Очисне полум’я душі. Едгар Аллан По та Вірджинія Клемм - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Очисне полум’я душі. Едгар Аллан По та Вірджинія Клемм

Очисне полум’я душі. Едгар Аллан По та Вірджинія Клемм

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Народився Едгар 19 січня 1809 року в Бостоні в бідній сім’ї мандрівних театральних акторів. Удари долі одразу обрушилися на беззахисного малюка: батько покинув сім’ю, коли Едгару не було навіть року, і незабаром помер; в грудні 1811 року туберкульоз забрав у могилу матір. Нещасних сиріт По взяли на виховання «шановні джентльмени» із багатих сімей міста Річмонд у Вірджинії; Едгара прийняв у свій будинок (але не всиновив!) багатий комерсант Джон Аллан, уступивши наполегливим проханням своєї бездітної дружини Френсіс, яка вирішила замінити хлопчику матір.

Вона дійсно відносилася до Едгара по-материнському, але дитина так назавжди й залишилася позбавленою любові батька. Джон Аллан, людина лицемірно-побожна, скупа й недобра, не любив прийомного сина. Він дав хлопчику непогану освіту (в Англії, а потім вдома, у Річмонді), дав своє прізвище, але натомість вимагав беззастережного підкорення та звіту за кожний витрачений цент. Вразливий та талановитий юнак, який написав перші вірші в 12 років і спізнав щастя першої чистої любові в 14 років (її звали Джейн Стенард, і була вона набагато старшою за Едгара), був натурою гордою та мрійливою, прагнув знайти гармонію в світі та ідеальну любов. А суворе життя постійно нагадувало: матеріально ти повністю залежиш від прийомного батька, тому скорися...

Прагнучи відправити непокірного пасинка подалі від свого порога, Джон Аллан сплатив його навчання в університеті штату Вірджинія. Юнак став жити на широку ногу, наробив боргів без «дозволу» Аллана, і той навідріз відмовився їх оплачувати. У результаті Едгара було виключено з числа студентів. Бажаючи якнайшвидше стати матеріально незалежним (але як?! Хоч скупий ділок Джон Аллан незбагненним чином виростив поета, проте віршами не проживеш...), молодий мрійник йде служити в армію, потім стає слухачем Військової Академії США. Але, відчувши, що офіцера з нього не вийде, на початку 1831 року По йде з Академії та починає мандри як «вільний художник».

Нью-Йорк, Бостон, Балтімор... Заробітку немає, прийомний батько не дає більше ані цента. Що робити? І тут Едгар згадує, що у нього ще є родичі — рідна тітка місіс Марія Клемм, сестра його батька, з сином Генрі та дочкою Вірджинією, глузливою товстощокою 10- літньою дівчинкою, з добрим і веселим характером. Між По та його двоюрідною сестрою зароджується ніжна дружба — вона по-дитячому обожнювала його і довіряла йому у всьому, він відчував себе її заступником і захисником. Хто міг передбачити, що усього лише через неповних шість років ці двоє стануть подружжям?

Але до цього моменту мало статися ще дуже багато чого. Едгар По зумів, незважаючи ні на що, здобути собі ім’я в літературних колах США, видавши 3 збірки віршів і книжку оповідань. Але у країні, де самоціллю для суспільства стає виробництво товарів, художній талант ціниться, м’яко кажучи, не дуже високо. Бідність, як і раніше, не відступала. Джон Аллан, що покинув цей світ у березні 1833 року, не залишив прийомному сину ані долара, хоч мав мільйони — такою була його помста Едгару за гордість. Місіс Марія Клемм втратила сина і дедалі більше починала любити свого дивного і дуже талановитого племінника. А Вірджинія поступово почала дивитися на Едгара зовсім іншими очима — дівчина розцвіла, як це зазвичай буває на півдні, рано, а він був, крім таланту, ще й красивий...

ВІРДЖИНІЯ КЛЕММ«Його погляд в пошуках прекрасного проникав в найдальші куточки всесвіту» — так писав про Едгара По один з його друзів через 38 років після смерті письменника, коли знайомого його молодих років вже було визнано класиком американської літератури, найдивнішим, найбільш «неамериканським» класиком. А тут наш гордий, мрійливий та самотній герой знайшов прекрасне зовсім поруч — в особі чарівної, лукавої та довірливої жінки-дитини, його Вірджинії. До того ж і місіс Клемм, що нескінченно любила і дочку, і племінника, поділяла віру Едгара у свою зірку і вважала, що поки майбутня слава ще не прийшла, обом молодим найкраще зв’язати долю один з одним, а не довіряти своє щастя чужим людям. Восени 1835 року Едгар та Вірджинія таємно повінчалися (всупереч пліткам і підступам недоброзичливців), а в травні 1836 року офіційно одружилися.

Вірджинія стала дороговказною зіркою життя По, що надихнула його на кращі твори. Попри постійну бідність, нелегкий характер чоловіка, вона самовіддано любить свого обранця. Адже з ним було справді важко. Кращий біограф Едгара, американський письменник Герві Аллен писав: «Властивість душевного складу По була такою, що він не міг не тяжіти до людей, здатних долати життєві труднощі, і завжди шукав їхньої підтримки. Сам він не мав такої здатності, як дуже багато художників, для яких реальність полягала в їхніх мріях і фантазіях. У цьому виявлявся не егоїзм, а лише прагнення якось захистити себе, у непрямий спосіб заповнити нестачу тих якостей характеру, яких він був волею випадку позбавлений. Разом з тим, як це не дивно, він ніколи не погоджувався визнати чиюсь владу над собою. Ось тут і відбувався неминучий надлом, відносини негайно ж руйнувалися, і По шукав іншу, більш-менш надійну опору або інші груди, на які можна було схилити «горде, але стомлене чоло». Якщо додати до цього, що розладнані нерви письменника періодично штовхали його до спиртного, а відносини По з жінками — це взагалі заплутаний клубок загадок, то доводиться лише дивуватися, як Вірджинія витримувала все це (та й ще живучи у бідності!).

Можливо, вирішальним моментом було те, що ця зовсім юна жінка інтуїтивно розуміла: для По вона — саме життя, без неї — загибель. «Духовне здоров’я Едгара, — пише Герві Аллен, — дивним чином залежало від життя Вірджинії. Вона втілювала єдино можливий компроміс в його спілкуванні з жінками — таких складних і витончених, що зрозуміти, куди вели всі таємні відгалуження цього лабіринту, навряд чи кому-небудь вдасться». І коли Вірджинія По, зломлена бідністю і знегодами, померла в січні 1847 р. від туберкульозу у віці 26 років — життя письменника, що створив перед тим такі шедеври, як «Золотий жук», «Вбивство на вулиці Морг», «Втрачений лист» (три перші твори детективного жанру в світовій літературі!), сотні інших оповідань та віршів — це життя, по суті, скінчилося.

Едгар Аллан По помер 7 жовтня 1849 року в лікарні для бідних у Балтіморі (США). «У нього було виснажене, опухле і давно не мите обличчя, волосся сплутане — всім своїм виглядом він справляв огидне враження» — згадував лікар, що бачив По в ті дні. Нещасному було лише 40 років. Але все ж таки не поспішайте жаліти його, читачу, адже По — класик американської та світової літератури, пам’ятати його будуть в майбутніх поколіннях, а чи можна сказати те ж саме про багатьох з нас, ситих, благополучних і довгожителів?

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2001-09-01 12:56:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар