Забутий ювілей - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Забутий ювілей

Забутий ювілей

Цього року виповнюється 125 років від дня народження Дона Амінадо з Єлисаветграда
Володимир ПОЛІЩУК, Кіровоград. Фото надані автором

Єлисаветград - “столиця” найбільшого повіту в європейській частині Російської імперії, подарував світові чимало видатних особистостей у всіх галузях людської діяльності.  Одним з них був Амінадав Шполянський.

У квітні 1888 року в Єлисаветграді народилися два хлопчики, яким судилося стати всесвітньовідомими - Генріх Нейгауз та Амінадав Шполянський. Обидва прославили рідне місто, зробивши значний внесок у світову культурну спадщину. Нещодавно 125-річчя з дня народження Нейгауза відзначали на державному рівні - торік Верховна Рада прийняла відповідну постанову. У Кіровограді біля музучилища встановили бюст композитора, на приміщенні музичної школи №1 по вулиці Дзержинського – пам’ятну дошку, вийшла друком книга викладача музучилища Марини Долгіх про життя та творчість Нейгауза. А от про такий же ювілей ровесника і земляка Генріха Густавовича - письменника і поета Амінадава Шполянського, не згадали навіть на обласному рівні. 

А він також був непересічною людиною, яка заслужила, щоб про неї пам’ятали нащадки. Хоча б земляки. Та, як виявилося, не пам’ятають. За радянської влади  про Амінадава Шполянського не говорили, оскільки про емігрантів в СРСР або ж говорили погано, або ж взагалі не згадували. Але сьогодні про письменника, поета і  провидця, повинні були б згадати. На жаль, цього не сталося.  

З тим, що Дон Амінадо неординарна особистість, погоджувалися видатні його сучасники: Купрін, Алданов, Адамович, Гіппіус... Як не дивно, але в емігрантському середовищі Дон Амінадо був популярніший, ніж  Бунін, Цветаєва чи Ходасевич. Навіть великий «буревісник» Максим Горький змушений був констатувати: «Дон Аминадо является одним из наиболее даровитых уцелевших в эмиграции поэтов». А не завжди щедра на компліменти Марина Цветаєва писала «Милый Дон  Аминадо, мне совершенно необходимо сказать Вам, что Вы совершенно замечательный поэт… Я на вас непрерывно радуюсь и непрерывно Вам рукоплещу – как акробату, который в тысячу первый раз удачно протанцевал на проволоке. Сравнение не обидное. Акробат ведь из тех редких ремесел, где всё не на жизнь, а на смерть. Я сама такой акробат».

А ось слова першого російського нобелівського лауреата Івана Буніна: «Меня не раз спрашивали, что я думаю о таланте этого писателя, то есть, кто такой этот писатель: просто ли очень талантливый фельетонист или же больше – известная художественная величина в современной русской литературе. Мне кажется, что уже самая наличность этого вопроса предрешает ответ: спрашивающие чувствуют, что имеют дело не просто с популярным и блестящим газетным злободневным работником, а с одним из самых выдающихся русских юмористов, строки которого дают художественное наслаждение. Дон Аминадо гораздо больше своей популярности (особенно в стихах), и уже давно пора дать подобающее место его большому таланту – художественному, а не только газетному, злободневному».

Земляки Дона Амінадо поки що не прислухалися до слів Буніна.

У 1987 році у першоквітневому номері газети «Московский комсомолец» на четвертій сторінці, яка була присвячена Дню гумору, були надруковані три гумористичні вірші, підписані псевдонімом Дон Амінадо, після якого в дужках стояло (Єлисаветград, 1888 р. – Париж, 1957 р.). Оскільки на цій же сторінці була надрукована й моя гумореска, редакція надіслала примірник газети, як своєму авторові. Ці вірші Дона Амінадо я передрукував в багатотиражній газеті “Будівельник”, у якій на той час працював. А працівник обласної бібліотеки ім. Чижевського (тоді — ім.Крупської) Олександр Чуднов запросив прочитати вірші Дона Амінадо на зустрічі з читачами бібліотеки. Незважаючи на те, що почалася перебудова в країні, що поверталися із забуття раніше невідомі імена, у керівництва бібліотеки очі на лоба полізли, коли вони почули рядки з вірша “Священная весна», написані Доном Амінадо у 1932 році:

Была весна. От Волги до Амура

Вскрывались льды... Звенела песнь грача.

Какая-то восторженная дура

Лепила бюст супруги Ильича.

Подальше знайомство з земляком привело до Державного архіву у Кіровоградській області. У його фондах зберігається Книга реєстрації актів про народження Єврейської церкви міста Єлисаветграда за 1888-1891 роки. На 22 сторінці знаходимо запис №103  про реєстрацію народження сина Амінадава  у сім’ї єлисаветградського міщанина Пейсаха Шполянського та його дружини Ліби Рози. А датою народження записане 25 квітня 1988 року (за новим стилем - 7 травня). Знайти будинок, у якому проживала сім’я Пейсаха Шполянського в Єлисаветграді, поки що не вдалося.

Відомо, що у 1897 році 9-річного Амінадава прийняли до подготовчого класу Єлисаветградської чоловічої гімназії. Про рівень викладання у цьому навчальному закладі говорить хоча б те, що серед його вихованців були два Герої Соціалістичної праці, кілька лауреатів державних премій СРСР та України, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм, три академіки АН СРСР та ВАСХНІЛ, три члени-кореспонденти Академії наук СРСР, кілька письменників світового рівня, серед яких Володимир Винниченко та класик польської літератури Ярослав Івашкевич, конструктор легендарних катюш Георгій Лангемак, член-корреспондент Академії наук СРСР фізик Борис Гессен, директор Московського інституту народного господарства ім.Плеханова професор Вадим Слушков, член Національної академії наук США з 1914 року, президент Американського хімічного товариства, професор хімії Мічіганського університету Мойсей Гомберг...

У стінах гімназії Амінадав вивчив кілька мов - французьку, німецьку, італійську, англійську. Другою рідною мовою для нього стала українська (на ній Амінадав написав кілька віршів).

У 1907-му Шполянський успішно здає іспити на атестат зрілості і вступає на юридичний факультет Одеського університету. Далі - Київ, де закінчує навчання. А потім — Москва.

СЬОГОДНІ У КІРОВОГРАДІ ПРО ДОНА АМІНАДО НАГАДУЄ ЛИШЕ ОДНА БУДІВЛЯ - ПРИМІШЕННЯ ГУ МНС В ОБЛАСТІ ПО ВУЛИЦІ ШЕВЧЕНКА, ДЕ ДО РЕВОЛЮЦІЇ БУЛА ЄЛИСАВЕТГРАДСЬКА ЧОЛОВІЧА ГІМНАЗІЯ

Виступаючи у пресі зі студентських років, Дон Амінадо співпрацював у багатьох журналах і газетах Росії. У 1910 році в якості кореспондента єлисаветградської газети "Голос Юга" був присутній на похороні Льва Толстого. Його вірші, пародії, фейлетони, нариси з'являлися на сторінках різноманітних газет і журналів, зокрема у "Сатириконі".

Блискучу журналістську кар'єру обриває Перша світова війна. У 1914 році Шполянський отримує на фронті поранення. У цьому ж році виходить його перша книга віршів "Песни войны". Друга і остання книга Дона Амінадо, що були видані в Росії, вийшла друком у 1917 році під назвою "Весна семнадцатого года".

Після Жовтневої революції письменник жив у Києві, а потім в Одесі. Вірш "У врат царства", написаний у 1918 році, по суті виражає ставлення поета до подій того часу:

Все опростали. И все опростили.

Взяли из жизни и нежность, и звон,

Бросили наземь. Топтали и били.

Пили. Растлили. И выгнали вон.

Долго плясала деревня хмельная.

Жгла и ходила смотреть на огонь.

И надрывалась от края до края

Хриплая, злая, шальная гармонь.

Город был тоже по-новому весел.

Стекла дырявил и мрамор дробил.

Ночью в предместьях своих куролесил,

Братьев готовил для братских могил.

Жили, как свиньи. Дрожали, как мыши.

Грызлись, как злые, голодные псы.

 Строили башню, все выше и выше,

Непревзойденной и строгой красы.

Были рабами. И будут рабами.

Сами воздвигнут. И сами сожгут.

Господи Боже, свершишь ли над нами

 Страшный, последний, обещанный суд?!

Громадянська війна і наступні за нею події підштовхнули Дона Амінада до еміграції. І до кінця життя він залишався непримиренним до нової влади і нечуваної сваволі в країні.

Літературне емігрантське життя того часу була досить насиченим. Разом з Олексієм Толстим він редагував журнал для дітей, друкувався у  журналах та в одній з найбільших газет "Последние новости”. Читачів привертали фейлетони, оповідання, вірші та афоризми, автором яких був Дон Амінадо.

Свою першу закордонну книгу, що вийшла в 1921 році в Парижі,  назвав "Дым без Отечества", обігравши рядки Грибоєдова. Іван Бунін так сказав про цю книгу:  "поминутно озаряемой умом, тонким юмором, талантом". 

 У 1928 році вийшла книжка "Набросив плащь", в 1935-му - "Нескучный сад". Книги розкуповувалися дуже швидко і користувалися величезною популярністю у читачів. Крізь призму гумору Дон Амінадо переломлювалися емігрантські будні, політичні та ідеологічні сутички.

Причем доставалось всем.

Живем, скрипим да медленно седеем

Плетемся переулками Пасси

И скоро совершенно обалдеем

От способов спасения Руси.

Але був й інший Дон Амінадо:

Как рассказать минувшую весну,

Забытую, далекую, иную,

  Твое лицо, прильнувшее к окну,

   И жизнь свою, и молодость былую.

Ці рядки з вірша "Поздняя сирень" відкривають нам зовсім іншу людину - тонкого лірика. У 1938 році в листі до Дона Амінадо Марина Цвєтаєва писала: "Ваши некоторые шутливые стихи - совсем на краю настоящих, ну - одну строку переменить: раз не пошутите! ... Я, кажется, знаю: чтоб стать поэтом, стать тем поэтом, который Вы есть, у Вас не хватило любви - к высшим ценностям; ненависти - к низшим. Между Вами и поэтом — быт".

Частково Марина Іванівна була права. Дон Амінадо вмів боротися за життя. Головним для нього була сім'я. Для неї він працював, не шкодуючи сил. Його вірші та проза в імпресіоністській манері передавали ситуації, типові для його часу. Майстерність базувалася, з одного боку, на алюзіях: використанні відомих фактів (з історії, сучасності і літератури), з іншого боку - на вибірковості у слововживанні (часто - лише іменники), з яких читач міг відновити повний об'єм вислову. Для Амінадо характерна іронічна дистанція що до того, що зображається, його сатира схильна до дружного, ігрового гумору, але за легкістю форми не втрачалися політична і людська серйозність автора.

Гумор як особлива властивість світовідчуття дозволив Дон Амінадо створити свою гармонію, поєднавши газетний стиль з високим строєм класичної ліри. 

У таланта Дона Амінадо є ще одна сторона: багато зі сказаного та написаного ним виявилося пророчим. Так, 8 грудня 1991 року припинив своє існування Радянський Союз. Вирок підписалили у Бєловежській Пущі  президенти трьох країн-засновниць – Борис Єльцин, Леонід Кравчук і  Станіслав Шушкевич. Та ще за 71 рік до цього про дану зустріч писав Дон Амінадо у своєму вірші «О белом бычке»:

…О, Господи, Ты только вездесущ 

       И волен надо всем преображеньем! 

Но, чую, вновь от беловежских пущ 

Пойдет начало с прежним продолженьем. 

И вкруг оси опишет новый круг 

История, бездарная, как бублик. 

И вновь на линии Вапнярка-Кременчуг 

Возникнет до семнадцати республик.

Як бачимо, поет помилився лише на одну республіку. У складі СРСР до 1956 року, коли Карело-Фінську  республіку перетворили в автономну, їх було 16.

Сучасність Дона Амінадо у вражаючій тверезості політичних оцінок. Це красномовно підтверджують рядки, написані відразу після закінчення Другої Світової війни:

В смысле дали мировой

Власть идей непобедима:

От Дахау до Нарыма

Пересадки никакой.

Пряме сполучення між двома системами — фашизмом і сталінізмом — було для Дона Амінадо  безвихідною очевидністю.

«Нет более опасного взрыва, чем взрыв справедливости» - застерігає поет з глибоким пророчим даром.

Коли Шполянський з групою літераторів та вчених на кораблі «Дюмон д’Юрвиль» назавди залишав батьківщину, хтось запропонував завести жунал і відповісти на одне й те ж запитання: «Коли ми повернемося в Росію?» Відповіді були тільки оптимістичні. Лише один  «был прозорливее других...»:

И только высоко у царских врат

Причастный тайнам, плакал ребенок

О том, что никто не придет назад.

Він був своїм серед художників і артистів, у нього була всеемігрантська популярність. Його читали не тільки російські парижани, але і шанувальники в Латвії, Естонії, Фінляндії, Румунії, Польщі, Литві. Тепер читаюсь і на батьківщині. Вірші вирізали з газет, знали напам'ять, повторювали крилаті вислови. Однак крізь гумор часто проглядалася гіркота. У ліриці, яку він писав не для газети, а для себе, була туга за минулим, яке він аж ніяк не ідеалізував.

Жили. Были. Ели. Пили.

Воду в ступе толокли.

Вкруг да около ходили,

Мимо главного прошли.

Ці слова відображали ставлення Дон Амінадо до сучасної йому історії, та й до власної біографії.

Під час Другої світової війни та окупації російський Париж був розколотий. А те, що "культурна європейська" Німеччина створила з його одноплемінниками, шокувало Амінадо. 

Від ударів і втрат літературне життя російського Парижа не відновилося. Не стало газет та видавництв. Теми для сатири і гумору вичерпалися, вірніше, він не хотів їх більше шукати.  Після війни Дон Амінадо працював в установах, що не мають нічого спільного з літературою та журналістикою. Жив під Парижем у містечку Ієр, тому іноді називав себе "ієромонахом".

До 1951 року відноситься поява останньої поетичної збірки "В те баснословные года". А підсумком прожитих років стала книга "Поезд на третьем пути”, яка  вийшла у видавництві ім.Чехова в Нью-Йорку у 1954 році, і стала помітним явищем в мемуаристиці XX століття. В ній іронічний, і в той же час сумний тон. Охоплені події з початку 1900-х до кінця 30-х років XX століття. У читача є можливість поглянути очима автора на події передреволюційних років у провінції, Одесі, Києві, Москві, на жовтневий переворот і еміграцію. Дуже цікава та частина мемуарів, де під ім'ям Новоград описаний Єлисаветград початку XX століття. Автор докладно описує, які книги захоплювали єлисаветградських гімназистів, в які ігри вони грали в Казенному саду, начитавшись пригодницьких книг Майна Ріда і Купера. Як треба любити місто свого дитинства і юності, щоб і через 40 років пам'ятати його, як учора!

На прославлених паризьких бульварах його не покидало щемливе ностальгічне відчуття своєї батьківщини. «Небольшой городок, забытый на географической карте где-то в степях Новороссии, на берегу Ингула, преисполняет сердце волнующей нежностью, сладкой болью. Потерянный, невозвращенный рай!»

Мемуари не були закінчені. Помер Дон Амінадо в 1957 році, похований у Парижі.

Теги:
2013-04-25 11:16:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар