Еволюція Східної Європи за сто років - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Еволюція Східної Європи за сто років

Еволюція Східної Європи за сто років

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук

2014 рік змушує подивитися по-новому на події у світі. Таке враження, що всі перетворилися на політологів і намагаються передбачити дії тих, хто керує арміями та державами. Деякі оцінки вражають своєю вірогідністю фахового історика, але занадто часто вони губляться в усій масі прогнозів. Тому варто доповнити політологічний аналіз вивченням історичних коренів подій.

Коли треба зупинитися, розкручуючи причинно-наслідкові зв’язки між подіями у зворотному напрямі? Три місяці відділяють нас від сторічного ювілею Першої світової війни. Ста років достатньо, щоб перевести аналіз із дій конкретних осіб на глибинні процеси.

МАГIЯ ТЕРМIНIВ

Астрономи присвоїли зіркам назви та номери, щоб орієнтуватися в зоряному небі. Історикам допомагають орієнтуватися в плині часу назви, присвоєні поняттям і явищам. Однак історія — підступна наука. Перед тим як робити висновки, треба з’ясувати, чи існує насправді зв’язок між назвою і явищем. Нерідко зв’язку нема, а явище штучно поєднується з назвою, яка викликає у людей відторгнення. Мета зрозуміла: перенести відторгнення з назви на явище.

Прикладом в тему є постійно повторювана спроба поєднати націоналізм і фашизм. У багатонаціональній Росії неросіяни могли об’єднуватися тільки любов’ю до батьківщини, тобто землі предків. Якщо вони об’єднувалися за національною ознакою, то ставали для російських шовіністів не патріотами, а націоналістами, руйнівниками батьківщини. Неросіяни мусили виробляти в собі подвійну ідентичність та імперське мислення, у варіанті з українцями — малоросійство. Коли українці об’єднувалися не тільки любов’ю до землі предків, а й до самих предків, то ставали в очах людей з імперським мисленням, зокрема одного з ними етнічного походження, персоніфікованими сепаратистами — мазепівцями, петлюрівцями, бандерівцями.

Мазепівці й петлюрівці стали безплотними тінями, тоді як бандерівці — во плоті. У повоєнний час Й.Сталін придушував визвольний рух у західних областях за допомогою людського й матеріального потенціалу східних областей України. Тому імперська пропаганда ототожнює всіх, хто прагне утвердити незалежність України, з бандерівцями, а бандерівців — з фашистами. Виходить так, що вожді сучасної Росії переслідують в Україні, як вони заявляють, благородну мету  — викоренити фашизм.

Примітивність такої пропаганди засвідчує пустопорожність звинувачень у фашизмі. У Німеччині ніколи не було фашизму, це італійське явище. Коли німецькі націонал-соціалісти прийшли до влади, Сталін наказав називати їх фашистами, щоб термінологічно не ототожнювати гітлерівський соціалізм із ленінським. Та примітивна пропаганда може бути ефективною. Навіть тепер не так багато людей у Східній Європі спроможні відділити фашизм від нацизму.

МАРКСИСТСЬКА СКЛАДОВА РАДЯНСЬКОГО КОМУНIЗМУ

Так само термін «комунізм» у повсякденній свідомості ототожнюється з сучасними маргінальними партіями. Насправді, однак, деідеологізований комунізм відіграє важливу роль у політичному житті. У цьому варто розібратися, оскільки переважна більшість громадян переконана в тому, що М. Хрущов обманув їх, пообіцявши комунізм  1980 року. Мовляв, двадцять років будували соціалізм, потім більш ніж півсотні років жили в ньому, а до комунізму так і не дожили.

Насправді більшовики уже за перші двадцять років збудували комунізм. Вони діяли за рекомендаціями «Маніфесту Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, який з’явився напередодні європейських революцій  1848 — 1849 рр. Суть рекомендацій вкладалася в два рядки: «Комуністи можуть виразити свою теорію одним положенням: знищення приватної власності». Сталінська конституція 1936 року вже не знала тих, хто володів, користувався або розпоряджався засобами виробництва та природними ресурсами на засадах приватної власності.

Чому виникла розбіжність у змісті соціалізму та комунізму?  1891 року Ф.Енгельс опублікував працю вже покійного тоді К.Маркса, в якій за ознакою розподілу матеріальних благ комунізм уперше було поділено на дві фази: розподілу по труду (соціалізм) і розподілу за потребами (повний комунізм). Марксизм привласнив популярний термін «соціалізм», щоб назвати ним першу фазу комунізму. Повний комунізм став «світлим майбутнім» для всіх, хто гуртувався навколо більшовиків.

Натомість за ознакою виробництва матеріальних благ Маркс із Енгельсом, а услід за ними Ленін зі Сталіним не бачили різниці між соціалізмом і комунізмом. Програма соціально-економічних перетворень вимагала ліквідації приватної власності й заміни товарообігу продуктообміном. Наштовхуючись на економічний колапс, В.Ленін  1921 року замаскував трирічні спроби реалізації марксистської доктрини терміном «воєнний комунізм». Рятуючи доктрину, він запевняв, що колапс був наслідком нав’язаної більшовикам громадянської війни та іноземної інтервенції. Спроби Й.Сталіна перейти до продуктообміну спричинили загальносоюзний голод 1932 — 1933 рр. (не плутати з українським Голодомором, викликаним іншою причиною). Відмовившись від спроб побудувати в повному обсязі той соціалізм, яким його бачили основоположники марксизму, Сталін визнав право селян вільно розпоряджатися продукцією, яку вони одержували з присадибної ділянки й по трудоднях у колгоспі, внаслідок чого в країні збереглися ринкові відносини між містом і селом. Державна промисловість теж зберегла госпрозрахункові відносини, встановлені Леніним після відмови від спроб замінити товарообіг продуктообміном.

Господарський механізм, який склався на початку 30-х рр., не реформувався аж до кінця 80-х рр. Реформи М.Горбачова, викликані бажанням удосконалити вкрай неефективну систему господарювання, закінчилися провалом. Штучна економічна конструкція радянського комунізму розсипалася, потягнувши за собою в небуття створену більшовиками радянську імперію у вигляді країн Центрально-Східної Європи і союзних республік.

ПЕРШОТРАВНЕВА ДЕМОНСТРАЦІЯ НА ХРЕЩАТИКУ. СУМНІВАТИСЯ В НАРОДНОСТІ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ БУЛО НЕМОЖЛИВО, СВОЇ КАДРИ ВОНА БРАЛА З НАРОДНИХ «НИЗІВ». АЖ ДО КІНЦЯ 1980-Х РОКІВ ТІ, ХТО СУМНІВАВСЯ, МАВ СПРАВУ З «ОРГАНАМИ»... / ФОТО З САЙТА UKRMAP.SU

РАДЯНСЬКА ДЕРЖАВА

Комунізм розповзався по планеті у вигляді моделі, реалізованої в Радянському Союзі. Однак економічні та політичні реформи Ден Сяопіна в КНР породили принципово іншу модель. Після цього стало зрозуміло, що в аналізі комунізму треба відділяти політичний устрій від економічного фундаменту.

Фундамент радянського комунізму створювався за вимогами революційного марксизму, який передбачав знищення приватної власності під гаслом «експропріації експропріаторів». Проте в конструюванні політичного устрою В. Ленін відмовився від незрозумілої рекомендації «Маніфесту Комуністичної партії» про встановлення диктатури пролетаріату. Справді, яка могла бути диктатура, здійснювана не структурованою організацією, а безструктурною спільнотою — класом? Засновник радянського комунізму взяв за зразок народовольську традицію і почав створювати, як він висловлювався, «партію нового типу». На відміну від західноєвропейських марксистів, які назвали себе, всупереч бажанню К. Маркса, не комуністами, а соціал-демократами, Ленін перейменував свою партію із соціал-демократичної на комуністичну. На відміну від інших, ця партія функціонувала на засадах «демократичного централізму». Це означало, що нижчі за ієрархією партійні ланки мусили беззастережно коритися вищим.

1905 року в Росії виникли ради робітничих, а 1917-го — ради робітничих і солдатських депутатів. Вони вважалися продуктом самоорганізації народних низів, не більше. Натомість Ленін побачив у них засіб перетворити літературний образ диктатури пролетаріату на цілком реальну диктатуру власної партії. Задум полягав у витісненні з рад конкуруючих партій, наповненні їх лише більшовиками та співчуваючими і передачі їм політичної влади. Після цього партія більшовиків набула вигляду дволикого Януса. Одним своїм боком вона поверталася до суспільства як незалежна від виборців партія, що здійснювала диктатуру своїх вождів. Другим боком, у вигляді рад, вона ставала в очах громадян владою з вагомими управлінськими функціями. Незалежна від суспільства диктатура вождів спліталася з владою, що формувалася на регульованих парткомами виборах. Сумніватися в народності радянської влади було неможливо, свої кадри вона брала з народних низів. Ті, що сумнівалися, мали справу з органами державної безпеки. Це була окрема вертикаль, формально підпорядкована радянським, а фактично — партійним органам.

Радянська держава не піднімалася над суспільством, як будь-яка інша, а занурювалася в нього усіма своїми інститутами. При комунізмі зникали всі горизонтальні структури, з яких формується незалежне від держави громадянське суспільство. Їх або знищували, або вертикалізували, тобто переводили на засади «демократичного централізму». Три вертикалі влади утворювали так звану «внутрішню партію», що складалася з представників номенклатури, жорстко підпорядкованої своїм начальникам у кожній адміністративно-територіальній одиниці. Цілком залежна від вождів, номенклатура наскрізь пронизувала народну товщу «передавальними пасами» — зовнішньою партією, профспілками, комсомолом з піонерами і жовтенятами, громадськими організаціями. Навіть чекістська вертикаль мала свій «передавальний пас» — багатомільйонну армію інформаторів-сексотів.

Ніколи раніше не існувало держави, здатної маніпулювати суспільством так, як радянська. Лише  така держава могла експропріювати своє суспільство.

СТАВЛЕННЯ ДО КОМУНIЗМУ

Група науковців під керівництвом Стефана Куртуа опублікувала в Парижі 1997 року «Чорну книгу комунізму». У підзаголовку до неї були слова: «Злочини, терор, репресії. 95 мільйонів жертв». З того часу книжку було перекладено багатьма мовами, у тому числі російською і українською. За останню чверть століття в Україні видано тисячі й тисячі інших книжок з яскравими описами комуністичного терору. Авторам і упорядникам документів було про що розповідати, бо наша країна перебувала в епіцентрі терору. Чому ж у нас вулиці, майдани і навіть міста досі названо іменами організаторів терору? Немає тільки імені Сталіна, який тисячами знищував компартійно-радянську номенклатуру. Зібравшись на XXII з’їзд КПРС 1961 року, вона буквально за кілька днів стерла це ім’я з усіх назв.

Відповідь на поставлене запитання може бути тільки одна: ми й досі живемо в посткомуністичному світі.

Маркс із Енгельсом даремно сподівалися, що ліквідація приватної власності означатиме появу загальнонародної власності. Під гаслами націоналізації або усуспільнення приватна власність членів суспільства стала державною. Оскільки держава будувалася на засадах «демократичного централізму», то вся власність, залишаючись приватною, зосередилася на вершині владної піраміди. Кожна людина поза купкою вождів потрапляла в економічну залежність від них.

Поєднання політичної диктатури з диктатурою економічною надавало державі колосальну силу. Проте зворотним боком стала залежність влади від народних низів. Засобами виробництва треба було оперувати за відсутності реального власника, і вожді змушені були надати виробничим колективам великі повноваження. Між державою і суспільством виникли відносини патерналістського характеру. Політичне поневолення суспільства державою перестало сприйматися як поневолення. Це означало цілковиту атрофію громадянськості. У головах колишніх радянських людей і досі залишаються елементи совковості. Вони проявляються у підвищених вимогах до держави, яка нібито повинна повсякчасно турбуватися про їхній добробут, у невмінні пристосовуватися до життя в конкурентному середовищі, в ігноруванні можливостей колективного впливу на владу, у психологічній залежності від поставленого над ними начальства.

Від 1991 року ми повторюємо: Україна — не Росія! Воно й справді так. Однак суто національного в цій максимі не так багато. Вірус комунізму руйнує людину безвідносно до її етнічного походження і національної самосвідомості. Прірва між Північною і Південною Кореєю — достатній тому доказ. Якщо його не вистачить, можна подивитися на Німеччину. Подолання економічних, культурних і ментальних залишків комунізму на Сході обійшлося Німецькій Федеративній Республіці за період 1990—2010 рр. в 1,6 трильйона євро. І все-таки, як заявив кореспонденту газети «День» колишній бургомістр Берліна Е. Діпген, «навіть після 23 років життя в об’єднаній Німеччині залишаються чіткі наслідки поділу на Схід і Захід» (2013 р., 4—5 жовтня). Тим часом Східна Європа приречена долати в собі вірус комунізму власними зусиллями і без будь-яких трильйонів.

ПIСЛЯ КОМУНIЗМУ

Чи здатна країна подолати вірус комунізму, який хазяйнував у її «організмі» впродовж трьох поколінь? Відповідь не може бути однозначною. Треба відділяти, висловлюючись марксистською фразеологією, економічний базис від політичної надбудови.

З економічним базисом все зрозуміло. Комунізм у вигляді заміни приватної власності на засоби виробництва загальнонародною власністю й відповідно заміни товарообігу продуктообміном був утопією. Методами терору й пропаганди утопію вдалося реалізувати, але тільки у вигляді експропріації суспільства державою. В Радянському Союзі виникла потворна економіка, яка цілком залежала від директив політичного центру і функціонувала завдяки залишкам ринкових відносин. Закладені в такій економіці колосальні мобілізаційні можливості сприяли перетворенню СРСР на наддержаву. Та радянська економіка могла відповідати на виклики часу тільки в епоху вугілля і сталі. Коли індустріальна епоха в розвитку планетарної цивілізації трансформувалася в постіндустріальну, директивна економіка втратила життєздатність і потягнула за собою в небуття радянський державний устрій. Утім, залишилися політичні діячі, які зберігають попередню ментальність. А ще — мільйонні маси населення, які ментально зрослися з уже неіснуючою радянською державою.

Не так давно «День» передрукував виступ В. Путіна на саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року. Тоді він заявив: «Сьогодні ми бачимо себе активною і невід’ємною частиною формування нового світоустрою» (2014, 21—22 березня). Після цієї гучної заяви вся промова звелася до українських сюжетів. Путін двічі повторив, що в Україні живе, за даними останнього перепису, 17 мільйонів росіян (насправді — 8,3 млн, що становить 17,3 відсотка). Закінчив промову твердженням, що Україна отримала від Росії величезні території на сході й на півдні, і цю проблему треба якось вирішувати. На присутніх його промова справила гнітюче враження, але лідери країн Заходу жодних висновків не зробили.

Тим часом у Кремлі не гаяли часу даремно, готуючись розпочати формування нового світоустрою з України. Проникнення кремлівської агентури у східні й південні регіони розпочалося за півтора десятиліття до появи «зелених чоловічків». Воно здійснювалося шляхом приручення місцевих бізнес-еліт, зомбування населення засобами масової інформації, формування політичної сили, здатної висунути свого претендента на найвищу державну посаду, обрання в якості такого претендента людини, яка залишила сліди власного нечистого минулого в московських архівах. Тим часом регіонали з комуністами, з одного боку, і націоналісти  — з другого, розколювали суспільство, використовуючи мовне питання, підручники з історії, національну символіку та інші проблеми гуманітарного характеру, позаяк однаковою мірою не бажали брати на себе відповідальність за тупцювання на місці у реформуванні економіки.

Як наслідок, на п’яти турах голосування у президентських виборах 2004 і 2010 рр. український електорат набув доволі чіткої регіональної спрямованості: захід і центр проти півдня і сходу. 2004 року В. Путін двічі привітав свого претендента з обранням на посаду президента України, але тоді не вийшло... Натомість 2010 року цей претендент таки став президентом і одразу почав вибудовувати вертикаль одноосібної влади за російським зразком. Скуповуючи «тушок», він змінив на свою користь співвідношення сил у парламенті, потім звільнив треть суддів Конституційного Суду, щоби домогтися його слухняності, і надав великі повноваження іншим суддям, що забезпечило масштабний переділ власності в інтересах Сім’ї та найближчого оточення. Нарешті, він перетворив Україну за допомогою Конституційного Суду з парламентсько-президентської на президентську республіку. На біду собі Янукович не розумів, що не має ні інтелектуальних сил перетворитися на успішного диктатора, ні можливостей профінансувати владну вертикаль, яка коштує дорого. У збиранні потрібних на це коштів він не завагався вдаватися до брудних засобів. Держава ставала мафіозною організацією.

ЧОГО ЧЕКАЄМО ВIД ЗАХОДУ?

Хто ви, містере Путін? — запитували на Заході 2000 року. Прислуховуються до нього й тепер. Та й не тільки прислуховуються... Російський уряд і корпорації на початку 2014 року заборгували іноземним кредиторам 732 млрд доларів. Одне це змушувало політиків та ділові кола Заходу турбуватися, щоб з путінською Росією не трапилося чогось лихого.

Однак ця Росія тримає тепер за горло іншу, демократичну Росію, яка кинула виклик комунізму й розвалила радянську імперію ізсередини. Щоб чогось поганого не сталося з людською цивілізацією, треба уважно ставитися до купки людей у Кремлі, які контролюють непорівнянний з північнокорейським ракетно-ядерний потенціал.

У радянських можновладців повоєнного часу разом із ракетно-ядерною зброєю з’явилася спокуса погрожувати нею, щоб домогтися поступок у противника. Вони розуміли, що холодна війна може перерости у справжню із застосуванням ядерної зброї, але перед таким поворотом подій не зупинялися. Засідання президії ЦК КПРС, як правило, не стенографувалися, але завідуючий загальним відділом ЦК В. Малін завжди робив стислий протокольний запис для М. Хрущова. 1 липня 1962 р. у президії ЦК відбулася дискусія щодо берлінського питання з участю Хрущова, Микояна, Громики, Косигіна, Брежнєва, Суслова і Пономарьова. Останнє речення у протоколі Маліна звучало так: « Приучить население, что атомная война будет» (Президиум ЦК КПСС, 1954—1964. Т.І. Черновые протокольные записи заседаний. Стенограммы. — М., 2004. — С. 569).Чому доводиться згадувати цей епізод? Тому що в дискусії з приводу анексії Криму і можливого поглинання України Росією пролунала фраза про «радіоактивну пустелю». Не з вуст Путіна, але пролунала.

Не слід повторювати, що ця людина позбавлена розуму, розум у неї є. Той розум, який керується висловом Ф. Достоєвського: «Все дозволено!». Якщо створювати навколо себе загальний одобрямс і шантажувати противника «радіоактивною пустелею», то можна досягти поставленої мети. Тим паче, що синдром імперськості глибоко закорінений у колишніх радянських людях. Так само, як синдром підлеглості: роби, як я, твій начальник.

У сучасному світі існують три самодостатні економічні потуги: Євросоюз (ВВП — 15,9 трлн доларів 2013 року), США (14,1 трлн доларів) і Китай (5,9 трлн. доларів). ВВП Росії дорівнює 1,5 трлн доларів і формується переважно за рахунок експорту «валютної» сировини. Питома вага сировини в російському експорті перевищує 77%, а бюджет більш як наполовину наповнюється митами, а не податками. По суті, російська економіка невіддільна від господарського організму Євросоюзу. Варто йому істотно обмежити імпорт у Росію, як Путіну доведеться забути свої слова про те, що розпад СРСР був найбільшою геополітичною трагедією XX ст. Без валюти, на яку купується абсолютно все, Росії також загрожує розпад. Мабуть, на це опосередковано натякала А. Меркель, даруючи главі КНР Сі Цзіньпіню географічну карту, виготовлену в Німеччині 1735 року. На ній Сибір, Тува і Далекий Схід позначені як територія Піднебесної у повній відповідності до тогочасних реалій.

Ми чекаємо від лідерів Заходу не декларацій, а офіційних рішень щодо поступового встановлення економічної блокади Росії у разі неповернення Криму Україні. Тільки це здатне зупинити агресора від дальших загарбань — в Україні, Казахстані, будь-яких інших регіонах.

Теги:
2014-04-25 13:27:10
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар