Час Гавела ніколи не мине - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Час Гавела ніколи не мине

Час Гавела ніколи не мине

Чи почули великого європейця?
Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

Остання гучна стаття Вацлава Гавела була присвячена Україні. Прикро, але вона була мало оптимістичною. В опублікованому цього літа в англомовному виданні Moscow Times тексті Вацлав Гавел написав, що Україна досягнула роздріжжя, і що далі шлях — або до демократії, або до авторитаризму. Чи був почутий великий європеєць? Питання риторичне. Результати вчорашнього саміту Україна — ЄС — зайве тому свідчення. Навіть на офіційному сайті глави Української держави станом на 18 годину — жодного слова співчуття. Водночас, опозиційні політики, треба віддати їм належне, на цю трагічну для всієї Європи подію відреагували майже миттєво. «Завершилась ще одна епоха — людини, політика, громадського діяча... Моя родина прожила у Чехословаччині, під Прагою цілих п’ять років — 3 1979-го по 1984-ий. І до тепер у мене особливе ставлення до Чехії — країни, де маю багато знайомих та друзів. Тому знаю про шанобливе ставлення чехів до Гавела. Можна довго перераховувати його досягнення, втім, головне, в чому сходяться всі світові лідери — Гавел був державним діячем. Для політика це вища форма визнання його заслуг,» — написав Віталій Кличко у своєму блозі на «УП» в неілю ввечері.

З відходом Вацлава Гавела стало очевидно: покоління тих, хто своїми вчинками великою мірою визначив обличчя посткомуністичної Європи йде. А сама посткомуністична історія для наших східноєвропейських сусідів — це вже власне історія, тоді як для нас, для Росії, для Білорусі — це жива та почасти дуже непроста дійсність. І Вацлав Гавел бачив це. Один із останніх своїй коментарів великий європеєць дав російській «Новой газете»: «Російське суспільство, — зауважив він. — веде боротьбу з найбільш жорсткою із усіх відомих форм посткомунізму, з такою осбливою комбінацією старих стереотипів і нового бізнес-мафіозного середовища». На жаль, з деякими поправками, але цей діагноз можна застосувати і до України.

Хоча з активної політики Гавел давно пішов, але він до останнього дня свого життя залишався моральним камертоном для Європи. Саме слово протесту з його вуст стало вирішальним, коли не так давно Володимиру Путіну намагалися вручили премію «Квадрига». Гавел і тоді нагадав Європі, що вона — Європа.

Сьогодні в Україні чимало зусиль витрачають на те, аби вкорінити в суспільній свідомості думку, що політика та мораль — абсолютно непоєднувані, навіть взаємовиключні. Так от, донедавна ми мали політика, який був живим свідченням того, що це не так. Більше того, він довів, що на пострадянському просторі моральна політика — життєва необхідність. І ми за це йому вдячні. Саме тому до живого Гавела на площі приходили мільйони. І до Гавела, який вже відійшов у вічність — знову йдуть мільйони.

Час Гавела ніколи не мине.

Арсеній ЯЦЕНЮК, лідер «Фронту Змін»:

— «Із тугою в душі сприйняли звістку про смерть видатного політика й великого друга України Вацлава Гавела. Йому безмежно довіряли люди, а тому Вацлав Гавел був не лише останнім президентом Чехословаччини, а й протягом 10 років очолював незалежну Чехію. Письменник Вацлав Гавел залишив по собі багату літературну спадщину, оцінити яку ще належить майбутнім поколінням.

Вацлав Гавел завжди був чесним перед собою і людьми. Вацлав Гавел гідно пройшов свій земний шлях.

Юлія ТИМОШЕНКО, лідер партії «Батьківщина»:

— Вацлав Гавел справив на мене надзвичайне враження під час нашої зустрічі. Я запам’ятала його як світлу особистість, мужню та високоінтелектуальну людину, яка попри всі переслідування режиму вистояла, зберегла гідність та переконання.

Я глибоко вдячна за його лист на мою підтримку, надісланий у розпал політичних репресій в Україні. Підтримка такої людини надихає і слугує для мене дороговказом у справі демократичного відродження України.

У моїй пам’яті Вацлав Гавел назавжди залишиться справжнім прикладом Людини, яка стала сумлінням нації та символом епохи посттоталітарних перетворень у Європі. У цей скорботний час разом із чеським народом щиро поділяю пекучий біль утрати. Прошу передати мої співчуття родині та близьким Вацлава Гавела.

Віталій КЛИЧКО, лідер партії «УДАР»:

— Завершилась іще одна епоха — людини, політика, громадського діяча. Світ втратив одного з найвпливовіших політичних авторитетів сучасності — Вацлава Гавела.

Моя родина прожила в Чехословаччині, під Прагою, п’ять років — із 1979-го по 1984-й. І дотепер у мене особливе ставлення до Чехії — країни, де маю багато знайомих та друзів. Тому знаю про шанобливе ставлення чехів до Гавела. Можна довго перераховувати його досягнення, втім, головне, в чому сходяться всі світові лідери, — Гавел був державним діячем. Для політика це вища форма визнання його заслуг (pravda.com.ua).

Гавел був унікальною людиною і в житті, і в політиці. Він був останнім президентом Чехословаччини і першим президентом Чехії. Він був письменником, дисидентом. Визнаний інтелектуал, Вацлав Гавел був іще й людиною, яка в найскладніших ситуаціях знаходила правильні та виважені рішення, — чи під час оксамитової революції 1989 року, чи під час «оксамитового розлучення» Чехії зі Словаччиною 1992-го. В результаті завдяки йому Чехія стала країною, яка посіла гідне місце у великій європейській сім’ї.

Гавел завжди боровся з явищами та процесами, які називав «Абсурдистан». Так іронічно він називав ті країни та режими, де абсурдні речі та дії стали нормою для влади й політики. В своїй країні саме Вацлав Гавел став символом перемоги над «Абсурдистаном». Єдине, чого він не зміг подолати, — страшну та безжальну хворобу. Вічна пам’ять...

«БОЮСЯ, ЩО ЩЕ ДОВГО НЕ БУДЕ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІДЕРІВ ТАКОГО КЛАСУ, МОРАЛЬНОГО ЛЕТУ, ЯК ГАВЕЛ»

Юрій ЩЕРБАК, публіцист, дипломат, доктор медичних наук:

— Світ, людство, Європа і всі ми втратили надзвичайно світлу людину з величезним моральним авторитетом у сучасній історії. Ми втратили людину, яка увійшла в свідомість мільйонів як чиста і безкомпромісна, високого рівня порядності й моральних якостей; талановитого письменника і державного діяча, який фактично змінив хід історії Чехословаччини та Чехії. Можна сказати, що він був одним із тих, хто змінив хід історії Європи взагалі.

Я мав велике щастя побачити на власні очі цю легендарну людину та познайомитися з Вацлавом Гавелом під час його візиту до Москви, коли я був народним депутатом СРСР, перекинутися з ним кількома словами. Він був одним із найбільш відомих дисидентів в Європі і Радянському Союзі тих часів. Його дуже цінував і академік Андрій Сахаров. Тоді в посольстві Чехії був прийом для радянських дисидентів, які знали і були знайомі з Гавелом. Це незабутня сторінка моїх спогадів. Але, звісно, я знав його не тільки з особистого контакту, але і його філософські та літературні твори. В цілому, Чехословаччині страшенно пощастило мати державного діяча такого масштабу як Вацлав Гавел. Він, фактично, продовжив традицію своїх великих попередників, таких як Томаш Масарик та Едвард Бенеш. Це були високоінтелектуальні та високоморальні люди. Вацлав Гавел поставив високу моральну планку в історії своєї країни і всієї Європи.

В Україні аналогом Вацлава Гавела міг би бути В’ячеслав Чорновіл, але Україна відкинула такий варіант подій, обравши інших, які, звичайно, аж ніяк не дорівнювали таким людям як Вацлав Гавел чи Андрій Сахаров. В цьому є і була трагедія України, бо сам факт необрання людей, які могли б стати на один щабель із Гавелом в Україні, свідчив про те, що і держава, і народ не були готові до такого вибору. Це наша біда. А якість президентів, починаючи від другого до нинішнього, тільки погіршувалася. Сьогодні вже було б абсурдним навіть порівняння режимів, які склалися в Україні з президентом Гавелом і з тією спадщиною, яку він залишив своєму народові і Європі. Смерть Вацлава Гавела, звичайно, не може ніким і нічим бути компенсована — це величезна втрата. Боюся, що таких людей в майбутньому просто не буде, адже зараз в Європі правлять середні, сірі бюрократи, які не мають такого величезного морального потенціалу, який мав Вацлав Гавел. Вони — люди величезних моральних компромісів, про що свідчить хоча б величезна дружба Ангели Меркель з Володимиром Путіним. Про це свідчить і Сильвіо Берлусконі, який пішов нещодавно у відставку — це людина, яка навіть за європейськими мірками не може бути прийнята як духовний лідер нації. Цим людям Гавел вже був чужим. Мені здається, вони ставилися до нього як до дивака, можливо, з певним респектом, але у будь-якому разі вони не могли бути такими, як він. Боюся, що ще довго не буде європейських лідерів такого класу, морального лету, як Гавел. Це трагедія. Що стосується України, то ми повинні взяти уроки з життя Вацлава Гавела, знати його спадщину та його особистість. Адже маю сумнів, що широкі верстви нашого населення знайомі з ним. Це погано, оскліьки ми маємо розуміти, хто він такий і якого рівня була ця людина, яка прийшла до влади на хвилі тих процесів, що відбувалися наприкінці 80-х років у Європі та Радянському Союзі. Сьогодні ми сумуємо, висловлюємо нашу журбу і передаємо її народу Чехії. Дійсно, Чехія не швидко зможе висунути до влади людину такого класу. Разом із цим, на жаль, відчувається й загальне здрібніння тих людей, які стоять сьогодні при владі і в Європі, і в Україні, і в Росії.

ВЕЛИКА МІСІЯ ВАЦЛАВА ГАВЕЛА

Роман ЛУБКІВСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і Словацькій Федеративній Республіці в 1992 — 1993 роках, у Чеській Республіці — в 1993 — 1995 роках:

— Вперше я побачив ім’я Вацлава Гавела на афіші маленького Празького театрика 1966 року — це була моя перша поїздка в тодішню Чехословаччину. Я був у складі молодіжної делегації, й ми брали участь у музичному фестивалі «Празька весна». Мої враження — це не лише чудова архітектура Праги, а й люди, які належали до невеличкої повоєнної української меншини. Серед них був Орест Зілинський — видатний вчений, філолог, який був моїм гідом. Він дуже обережно натякав на політичні реалії, а вони були такі: тодішня чеська молодь намагалася мирно протистояти соціалістичним обставинам. І ось час від часу нам доводилося бачити маніфестації із жартівливими, але дуже гіркими гаслами: «Радянський кат — наш взірець», «Радянський секс — наш взірець»... Орест Зілинський запросив мене до театру, в якому йшла п’єса «Заміська урочистість» зовсім невідомого тоді автора, котрий працював робітником сцени. Я, можливо, не зовсім розуміючи сенсу п’єси, зауважив певні сатиричні пасажі. Наприклад, героя, який був головою... тостової служби. І за цим, звісно, була критика режиму — і радянського, й того, що простягався над Чехословаччиною. Коли закінчилася вистава, залунали оплески, й автор вийшов на уклін. Не пригадую точно своєї першої розмови з Вацлавом Гавелом. Напевно, вона була дуже короткою...

Я нагадав про цю розмову Вацлавові Гавелу аж 1992 року, коли прибув 20 липня на Празький Град для вручення вірчих грамот президента України. Це була велика урочистість, коли тодішня Федеративна Чеська Республіка в особі президента приймала представника іншої незалежної держави — України. І все, що можна було сказати тоді, вклавшись у декілька хвилин протокольних моментів, було сказано: що Україна завжди була добре налаштована до чеського та словацького народу; про ті традиції, котрі були пов’язані із Княжою добою, про традиції Гуситського руху; про Кирило-Мефодіївське братство, про Русалку Дністровую... Далі я був запрошений на розмову з президентом вже приватно. Для мене це було непросто, оскільки я не настільки добре міг спілкуватися розмовною чеською мовою. Гавел поводився дуже невимушено. Того дня він був дуже зайнятий — мав нелегкий день. І я зрозумів, чому: напередодні уряд Словаччини оголосив про вихід із ЧСФР. Очевидно, Гавел мусив приймати рішення, і він оголосив, що не може бути президентом вже неіснуючої держави, готувався до демісії. Але ще мусив виконувати обов’язки президента й того дня приймав трьох послів — США, Індії та України. І коли він мені дав зрозуміти, що це — завершальна зустріч на Празькому Граді, то я спробував натякнути, що знаю, як йому важко, але водночас знаю, як йому добре. Він здивувався: «Чому?». А добре тому, що він перестає бути службовцем високого рангу, а повертається до своєї улюбленої праці — драматургії, публіцистики, знову стає світською людиною. Тоді він якось так дивно усміхнувся і сказав: «Я маю для вас ще трохи часу». Далі розмова була вже зовсім вільною та доброзичливою, і я згадав, як 1966 року, за два роки до Празької Весни, нуртування юної Праги втілилося в його, Гавела, виставу. Ще одна зустріч відбулася під час прощання з дипломатичним корпусом.

Отже, моє наближення до Гавела було суперечливим. Спершу Гавел видався мені диваком: президент чудової країни, який їздить на велосипеді довкола Празького Граду. Дивним мені здалося непритаманне людині, яка обіймає найвищу посаду в державі, довільне спілкування із різними середовищами. А справа в тім, що сам Гавел створив себе як особистість, — одну з найяскравіших у європейському політикумі XX і XXI століть. Він дуже переживав через роз’єднання Чехословаччини. Він був чехословакіст, учень Масарика, який викував Чехословацьку державу. Йому важко було зрозуміти, чому сталося так, що ці два народи, котрі доповнювали один одного й котрі разом співіснували, прийняли таке рішення. А воно, очевидно, було зумовлене не лише тиском політичних обставин, а й тим, що до кінця ні чехами, ні словаками не було реалізовано своєї національної ідентичності.

Гавел пройшов тяжкий шлях. Він починав як журналіст, дисидент. Власне, Гавел починав як людина, яка мала свою думку.

Гавел був поетом. П’ять років тому я опублікував у газеті «Літературна Україна» велику добірку його поезій. Гавел-поет перегукується з нашими шістдесятниками —Драчем, Вінграновським. Є моменти, котрі зближують його поезію з творчістю Василя Симоненка: біль за свій народ, відчуття національного сорому, відчуття невлаштованості молодої людини, яка хоче жити в цивілізованому суспільстві. І всі ці прикмети він переніс у свою політичну діяльність. Президенти, які прийшли після Гавела, базували свої державотворчі концепції на економічних тезах, а Гавел будував свою політику на моралі — це був високоморальний керівник, і в його моралі ніхто із чехів ніколи не розчаровувався.

Він ніколи не захоплювався маєтками, розкішшю. Я був у його будиночку, який Україна планувала придбати для свого посольства. Це симпатична будівля, але крихітна. І її Гавел купив власним коштом — за гонорари. Хоча за протоколом він мав би жити в апартаментах, які займав його попередник — Масарик.

Гавел пересувався без охорони. Пригадую, коли в Празі зупинився американський президент Білл Клінтон, був вражений тим, що його охорона мало не відштовхує Гавела. Це навіть трохи кумедно виглядало...

Я також приїздив до Гавела, коли складав свої повноваження. Попри те, що на той час він був уже хворий, прийняв мене, і ми навіть склали проект книжки про те, що Україна повертається до європейського контексту.

А найцінніші мої спогади пов’язані з 2004 роком, коли в Україні почала визрівати помаранчева революція. З’явилась інформація, що очікування Вацлава Гавела щодо України — дуже великі. Згодом я поїхав до Гавела, який на той час заслаб, тому перебував у лікарні. І — побачив у нього на лацкані помаранчеву стрічку. Він сказав мені тоді: «Я вітаю вас! І передайте своєму майбутньому президентові, щоб не обіцяв багато, бо це велика небезпека — я це пережив». Він написав мені кілька слів і накреслив маленьке сердечко — свій брендовий знак. Я організував переклад цього короткого листа українською. Але на Майдані тоді було не до цього — там постійно змінювались оратори. І не стало місця для прочитання цього листа, про що я досі жалкую...

Гавел приїхав на інавгурацію до президента України. Не знаю, чи приділили йому належну увагу. Але, поза сумнівом, його увага до України назавжди залишиться в нашій свідомості. Зараз модно називати деяких політиків адвокатами України... Гавел не був нічиїм адвокатом.

Коли він був у Львові, то поклав на моє прохання квіти до пам’ятника Шевченкові. Відвідав мою батьківщину — Зборів, побував на могилі чехословацьких легіонерів. Був дуже вдячний тернополянам, котрі подарували йому вазу із зображенням його другої дружини — актриси пані Дагмар Вешкрнової. Зараз я думаю, як багато не вдалося реалізувати нам в Україні. Зокрема, мало ставилося його п’єс. У цьому, мабуть, є й моя провина.

Я не завжди брав участь у так званому Гавеловському форумі, що відбувається щороку у вересні, в якому беруть політики різних рівнів і на якому йдеться про гуманізацію суспільства — задля того, щоб світ став добрішим, розумнішим. І в цьому, на мою думку, й була велика місія Вацлава Гавела.

Я скорботно схиляю голову перед його світлою пам’яттю.

Думаю, що його набуток — і політичний, і творчий, і публіцистичний — ще відкриється нам багатьма гранями.


Теги:
2011-12-20 14:25:28
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар