Грушецька, члени управи — Марія Боднарук, Віра Трощук, Люба Калін.

Разом зі своїм чоловіком паном Дмитром Галина Степанівна мала в шлюбі трьох доньок – Орину, Марину й Калину, яким вони обоє, на переконання старшої Орини, присвятили все своє життя – мандрували, співали, таборували, малювали, будували і, звичайно, читали українською мвою, тим самим виробляючи сильну дисципліну і глибоку любов до України

Під час своїх коротких відвідин Чікаґо у травні 2016 року я проживав у помешканні Галини Степанівни Грушецької на її запрошення. То був для мене незабутній час! У відвертих розмовах та тривалих дискусіях з господинею дому я відкрив для себе й по іншому прочитав твори української письменниці й етнографині та громадської діячки Олени Пчілки, матері поетеси Лесі Українки. Мені здалося, що любов до літератури, до народної пісні, казок, обрядовості, справедливості Галина Степанівна черпає якраз у творчості Олени Пчілки. Відомо, що у 1905 році Олена Пчілка  була серед чотирьох делеґатів української інтеліґенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем’єром графом Сергієм Вітте, на жаль,  безрезультатно добивалася відміни багаторічної заборони на україномовний друк і шкільництво, у 1906-1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908-1914) та «Газети Гадяцького земства» (1917-1919).

Якраз національні і соціальні мотиви, що становлять основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, шукала шляхів до визволення свого народу, становлення рідної церкви, - є стрижнем в діяльності Галини Степанівни Грушецької, нинішньої ювілярки, української патріотки, що замешкала у Чікаґо.

Олександр Панченко, доктор права, адвокат з міста Лохвиці Полтавської області

Теги:
2017-04-12 11:30:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар