Дивовижний світ й унікальні перипетії долі українського лікаря та науковця з США доктора Андрія С. Олеарчика - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Дивовижний світ й унікальні перипетії долі українського лікаря та науковця з США доктора Андрія С. Олеарчика
   

Дивовижний світ й унікальні перипетії долі українського лікаря та науковця з США доктора Андрія С. Олеарчика

Олександр Панченко

Перші книги про лікарів українського роду мені подарував лікар, історик медицини, Почесний член Українського Лікарського Товариства Північної Америки (УЛТ ПА) (1995), дійсний член НТШ в Америці (1996), Doctor Honoris Causa Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (1996), почесний член СФУЛТ (1997), меценат і дійсний член Українського історичного товариства, мій давній приятель і респондент св.пам. Павло Йосипович Пундій, який спочив понад 5 років тому, 25 серпня 2015 року  в американському  Чікаґо. Як відомо, тривалий час пан Павло входив до складу Управи УЛТ ПА, виконував обов’язки скарбника, потім — очолював архів та бібліотеку товариства. На основі архівних документів він підготував і видав 14 томів «Українського медичного архіву», які присвячені історії української медицини, видатним українським лікарям і медичним установам в Україні і діяспорі. Крім того, Пайло Йосипович був автором численних статей про історію і діяльність УЛТ ПА, підготував й видав тритомний бібліографічний довідник «Українські лікарі».

Доктор медицини, дослідник, науковець й практик-хірург Андрій С. Олеарчик

У ґрунтовній книзі доктора Павла Пундія «Українські лікарі. – Біобібліографічний довідник. Книга 2. Лікарі діяспори та їх діяльність для рідного краю» (Львів - Чікаґо, - 1996), головним редактором якої був Ярослав Ганіткевич, на трьох сторінках від 212-ої до 215-ої, м.і., читаємо: «…ОЛЕАРЧИК  Андрій - Лікар-хірург, науковець у США. Народився 3 грудня 1935 р. в Перемишлі (нині Польща). Навчався (1953-61) на лікарському відділі Медичної академії у Варшаві. В 1959-67 рр. публікував статті з історії медицини та охорони здоров’я на Україні в тижневику «Наше слово» (НС), місячнику «Наша культура» (НК) і «Українському календарі» (УК), які видавались Українським суспільно-культурним товариством у Варшаві. Звичайно вживав псевдонім Тимош Керенко або Андрій Олеарчик-Керенко. Будучи практикуючим лікарем, став завідувачем секції анестезіології і асистентом відділу хірургії воєводської лікарні в Кельце (1963-66), а також отримав спеціялізацію першого ступеня з анестезіології (1964) та загальної хірургії (1965). Еміґрувавши 1966 р. в США, закінчив інтернатуру (Меморіяльна лікарня у Павтукеті — штат Род-Айленд, (1967-68). Ґрадуаційну медичну освіту — в Пенсільванському університеті (1969-70); резидентуру із загальної хірургії (Гейсінґерський медичний центр, Денвіл, Пенсільванія, 1970-73) та грудної і серцево-судинної хірургії (Альґейнська загальна лікарня, Піттсбурґ, 1980-82). Склав спеціялізаційні іспити, здобувши звання дипломанта Американської ради хірургії (1976) та Американської ради грудної хірургії (1983). Приватно практикував у галузі  загальної хірургії (Філядельфія і Дейтон, Огайо, 1973-77), з 1982 р. і дотепер — в галузі серцево-судинної та грудної хірургії (Нью-Джерсі та Філядельфія). Автор майже 150 медичних праць українською, польською, німецькою, англійською та російською мовами. На додачу до попередніх праць (ЛB. 1991; 38, 3 (125): 155-9), показав, що обхід вінцевих артерій (ОВА), доповнюваний пересадкою гілок правого шлуночка, поліпшує роботу серця (1983-92) ; довів можливість довготривалого виживання після видалення раку легенів із проростанням в ліве передсердя (1991-94); запропонував подвійне затискання висхідної аорти (ВА) при ОВА (1991-94); показав, що ендоаневризморафія лівого шлуночка з реваскуляризацією зовнішньої (оповитої) стінки збільшує систолічний викид (1994); виконав ОВА «без дотику» до ВА з пересадкою внутрішньогрудних артерій до вінцевих під штучним кровообігом на пульсуючому, теплому та вентильованому серці з бета-блокаторною брадикардією при вінцевій хворобі серця із звапнінням ВА. З 1993 р. член Нью-Йоркської Академії наук. У 1961-67 pp. член Польського лікарського товариства, в 1964-67 pp.— Польського товариства анестезіологів, у 1965-67 pp.— Товариства польських хірургів, з 1971 p.— УЛТПА, з 1978 p.— АМА, Міжнародної колегії хірургів з грудної хірургії (1983-87), Американської колегії кардіології (1984-87), з 1984 р.— Американської колегії хірургів, з 1986 р.— Товариства грудних хірургів та з 1992 р.— Американської колеґії ангіології. Дружина Рената Шаран — соціолог….».

Кардіохірург й науковець доктор медицини, українець з походження,  Андрій С. Олеарчик, який натепер замешкав у США,  є автором біля 150 наукових праць українською, польською, німецькою, англійською та москвинською мовами, він - член Нью-Йоркської Академії наук, УЛТПА. Др.Андрій модифікував операцію обходу вінцевих артерій, опублікував українською і англійською мовами книгу «Коротка історія медицини» (Чикаґо,1991), він відзначений в числі видатних американців, автор книги «Всесвіт Хірурга» (кілька видань). Моя неперіодична переписка з паном доктором Андрієм Олеарчиком триває вже  понад 10 років. Так, у 2008-ому році він писав до мене в Лохвицю:  «Дорогий д-ре Олесь! Спасибі за привітання і рівночасно також здоровлю Вас з нагоди тих свят. Мене дуже хвилюють політичні події на Україні. Трудно зрозуміти, що представники надзвичайно талановитого українського народу не спроможні дійово працювати для тих, які їх вибрали на відповідальні становища. Це просто жах! Я дальше посилено працюю над поліпшенням 3-го видання «Всесвіту хірурга». Дійсно багато змін і доповнень у майже всіх розділах, особливо «Україна - Середина Європи» та «Західні бастіони України», багато нового медичного матеріалу. Думаю додам понад 150 нових зображень. Добре що не поспішив з виданням (як це зробив з 1-м і 2-м), бо дійсно зроблені додатки були неохідними. Але думаю, що я близько кінця цієї роботи. Часами міркую, чому я в це усе вплутався, легше писати на медичні теми. Але тепер уже виходу немає. Чимало часу займе переставлення чисел ілюстрацій. З привітом для Вас, усієї родини, Ваших діточок! - 15.10.2008». - «…Не забув про Вас і не покинув «Всесвіту хірурга»-ІII. Роботу над книжкою закінчив. Чекаю на виправлення англійської частини (англійських пояснень до 2053 малюнків) жінкою Ренатою, яка це робить дуже докладно, але й дуже поволі, через зайнятість дітьми дочки Христини. Я навіть думав передати книгу для коректури до вчителя англійської мови. Проте, Рената є точною людиною, знає досконало англійську й добре українську. Як тільки вона закінчить свою частину вишлю Вам книгу або комп’ютерним диском як попередньо, або е-поштою. Дуже сумно довідуватись про численні ДТП на Україні: Крим, Донеччина, вчора - Тернопільщина, з причини пияцтва, чи браку обережності. Я це пережив особисто під час 2-ї конференції ССХ України у вересні 1994 р., коли мій товариш, серцевий хірург, відважився сісти за кермом будучи дуже поганим водієм, про що я не знав, підібрав мене і сина з аеропорту, майже не вбив людину коли переїхав на червоноиу світлі світофору схрещення при Хрещатику. Правда, міліціонер його відразу зупинив, не арештував коли довідався що він хірург ІССХ, але тільки оштрафував. День пізніше, молодій водій автомобілю «BMW» МОЗ віз ґіда-жінку, мене і двох інших учасників конференції на Чернігівщину зі швидкістю 120-140 км/год. і трудно було умовити його придержуватись призначеної швидкості. Вітаю Вас і Вашу сім’ю. - 15.02.2009». - «Дорогі наші співвітчизники Олександре, Ірина, Маринка й Марійка! Щиросердечно дякую за Ваші зичення з нагоди дня народження. Це, що не писав не значить ми  Вас забули. Навпаки, ми про Вас думаємо, згадуємо, і переживаємо трагедії України від лист(опада) 2013 року й  дотепер. Я часто обговорюю події, які довели до цих трагедій з дружиною, упевнений їх можна було й треба було уникнути хоч вона не завжди зі мною погоджується. Про це, можливо,  зроблю замітку в 4-му виданні моєї книги, яку завершую. З нагоди Нового 2015 року і Різдвяних Свят бажаю Вам щастя, здоров’я і всіх благ! Ваш, (-) Андрій С. Олеарчик, 03.12.2014 р.» - «Дорогий і шановний Олександре! Спасибі за Вашу електронну пошту з 14 жовт. і 10 лист ц.р. й цікаві новини. Я закінчив чергове редаґування, поширення і виправлення «Всесвіту хірурга» III. Зараз жінка виправляє англійські пояснення додаткових фотографій. Через 1 тиж. готовий вислати Вам компакт-диск до друку. Прошу мені написати чи Ви дальше зацікавлені у друкуванні цієї книги. З пошаною і привітом, (-) Андрій Олеарчик. 10.11.2009 р.».

Вінчання батьків д-ра Андрія С. Олеарчика, Перемишль, 24.09.1927 року.

За якийсь час з різних причин моя переписка з доктором  Андрієм С. Олеарчиком  занедбалася. І ось, в неділю, 15 листопада 2020 року, я знову отримав від нього листа, де він писав мені у Лохвицю із-за океану: «Дорогий Олександр.  Від часу останнього е-листування багато змінилося  в нашій родині і в Україні. Наших троє дітей  заклали власні сім’ї в різних місцях - Христина у Філадельфії, ПА,. Роман у Києві, Адріан початково в Чери-Гіл, Н.Дж, останньо - в Гаваї. - Я по сьогодні не можу погодитися, що діється у Незалежній Україні - велика, прекрасна і  богата країна, передана Вам без кровопролиття. Обікрали її, втрачено частину території! Обрали мудрого і відважного Президента - Леоніда Кучму, який показав як захищати теритрію України від російського фашисти-нацисти Путіна. А тоді захотіли «Україну без Кучми» з трагічними наслідками! В між часі опублікував «Всесвіт хірурга», Т. 1-4, 3-є видання (2011), Т. 1-4, 4-е видання (2016,) і разом з моєю дружиною Ренатою Вічна її пам’ять!...  Книгу «The Evolution of Medicine» (2020), c. 662 (мова англійська) в США. Ці книжки доступні в НБАНУ, НКУ, НМБУ і НММУ в Києві. Старався видрукувати їх в Україні, але це не можливе, хочуть відразу сотки тисяч  $USD. Якраз майже закінчив 2-е доповнене видання «The Evolution of Medicine» (англійською) і «Розвиток медицини» (українською). - На превеликий жаль,  втратив дорогу, незамінну дружину мґр, кандидат докторських наук Ренату Марію Олеарчик з дому Шаран (*03.10.1943, Львів, Україна - 14.09.2019, Філадельфія, ПА, США), Вічна їй пам’ять!... Рівень медицини в США протягом останніх 10-років серйозно погіршився, впав на 2-ге місце в світі, після Скандинавських країн, Німеччини, Австрії, Швейцарії, Франції, СК, Австралії Нової Зеландії. На 3-му місці знаходяться розвиваючі або недорозвинені країни. З привітом, (-) Андрій».

Знімок сім’ї матері  д-ра Андрія С. Олеарчика напередодні Першої світової війни - сидить другий зліва— дід матері Степан Кравець, стоїть перша зліва — мати матері Катерина Кравець з дому Іванюк, сидить друга зліва — матір Анна Олеарчик з Кравців

У своїй книзі «Всесвіт хірурга» д-р Андрій С. Олеарчик, дипломований Американською радою хірургії (1976-97) та Американсько. Радою грудної (і серцевої)  хірургії (1983-), яка побачила світ  у львівському видавництві «Мс» в 2003 році, докладно пише не лише про події цілого свого життя та діяльності, але ретельно документує майже всі свої операції, подає історію української медицини  й охорони здоров’я, загальну хірургію, анестезіологію, особливо – хірургію грудної клітки, серцеву і кровоносних судин та стосунки між лікарями. Книга (а це – 526 сторінок більшого формату) має характер спогадів її автора на тлі української та світової історії.

Зачіска з чашкоподібним розрізом у хлопців перед  Святим Причастям, зліва — Степан Олеарчик, справа —  його брат Андрій

У ці листопадові дні, в переддень роковини Голодомору українців 1932-33 років,  слід згадати, що д-р Андрій С. Олеарчик  пише у своїй книзі зокрема про  Голод в Україні 1932-33: «…Фрітьйоф Нансен (1861-1930), норвезький мандрівник і дослідник Арктики (полярний реґіон північної півкулі, 66°33' N. поверхня з островами 21 мільйон км2), громадський діяч, лауреат Нобелівської премії миру (1922), був верховним комісаром Ліґи націй (1919-46) у справах військовополонених, а в 1921-23 рр. верховним комісаром Міжнародного комітету Червоного Хреста (заснований 1864 р.), який допомагав голодуючим в Україні і Росії. Його співгромадянин, Відкун Квіслінґ (1887-1945), також норвежець, співпрацював з ним у допомозі голодуючим… До нас дійшли вісті про великий (штучний) голод (голодомор) 1932-33 рр Україні, організований Сталіним, Всеволодом А. Баліцьким (1882-1937), Павлої П. Постишевим (1887-1939), Станіславом В. Косіором (1889-1939), В’ячеславом М. Молотовим (1890-1986), Л.Каґановичем, Яковлєвим та іншими. Від голодомору в Україні померло щонайменше 3,5-4,5 мільйонів людей. У Перемишлі створено комітет допомоги голодуючим. Мабуть, як нагороду за вчинення голодомору 16.11.1933 р. США (площа 9,4 мільйона км2) визнали СРСР і встановили з ним дипломатичні відносини, 18.03.1934р. СРСР прийнято до Ліґи Націй. До друзів СРСР 23.08.1939 р. приєднався III Рейх під проводом Адольфа Гітлер; (1889-1945) — автора книги «Моя боротьба» (1923-24). Другим з черги після Гітлера керівником III Рейху був Гайнріх Гіммлер (1900-45). Альфред Розенберґ (1893-1946) був ідеологом і політиком нацизму та рейхскомісаром окупованих східних просторів. Гіммлер, Рейнгард Гейдріх (1904-42) і Карл Адольф Ейхман (1906-62) були го: ловними архітекторами німецьких концентраційних таборів...».

Учні 3-го класу прилюдної української школи ім. Тараса Шевченка при УГКЦ на Болоню у Перемишлі, червень 1945-го  року, стоїть навколішки другий зліва —  Андрій Олеарчик.

Виявляється, що «…рід на прізвище «Олєарчик»/«Оліярчик» («Олеарчик»/«Оlеаrсzук»/«Оlеаrсhук») походить із с.Липовець (УГКЦ св. Миколая, збудована 1640 - знищена ?) Сяноцької округи. - Дід по лінії батька, Андрій Олєарчик (1854, с.Липовець, Сяноцька округа — 19.11.1920, Перемишль), був шевцем. Бабця по лінії батька, Теофілія Ковальська (1855, Перемишль - 12. 01.1928, м. Дрогобич, Львівська обл.), полька, ставилась із розумінням до українців. Крім батька, їхніми дітьми були: Стефанія А. Олєарчик-Дудар (12.1888, Перемишль —1965, м.Караґанда, Казахстан), Євгенія А. Олеарчик-Циган (25.03.1890, Перемишль — 08.03.1982, м.Нью-Йорк), Рудольф А. Олєарчик (06.11.1891, Перемишль — 20.10.1968. с.Дерев’янка, Золочівський район, Тернопільська обл.) та Антін А. Олєарчик (15.06.1902, Перемишль — 16.12.1963, м.Борислав, Львівська обл.). Дід по лінії матері Степан Кравець (1859, Перемишль-Вовче - 1915, там же) був фермером…, а бабцею по лінії матері була Катерина Іванюк (1885, Перемишль-Вовче —1918, там же). Дідова фермерська садиба з цегляною двоповерховою хатою стояла в західній частині Вовча на вул. Шанцьова, 12. Степан Кравець був членом комітету будови УГКЦ на Вовчу... Крім матері, дочкою Катерини Іванюк була Наталія Бойсан (16.10.1916, Перемишль-Вовче — 04.02.1945, с.Вірочко, Прикарпатське воєводство).

Святе Причастя дня 13 червня 1945-го року Божого, - при вході до катедри УГКЦ у Перемишлі з участю Йосафата Йосипа Коциловського (1876-1947) (сидить у центрі). Перший зліва від єпископа — Андрій Олеарчик

Батько — Семен Михайло А. Олєарчик (24.05.1897, Перемишль - 23.02.1967, м.Стараховіце, Польща; похований на Головному цвинтарі в Перемишлі), як член правління (штабу) УГА, з уповажнення Львівської округи створив Бережанський військовий округ, встановивши в м.Бережани (засноване 1375) Тернопільської обл. й околицях владу ЗУНР. Він закінчив середню (гімназійну) школу на Засянні в Перемишлі 06.1920 р. Потім студіював на філософському відділі Українського таємного університету (унів.) у Львов (діяв 07.1921-1925) та філологічному і гуманістичному відділі (польська мова та історія літератури) Унів. ім. Яна Казимира (заснований 1661-; 1918-39 Унів. Яна Казимира; з 1939 Львівський державний університет (ЛДУ) ім. Івана Франка) в 1923-27 pp. під керівництвом професора філології Юліуша Кляйнера (1886-1957) та гуманістичному відділі (французька мова та історія літератури) Ґренобльського унів. (Université dej Grenoble, Faculté des Lettres, заснований 1339) y м.Ґренобль (Gratianopolis, Grenoble засноване IV ст.), Франція (площа 551.500 км2), 10.1925-04. 1926. Після успішних іспитів перед Державною екзаменаційною комісією (Львів, 1932… батько одержав «Диплом учителя середніх шкіл» з правом навчання польської і французької мови, а також історії літератури в середніх школах з польською та руською (українською) мовами навчання. У міжвоєнний період батько навчав польської, французької, німецької і латинської мов у приватній Коедукаційній гімназії ім. Івана Франка у м.Дрогобич (заснований XIV ст.; 1927-28), Українській державній чоловічій гімназії (УДЧГ, заснована 1888; 1929-45) у Перемишлі, та Українському інституті (і-ті) для дівчат (заснований 1881; 1932-39). Крім того, був заступником директора для педагогічних справ і учителем Торговельної середньої школи (1939-44) та вчителем Ремісничої школі (1941-16.08.1945) в Перемишлі. Після II СВ він викладав польську мову в Промисловій гімназії (Механічний ліцей, Технікум будови автомашин, Механічна гімназія, Центр професійного вишколу, Промислова школа; 29.04.1946-23.02.1967) та латинську мову в Загальноосвітньому ліцеї (01.09.1952-23.02.1967) у м.Стараховіце (засноване XVI ст.). Семен Олеарчик застосовував такі педагогічні принципи: «краще менше, а добре», «repetitio est mater studiorum» («повторення — мати навчання»), «вивчаючи іноземну мову, вживай її при кожній нагоді», «навчання інших — це найкращий спосіб запам’ятовування опановуваного матеріалу»…

Матір — Анна Кравець-Олєарчик (15.04.1909, Перемишль-Вовче — 15.03.1959, м.Варшава, похована на Вільчанському цвинтарі) одідичила від свого батька нерухомі маєтки на Вовчі, Перекопаному і с.Коровники над Вигором (засноване 1340 за руським законом) і Знесенні (всього 6 гектарів; 1 гектар = 10000 м2 = 4 морґи; 1 морґ = 5600 м2 = 0,25 гектара = 1,5 акра). Після вінчання (24.09.1927, Перемишль…) батьки жили спочатку в Дрогобичі (1928-29), пізніше в Перемишлі (вул.Шиковського, 2; 1929-33). У батьків було п’ятеро дітей: Марта (новонароджена — 01.12.1928, Дрогобич), Олександр (Олег, 14.04.1930, Перемишль -), Андрій (03.12.1935, Перемишль -), Степан (02.04.1937, Перемишль -) і Галина Людмила (06.06.1940, Перемишль - 10,06.2003, Краків; похована на цвинтарі Батовіце, нова частина). - На одному з трьох морґів нерухомих маєтків на Вовчу (вул.Вовчанська, 62) батьки побудували одноповерховий двосімейний дерев’яний дім з мурованими підвальними приміщеннями і господарськими спорудами на мурованих підвалинах (садиба, 1933-34). Вони були розміщені між садибою діда й УГКЦ. - Другу частину дому батьки передали Іванні Бойсан-Мельник, двоюрідній сестрі матері, вчительці початкової школи, яка одружилася з Осипом Р. Мельником (12.02.1894, с. Глинна Козівського району Тернопільської обл. — 04.12.1993, Львів). Осип Мельник, колеґа батька, вчив класичних мов (грецька і латинська) в середніх школах у м.Стрий Львівської обл. і Перемишлі. У них народилась дочка Наталія (28.12,1939, Перемишль-Вовче-).

Квиток члена ПТКТ - колишнє – Польське татринське т-во, - Закопане, 13.08.1952 р.

Далі д-р Андрій С. Олеарчик  пише у своїй книзі, що  «…Утікаючі на схід перед Вермахтом частини польської 24-ї піхотної і польської карпатської піхотної дивізій затримались у нашій садибі на відпочинок, харчування і нічліг. Вояки прив’язали коней до дерев у саду. Я, хлопчик трьох років, підійшов до одного з коней з наміром його погладити. Але кінь не дозволив мені підійти до себе, він брикався задніми ногами. Я вирішив покарати коня. Знову підійшов до нього з кийком у правій руці, ударяючи його в задні ноги. Тоді кінь копнув мене копитом у кінчик середнього пальця правої руки, яка тримала кий. Палець був роздавлений, кісточка переламана. Домашнє лікування рани середнього пальця руки включало змочування у розчинах іодини і перекису водню, примочки (компреси) листям подорожника, перев’язування й унерухомлення. Пошкодження м’яких тканин і перелом кістки загоїлись, але залишилась близна і малопомітне спотворення кінчика ураженого пальця… У пам’яті залишилось марширування одного з відділів УФ в Перемишлі біля Камінного мосту. На основі договору від 28.09.1939 р. між III Рейхом і СРСР Сян став кордоном між Німеччиною та УРСР. Західна Україна була возз’єднана з УРСР. Головну частину міста на схід від Сяну включено до України, а на захід —до Німеччини. Смугу поля шириною 1 км уздовж східного берега Сяну визначено прикордонним поясом. - Незабаром за УФ увійшли орди аґентів створеного 1917 р. Феліксом Е. Дзержинським (1877-1926) Народного комісаріяту внутрішніх справ (НКВС). Почалось невідкладне одержавлення промисловості, торгівлі і шкіл, розподіл більших маєтків між селянами, арешти, переселення багатших і підозрілих для влади, звичайно невинних людей до північних і східних територій Росії, виселення мешканців прикордонного поясу та довгі черги перед бакаліями за хлібом і цукром.  - За вказівкою НКВС розбито двері й розбушовано УГКЦ на Вовчі. Шукали скарбів, а в «богомази», тобто ікони чи інші зображення святих, стріляли для вправи чи зі злості. У прицерковному кладовищі відсунуто кляпи (затички) надземних мурованих поховань, відкрито і розбушовано домовини; мабуть, і тут шукали за цінностями, а недавно померлих або їх кістяки садовили, оперши спиною чи головою об мур. - Знищено пам’ятник-хрест на могилі військовополонених у Пикулицях. - Ми і сім’я Мельників були змушені восени 1939 р., під час повені Побережжя і Вовча,залишити садибу на Вовчі. Ми переселились у дільницю Цибулянка на північному схилі Знесіння, уперше до малої квартири, а пізніше (03.06.1940) до вигідного помешкання у двоповерховій камениці (вул. Шиковського, 4), де ми мешкали до 1941 р. – Сім’я Мельників перенеслася до Вірочка. Осип Мельник продовжував учителювати в середніх школах Перемишля. Іванна Бойсан-Мельник вчила у початковій школі Вірочка. - З помешкання на Цибулянці ми бачили повінь і те, як розбирали нашу садибу на Вовчі (вул.Вовчанська, 62; відбудована як мурована на попередніх цементованих підвалинах у 1967 р.). - Нашими сусідами стали до 21.06.1941 р. офіцер-українець УФ, його жінка та їхній син. Вона в розмовах з матір’ю підтвердила дійсність голодомору 1932-33 рр. в Україні, вчиненого Сталіним, Баліцьким, Постишевим, Косіором, Молотовим, Каґановичем, Яковлєвим та іншими. Тоді ми також довідались про терор, запроваджений Ягодою і Єжовим у 1934-38 рр. Вона сказала матері: «Ми в тому не винуваті». - Батько критично висловлювався як про СРСР, так і про III Рейх, як про злочини держави. Він повторював, що СРСР — це «колос на дерев’яних ногах». Коли почалась ІІ СВ з границею між III Рейхом і СРСР на Сяні, він був переконаний, що між ними дійде до війни. У середніх школах Перемишля разом з батьком вчителювало чимало його друзів-учителів — українців, а також поляків і євреїв… IlІ Рейх окупував Україну. Еріх Кох (1896-1986) став рейхскомісаром України (1941-44). Почалась примусова здача радіоприймачів, поліційна година, арешти зникання людей, германізація установ і зганяння євреїв у ґето. Контрольована III Рейхом польська влада, особливо бургомістр, староста і солтис, були відповідальні за достачу на визначений час заготівлі для німців і працездатних людей на роботу до Німеччини. Коли останнє не виконане, тоді німці ловили таких людей на вулицях (робили облави). Очевидно, виявлення радіоприймача, переховування євреїв або партизанів, будь-яка допомога або торгівля з ґетом, грабіж ґета після його знищення означало смерть через повішення чи розстріл («Грабунок карається розстрілом»). Батько був змушений під загрозою смерті віддати радіоприймач, він разом з іншими мешканцями Перемишля, а часами зі мною, слухав останніх вістей (новині німецькою мовою і промов Гітлера з гучномовця на площі «При Брамі». Мені назавжди залишились у пам’яті кричущі промови Гітлера, які з часом ставали все крикливішими. Очевидно, змісту промов не розумів, але промовляючу людину відразу розпізнавав по голосу… - Ярослав Стецько (1912-86) проголосив 30.06.1941 р. «Акт відновлення Української держави» у Львові. За відмову його скасувати був ув’язнений III Рейхом у концентраційному таборі (1941-44). Того дня батько зі мною й іншими стояли на площі «При Брамі», чекаючи на чергові новини. Після їх вислухання батько й інші засумували і розійшлись, не сказавши ні слова… Митрополит Андрей Шептицький відкрито виступав проти масового винищення євреїв і надавав їм притулок у митрополичих палатах. З початком 1942 р. митрополит Шептицький надіслав листа до Гіммлера, в якому протестував проти нацистського трактування євреїв і проти використання українців у протиєврейських акціях, 08.1942 р. - повідомив Римського папу Пія XII (1876-1958) про злочини нацистів супроти жидів, а 21.11.1942 р. в посланні «Не убивай!» виступив проти політичних убивств серед українців і заборонив українцям брати участь у винищуванні євреїв. Він доручив монастирям УГКЦ переховувати євреїв, а деяких зберіг у своєму приміщенні (палаті). З Цибулянки ми перенеслись спочатку назад у Вовче (вул. Вовчанська, 36; 1941-42), а пізніше в Побережже (вул. Кокоша, 5-7) до одноповерхової камениці, 500 м на південь від Вовча. За нашим південним парканом було підприємство кругового процесу (recycling), тобто склад ганчір’я, багато тюків макулатури, зв’язаної дротом, було покладено у великому будинку над підвалом. У сусідстві, на північний захід від нашої камениці, у напрямі Сяну, стояв бетонований бункер.. Приблизно 500 м на південь від нас, у напрямі середини міста, було розміщене єврейське ґето (15.06.1942-23.09.1943). Ми з матір’ю щонеділі вранці проходили поряд вулицею вздовж кільчастих дротів, які оточували ґето, на богослужіння до катедральної УГКЦ св. Івана Хрестителя. За дротами єврейські діти і дорослі виставляли руки і просили хліба. Ґето було оточене і сторожене що 50 м спочатку гранатовою (польською) поліцією, яка до якоїсь міри толерувала кидання через дроти голодуючим дітям шматків хліба, яблук чи відгризеного кусника й торгівлю з ґетом. З часом вона була замінена німецькими солдатами із шоломами і зброєю. Відтоді допомога чи торгівля стали неможливими. - Якоїсь ночі ми почули постріли, плачі й крики людей. Це було виселення і знищення ґета (близько 22 тис. осіб). Матір плакала, кажучи: «Це могли бути ми і наші діти». -  При західній стіні ґета, поверненій у бік торговиці і Сяну, встановлено шибениці. На них, звичайно у п’ятницю, коли українські селяни приїжджали на торг, вішали українців і поляків, які допомагали євреям. Дня 06.09.1943 р. ми з матір’ю проходили з середини міста через торговицю. Раптом ми побачили кілька повішених чоловіків і собаку. Присутні казали, що їх повісили за крадіжку в ґеті разом із двома собаками, що були там. Другий повішений собака висковзнув з петлі і втік. Матір швидко відійшла зі мною, пояснивши, що повішені люди і собаки ні в чому не винні…»... - Після відходу І УФ від часу до часу ми бачили збуджених і розлючених командирів Армії крайової чи офіцерів міліції з пістолетами в руках, спрямованих угору, а за ними загони міліції чи «партизанів» з крісами, вони бігали через Побережжя у напрямі Вовче. Казали, що шукають українських «бандитів». З того часу вечорами й ночами було видно заграви навколо Перемишля. Це польські «партизани» нищили і палили українські села, вбивали селян… Одна заграва на сході дня 02-03.03.1945 р. і слово «Павлокома» ввійшли назавжди в пам’ять, хоч не знав тоді, в чому річ. Батьки не хотіли про це говорити. Село Павлокома (засноване VIII-IX ст., 1441) було осередком українського патріотизму. Відділ Армії крайової під проводом поручника Юзефа Біса («Вацлава») зорганізував жителів сусідніх польських с.Барткувка, с.Дильонґова і с.Сєльніца і допоміг їм по-звірячому вбити на місцевому українському цвинтарі 366 жителів Павлокоми — чоловіків, жінок і дітей. Село було спалено… Від 01.09.1942 р. до 30.06.1945 р. навчався у 1-3-му класах прилюдної української школи ім. Тараса Шевченка при УГКЦ на Болоню в Перемишлі…, де однокласниками були діти із сусідніх дільниць Перемишля і сусідніх сіл…  …Ми не здавали собі справи, що «договори» диявольських провідників СРСР і Польщі від 09.09.1944 р. і 16.08.1945 р. мали на меті не тільки «очищення» земель від корінного українського населення, знищення їх ультраструктури і культури, але навіть знищення тих людей, які харчували навколишні поселення. Скориставшись договором про «добровільний» обмін населенням, уряд Польщі насильно депортував до УРСР в 1944-47 рр. 500,000 українців з їх етнічних земель, у тому числі членів нашої родини: Стефанію Олеарчик-Дудар і сина Ореста Є. Дудара (04.07.1918, Бережани, Тернопільська обл. — 12.12.2001, Чікаґо, ІЛ, США); Рудольфа Олеарчика з жінкою і дочками Володимирою Р. Олеарчик (21.09.1919, Перемишль — 11.09.1991, с.Новоселище) і Любою Р. Олеарчик (19.01. 1923, Перемишль — 23.12.1999, Ст. Пітерсборо, Англія), Осипа Мельника з другою жінкою і дочкою та сином. Згідно з «договорами» від 09.09.1944 р., наша сім’я, замість «добровільно» переїхати в Україну, залишилась у Перемишлі через маєток матері. Від 01.09.1945 р. до 30.04.1946 р. вчився у 4-му класі Публічної початкової школи №1 ім. св. Станіслава Костки в Перемишлі… Пізно ввечері дня 05.10.1945 р. польські терористи вдерлись у наш дім, обікрали нас і вимагали виїхати з міста протягом 24 год., бо мали намір перебрати дім і маєток. Ми були змушені переїхати на Винну гору (вул. Мірецького, 1), де мешкали до 05.1946 р. Староство міста погрожувало насильним виселенням. Щоб уникнути насильного вивезення, матір здійснила поїздку зі мною до м.Ряшів (засноване 1354), столиці Підкарпатського воєводства. Після договору від 09.09.1944 р. Ряшів став воєводським містом, яке включало Перемишль. У воєводській раді матір заявила про незаконність примусового виселення. Нас залишили Перемишлі тільки після зміни релігії з УГКЦ на РКЦ (Парохія РКЦ, Перемишль-Засяння, 04.1946). Ставлення до українців погіршилось після вбивства відділом Української повстанської армії (УПА; 1942-51) польського генерала Кароля Сверчевського (1897 28.03.1947, м.Балігруд), заступника міністра Національної безпеки Польщі.

Високі Татри. Над Чорним гусеничним ставом - 1 -й зліва — Андрій С. Олеарчик, 3-тя зліва — сестра Галина, - липень 1949 року

 У травні  1946 року родина Олеарчиків  переїхала до Стараховіц, осівши на «Орлово» в домі втіклої фольксдойча при вул. Вчительська, 12 (1947-50)… Директор Промислової гімназії, яка містилась близько 1 км на захід від «Орлово»,був інженер-механік Казимир Буйновський. Він також мешкав в «Орлово». Це була освічена професійна і вимоглива людина, яка ставилась до нас ввічливо і дружньо. У загальноосвітній школі — основного ступеня (коедукаційна) у Стараховіцах від 01.05.1946 р. до 30.06.1949 р. закінчив 4-ий клас і класи 5-7-й (рис. 18). Ставлення стараховічан до нас було приязне і прихильне, незважаючи на те, що всі ми спочатку погано говорили польською мовою з «руським» наголосом (акцентом). Навчання початковій школі було солідне і враження приємні, за винятком однієї сумної події. Це сталося восени 1948 р. Під час уроку релігії ксьондз-парох Ян Роля побив колеґу ровесника, сина благочинного (дияк), у такий спосіб. У присутності всіх учнів, хлопців і дівчат, ксьонз наказав хлопцеві зняти штани і труси, лягти на парту животом до низу, а тоді бив пасом по голій сідниці. Через кілька тижнів наш колега помер… Наприкінці 06.1948 р., після матуральних іспитів, директура Промислової школи зорганізувала прогулянку вчителів і їхніх сімей та старших учнів до портових міст західного узбережжя Ґданської бухти Балтики…  Від 01 вересня 1949 року Андрійко Олеарчик вступив до загальноосвітньої школи ліцеального (середнього) сц пеня (або загальноосвітній ліцей; класи 8-11), яку закінчив 30.06.1951 р. Учителі буї віддані своїй професії та учням. Навчання усіх предметів було на високому рівні, дисципліна сувора. Щороку відбувались математичні олімпіади на воєводському крайовому рівнях, в яких брали участь найкращі учні з математики. Переможці одержували право на безекзаменовий вступ на студії в політехнічні i-ти. - «…. Ми вивчали паралельно релігію і суспільні науки, базовані на марксизмі, - згадував пізніше др. Андрій С. Олеарчик, -  Багато уваги і часу приділялося спорту, туризму та суспільній праці. Час від часу, переважно по неділях, ми допомагали будувати нові мікрорайони Стараховіц, дороги і працювали в державні рільничих господарствах в околицях м.Ілжа… …Учителі були поляками, за винятком двох українців (учителів математики і латинської мови), росіянки — учительками російської мови, німець — учителем біології та єврей — учителем німецької мови. Усі учні нашої класи були офіційно поляками, але серед нас були поодинокі українці, росіяни, білоруси та євреї… Улітку 1950 р. сім’я переселилася до сусідньої хати в «Орлово», вул. Кленова, 7, де ми мешкали до 1959 р. … Шкільні літні табори 07.1950-51 рр. ми провели в селищі Поронін (засноване 1624) над річкою Білий Дунаєць на Підгаллі Підкарпатського воєводства (5 км на північ від Закопаного), у приміщеннях господарства горянина (ґураля) ґазди Яна Круля при вул. Каспровича, 78….».

Андрій Олеарчик (в академічній шапці студента медицини) коло чоловічого гуртожитку Медичної академії у Варшаві, - світлина 25.04.1954 року

 30 червня 1953 року Андрій Олеачик закінчив загальноосвітню школу ліцевального ступеня з відмінним «Свідоцтвом зрілості…» і «Дипломом передовика науки і суспільної праці», що давало  йому можливість  вступити до будь-якого вищого навчального закладу без екзаменів, крім Медичної академії, у якій всі були повинні скласти іспит з хімії. З огляну на відмінне знання фізики і хімії йому було запропоновано студіювати ядерну фізику…  Від 1 жовтня 1953 року по 7 квітня 1961 року Андрій Олеарчик студіював у лікарському відділенні Медичної академії у Варшаві, яка знаходилась у столиці Польщі при вулиці Фільтрова, буд.13.     

Перед конґресовим залом ПКН у Варшаві. – 8 червня 1958 року, сидить другий з права – Андрій Олеарчик

Слід окремо нагадати, що 14-16 червня 1956 року, під час студій в цій академії Андрій Олеарчик брав участь у роботі Першого з’їзду Українського суспільно-культурного товариства (УСКТ), який проходив у залі засідань Палацу культури і науки у Варшаві, а починаючи від грудня 1956 року дописував до «Нового слова» (гол. ред. Микола Щирба (1902-84), його заступник Андріан Гошовский (1898-1967)) та «Нашої культури», здебільшого писав на теми історії медицини в Україні.10  жовтня 1961 року  пан Андрій взяв участь у Другому з’їзді УСКР, що також відбувся у Варшаві. Післядипломну клінічну поперемінну практику з хірургії, гінекології і акушерства та педіатрії Андрій Олеарчик відбував від 1 травня  1961 року  по 30 червня 1962 року  у міській лікарні міста Стараховіци, директором якої був др. Юзеф Ґренда (1916-1990)…

Диплом лікаря Андрія С. Олеарчика після закінчення Медакадемії у Варшаві

«З 09.1962 р., - згадує др. Андрій С.Олеарчик, - мене почали розслідувати двоє слідчих СБ МВС з Варшави, який розпізнав із ІІ з’їзду УСКТ, спочатку в готелі «Senator» у Стараховіцах (вул.Кривкі, 18), пізніше в будинку громадянської міліції (ГМ) у Стараховіцах, частково з реєстрацією на магнітофонній тасьмі (плівці). Не можу сказати, що розслідування з точки зору СБ було безпідставними. Після смерті Сталіна (05.03.1953) Польща поступово ставала демократичною державою. СБ уже не могло репресувати людей цілком безпідставною Але спонтанне відродження української народності в Польщі, починаючи від 06.1956 р. було шоком для ПОРП та уряду Польщі. Після акції «Вісла» українці повинні були щезнути, а Польща  стати одно національною польською державою з однією РКЦ. Але так не сталося…. Під час «дружніх розмов» один із слідчих нагадував мені про «могутню польську державу», яка має у розпорядженні необмежені матеріальні і збройні засоби. У ході цієї розмови нагадав аґентам, що «сини моєї могутньої держави України саме тепер підкорюють Всесвіт»… Наприкінці розслідувань аґенти СБ сказали мені «по-дружньому», що цінуємо Вас за прямолінійність, відданість лікарській професії, хворим, відважність і ми радимо Вам жити, працювати, одружитись, заснувати сім’ю у Польщі, де Ви будете щасливі. Але, якщо захочете, ми дозволимо Вам виїхати в Америку, де розчаруєтесь тамтешніми українцями…».

Олеарчик, мґр. Рената (з дому – Шаран)  з донькою, - Великдень 1973 року Божого, перед УКЦ ім. Царя Христа у Філядельфії

«…Дозвіл на поїздку до США, - згадує д-р. Андрій С. Олеарчик, - одержав завдяки запрошенню Джорджа Радзіковського (George Radzikowski; 15.06.1912-09.03.1993, Асторыа, Нью-Йорк, Н.-Й.), сержанта  Армії СШ і ветерана ІІ СВ, та його дружини Анни Циган-Радзіковської (06.11.1928, Перемишль - ), кузини…. На тимчасове перебування із метою удосконалення англійської мови і загальної хірургії…. Із міста-порту Ґдиня 04.11.1966 р. поплив на фрахтувальнику (торговельне судно далекого плавання…) «Снядецький» через Балтику і Кільський канал (Німеччина) до Північного моря і міста-порту Бремен…  З Бремена попливли через Північне море і Ла-Маншський  (Англійський)  канал до міста-порту Гавр (Франція)… З Гавра попливли Ла-Маншським каналом через Атлантику до берегів США, однієї  з країн Північної Америки… У День подяки, 19.11.1966 р. торговельне судно «Снядецький» причалило в порт Бруклін… Під час перебування  У Нью-Йорку д-р Роман Осінчук запросив мене  на розмову до своєї загальнолікарської приймальні… та на Збори УЛТПН… Через д-ра Еміла Клюфаса познайомився із Ренатою М. Шаран (02.10.1943, Львів-…), колишньою студенткою відділення соціології Унів. ПА,… а від 09.1965 р. по 06.1968 р. – студенткою відділення  соціології і антропології Бравнського унів. …, де працювала над маґістерською дисертацією…».

Подружжя Олеарчиків – мґр. Рената й д-р Андрій, перед собором УКЦ св..Дмитра у Вестон (поблизу Торонто, Канада), - світлина від липня 1971 року

Більш докладно про українця з походження, мого давнього приятеля доктора Андрія С. Олеарчика в різний час ще до середини 1990-х років, зокрема, писали різні автори у таких виданнях:  Marquis. «Who in America». 1986-1995, 44-49th Ed; Baranowski A. Dr med. A. S. Olearchyk wsrod wybitnych Amerykanow w «Who's Who in America». Gwiazda Polama. 1987, Jan. 24; Д-р мед. Андрій Олеарчик серед видатних американців в «Who’s Who in America».— Америка (Філадельфія). 1987, 27.1.; Marquis. «Who’s Who in the World». 1989-1996, 9-12th Ed; Dr. Andrew Olearchyk Nowy Dziennik (Philadelphia). 1989:F, Apr. 29-30; Andrew S. Olearchyk. International Leaders in Achievement. 2nd Ed (E. Kay). Int’l Biographical Centre, Cambridge, England, 1991, 701-702; Marquis. «Who’s Who in Science and Engineering». 1992-1995, 1-2nd Ed.; Marquis. «Who’s Who in the East». 1992-1996, 24-25 Ed.; Olearchyk Andrew. In, V. Kubijovyc, D. H. Struk (Eds), Encyclopedia of Ukraine. Univ. Toronto Press, Inc., Toronto, Buffalo, London. 1993, 678; Marquis. «Who’s Who in American Education». 1994-1995, 4th Ed.

…У своїй книзі «Всесвіт хірурга» д-р Андрій С. Олеарчик, дипломований Американською радою хірургії (1976-97) та Американською Радою грудної (і серцевої)  хірургії (1983-), яка побачила світ  у львівському видавництві «Мс» в 2003 році, детально  й скрупульозно описує свій післядипломний лікарський стаж, спеціалізацію з анестезіології і загальної хірургії, ротаційний інтерншіп, резидентуру та практику у грудній і серцево-судинній хірургії,  практику загальній хірургії вже на теренах США, з яких можна зробити висновок про його значний особистий внесок у світову науку хірургії, як в царині теорії, так і в ділянці лікарської практики. При кінці цієї книги на повних 8 сторінках подано список праць д-ра А.С.Олеарчика,  докладний список скорочень та ретельний список посилань.

У вступі ж до цієї незвичної, добре вдокументованої  й надзвичайно цікавої книги д-р Андрій С. Олеарчик, український патріот з США, мій давній приятель, який 3 грудня цього року святкує свій 85-ий день народження писав: « У ХХ ст. людство досягло більшого проґресу, ніж в усі попередні століття, вершиною якого був політ літака, опанування атомної енергії і Всесвіту та пересадка органів. Всесвіт бере початок з Великого спалаху, що стався близько 13,7 мільярда років тому, з послідовним творенням безмежного простору енергії, зокрема, зірок і міжзоряної матерії, їх скупченням  у галактиках і міжгалактичній матерії. Проте ХХ ст. було також вершиною голокосту (знищення, загибель, ґеноцид, людовбивство, народовбивство), який  розпочався у біблійні часи, і став трагедією для мільйонів людей».  – І з цим твердженням   українського лікаря, дослідника, науковця  й письменника з США доктора Андрія С. Олеарчика важко не погодитись.

Олександр Панченко, - приват-доцент, доктор права Українського Вільного Університету (Мюнхен), адвокат з міста Лохвиці Полтавської області


Теги:
2020-11-24 04:45:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар