Фальшиве слово і поневолення розуму - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Фальшиве слово і поневолення розуму

Фальшиве слово і поневолення розуму

«Замітки на полях» нової книжки професора Лариси Масенко «Мова радянського тоталітаризму»
Ігор Сюндюков

Більшість диктаторів минулого, а в ХХ столітті тим паче чудово розуміли: мало катувати тіло народу, грабувати його, відбирати засадничі його права, уярмлювати й убивати найкращих людей. Потрібне ще поневолення розуму нації, затемнення свідомості підданих, аби вони ніколи не стали вільними громадянами. Тому що насильство завжди йде в купі з брехнею, а саме через «інтоксикацію» цією брехнею стають ефективними будь-які політичні репресії. Адже, як точно висловилася Герта Мюллер, відома німецькомовна письменниця, громадянка Румунії, Нобелівський лауреат із літератури 2009 року, «тоталітаризм і диктатура — спрути, які за допомогою навіть самої мови здатні проникати в людську свідомість і знищувати в людині здатність залишатися людиною».

Отже, йдеться про те, як фальшиве, отруйне слово (і як наслідок — цілі великі сегменти мови) спотворює людське світосприйняття та перетворює народ на юрму, на сукупність рабів. Це — духовні кайдани, може, ще гірші від фізичних. І якщо страшний тоталітарний досвід України ХХ століття не змусить нас пильно вивчити цю (аж ніяк не «другорядну», не «академічну», а, навпаки, засадничу) проблему — ми не виборемо свободу. Адже ще Герцен зазначав: неможливо звільнити людину ззовні, якщо вона не є внутрішньо вільною! А маніпуляція свідомістю, коли знайомі, здавалося б, слова раптом (і не випадково) мутують, змінюють своє значення, затемнюють мозок та наше сприйняття — це направду страшна річ. Згадаймо бодай «1984» Джорджа Орвелла...

Саме про це — нова книжка знаного українського мовознавця, професора НАУКМА Лариси Масенко «Мова радянського тоталітаризму». Пані Лариса з використанням інструментарію багатьох гуманітарних наук (мовознавства, соціолінгвістики, історії, філософії, літературознавства) ретельно простежує мову тоталітарного режиму в СРСР, і то одразу в двох аспектах: як мову великого ошуканства, що створювала світ словесних фікцій, призначених приховувати огидну дійсність, і як мову державного тероризму («перетікання» тут абсолютно закономірне!), антилюдську суть якої розкрито на основі аналізу текстів комуністичних вождів і документів каральних органів. В Україні такої книжки, схоже, ще не було — і тому хочеться висловити величезну вдячність як авторові, так і видавництву «Кліо» (директор — Віра Соловйова), яке випустило цю новаторську працю у світ.

Важливо розуміти, що, як наголошує Лариса Терентіївна Масенко, «створений Сталіним і його поплічниками злочинний режим не зміг би протриматися кілька десятиліть, якби спирався лише на державний терор. Другою опорою режиму стала велика брехня, велике ошуканство. В надрах потужного пропагандистського апаратуру СРСР виникла ціла система фікцій, призначених підмінити життєві реалії. Специфіка радянської системи полягала в тому, що вона використала атрибути модерного суспільства, але сфальшувала їх, надала їм мертвотної формалізації, звела до пустої форми (це яскраво показане, зокрема й у праці академіка Івана Дзюби «Пастка»).

Як конкретно це робиться? Ось Сталін розмовляє зі знаменитим німецьким письменником Ліоном Фейхтвангером (1937 рік, між іншим) і роз’яснює йому, як слід тлумачити слово «демократія» (нагадаємо, і це дуже важливо, що терміни «демократія» і «гуманізм» вживались у СРСР у «розщепленому» вигляді — тільки з означенням «соціалістична (ий)» або «буржуазна (ий)», і ніяк інакше. І ось Сталін повчає. У відповідь на обережне зауваження Фейхтвангера: «Я боюсь, що вжите вами слово «демократія» не зовсім вдале. На Заході 150 років під словом «демократія» розуміють лише формальну демократію. Чи не можна було вигадати інше слово? — вождь, усміхнувшись, зауважив: «У нас не просто демократія, перенесена з буржуазних країн. У нас демократія незвичайна (так! І. С.), із додатком «соціалістична», а це зовсім інше. Без цього додатку плутанина буде. Водночас ми не хочемо відмовлятися від слова «демократія», адже ми — учні європейських демократів (! І. С.), які довели, що для діла не досить самої лише тисячі портретів людини з вусами».

Як переконливо показав ще Джордж Орвелл, новомову створювали не для розширення, а для звуження мислення, і, звівши набір слів до мінімуму (або підмінивши первісний зміст слова, що було ще більш небезпечним), цієї мети було опосередковано досягнуто. Так, зокрема, розв’язувалося головне завдання, поставлене тоталітарною владою: «виховання нової людини». Людини з деформованою свідомістю. Людини, яка, може, й не буде сліпо вірити словам сумнозвісного гімну УРСР: «Живи, Україно, прекрасна і сильна, в Радянськім Союзі ти щастя знайшла», проте напевно вже буде говорити одне, думати інше. А робити — третє... Причому, як писав польський дослідник новомови Міхал Гловінський (його працю не раз цитує Лариса Масенко), «найістотнішою процедурою в новомові є нав’язування виразного знаку цінності; знак цей, який призводить до жорсткої поляризації, не має права викликати сумніву; його остаточною метою є рішуча оцінка, якої не можна заперечити. Часто оцінки... стають важливішими від значень. Значення можуть бути незрозумілими й нечіткими, але оцінки мають бути виразними й однозначними». Тобто, приміром, хто такі «бандерівці», «петлюрівці», «куркулі», «націоналісти» — неясно, але це не має значення. Має значення оцінка — це вороги, що підлягають знищенню!

Деформована свідомість мала миритись із безмежною, гігантських масштабів облудою (якщо, звісно, людина хотіла жити). Ось промова Сталіна, виголошена 19 лютого 1933 року (що це був за час в Україні читачеві пояснювати не варто): «Там, за старого ладу, — уряд буржуазний і підтримує він багатіїв проти трудящих селян. Тут, за нового, колгоспного ладу, — уряд робітничо-селянський і підтримує він робітників і селян проти всіх і всіляких багатіїв» (це тоді, коли в Україні мільйони пухли з голоду...). Але Сталін вів далі: «Ми домоглися того, що, увійшовши в колгоспи і користуючись там кращою землею і кращими знаряддями виробництва, мільйонні маси бідняків піднялися до рівня середняків. Ми домоглися того, що ці мільйони бідняків, які жили раніше надголодь, стали людьми забезпеченими, ми допомогли біднякам стати господарями своєї праці всередині колгоспів, стати середняками. Не менш ніж 20 мільйонів селянського населення ми врятували від злиднів і розорення, врятували від куркульської кабали й перетворили завдяки колгоспам на забезпечених людей». Сталін знав, що в багатьох областях УРСР доходило аж до людоїдства...

СТАЛІН НА ТРИБУНІ. В ЛЮТОМУ 1933 РОКУ ТИРАН ГОВОРИВ ПРО «ЗАМОЖНІСТЬ» КОЛГОСПНИКІВ У ТОЙ ЧАС, ЯК МІЛЬЙОНИ УКРАЇНЦІВ ГИНУЛИ ВІД ГОЛОДУ, І ВІН ПРО ЦЕ ЗНАВ. ОБЛУДИ НЕ БУЛО МЕЖ... / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Мала рацію російський філолог Маріетта Чудакова, яка писала про радянський «новояз» як про «мову цивілізації, що розпалась», і кваліфікувала таку мову як репресивну, тобто таку, «що загрожує людині кожним своїм словом» (це повною мірою можна сказати і про мову Соловйових — Кисельових на «Путін-ТБ», і про мову ЗМІ так званих ЛНР та ДНР). Цікавими є слова Нобелівського лауреата Йосипа Бродського, який аналізуючи творчість унікального письменника Андрія Платонова, писав так: «Платонов говорить про націю, яка стала до певної міри жертвою своєї мови, а точніше — про саму мову, що виявилася здатною породити фіктивний світ і потрапила до нього в граматичну  залежність. Мені думається, що Платонов неперекладний і... благо тій мові, на яку він перекладений бути не може».

Цікаво було б проаналізувати комуністичну модель часу, відзначає Лариса Масенко. Майбутнє в такій моделі визначали стереотипні формули руху вперед («вперед до комунізму стрімкими кроками»!) з кінцевою стадією розвитку після «остаточної перемоги комунізму». Водночас сучасний французький історик Жан-Жак Куртин, аналізуючи формули вираження часу в радянській політичній мові, проникливо дійшов висновку про «уявне анулювання» в ній історичного процесу з властивими йому діяльністю й суперечливістю. «Комуністичний дискурс, — зазначає Ж.-Ж. Куртин — є продуктом реальної історії, але водночас він є продуктом фіктивної історії: «ефекти пам’яті», які він породжує, створюють ілюзію застиглої історії, історію нерухомого часу, який стоїть на місці; виникає фікція нерухомої, вічної історії, а релігійність у цій історії підпорядковує собі політичність».

Тоталітарна пропаганда впродовж десятиліть насаджувала думку про те, що «загальнолюдські цінності» — то є буржуазні вигадки, що поняття «честь», «совість», «волелюбність» є доречними лише щодо трудящих, щодо пролетаріату. Словесними маніпуляціями тоталітарна мова розмивала й знецінювала загальнолюдські поняття про універсальні моральні вартості, оскільки честь і совість не можуть належати лише якійсь одній групі — вони або є, або їх немає. В цьому контексті дуже вартісними є спостереження пані Лариси Масенко над «словами-вбивцями», над «мовою ненависті», над створенням якої так «плідно» попрацювали партпропагандисти, спецслужби та ЗМІ в тоталітарному СРСР. Наведемо лише деякі приклади. «Елемент» (обов’язково з приставкою «ворожий», «контрреволюційний»); «куркуль» (в 20-ті роки українські газети часто, і не випадково, вживали ще слово «глитай», з прозорими асоціаціями за знаменитою п’єсою Кропивницького); ба більше — «підкуркульник», дуже зловісне слово — ним можна було оголосити будь-кого на селі;  «бандпосібник» — будь-хто на Західній Україні, звинувачений у зв’язках із УПА. Тут оці «слова-вбивці» виконували справді страшну функцію: йшлося від початку про живих людей, але про це наказано було забути, вони знелюднювалися, знеособлювалися, і як «ворожий елемент», «відпрацьований матеріал» підлягали репресіям...

А ще такі слова, як «вилучення» (російською — «изьятие») — ніколи в мові раніше цей вираз не вживався щодо реальних людей; «викорчовування» (про «контрреволюціонерів, шпигунів, фашистських агентів» — ніби йшлося про якісь непотрібні «пеньки»), «розколоти» (тортурами змусити невинну людину визнати себе злочинцем; про це ділився цінними спостереженнями Юрій Шевельов)... А приміром, «вождь усіх народів», виступаючи 1 грудня 1935 року на нараді передових комбайнерів, узагалі перестав удавати «гуманіста» й сказав буквально таке: «У нас нині всі кажуть, що матеріальне становище трудящих істотно поліпшилося, що жити стало краще, веселіше. Це, звісно, правильно. Проте це веде до того, що населення стало розмножуватися набагато швидше, ніж раніше (! І. С.). Смертності стало менше, народжуваності більше, і чисто приросту виходить незрівнянно більше. Це, звичайно, добре, і ми це вітаємо». Чи всі учасники цієї наради відчули, що Сталін говорить про «розмноження населення» і «чистий приріст» так, як говорять про поголів’я худоби, а не про людей?..

***

«Є настільки великі порожні слова, що в них можна ув’язнити цілі народи». Одним із епіграфів до своєї книжки професор Лариса Масенко взяла ці відомі слова Станіслава Єжі Леца. Ще раз подякуємо автору й видавництву за здійснену величезну працю. Слово-думка-свідомість-народ-влада: думаймо над цим взаємозв’язком, тому що саме тут заховано ключі до розв’язання головних наших проблем.

Теги:
2017-12-01 01:45:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар