Біблійні жінки - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Біблійні жінки

Біблійні жінки

Клара ГУДЗИК, «День»

Дебора. Післ я смерті Ісуса Навина, який привів євреїв у Землю Обітовану, правити древніми ізраїльтянами «поставив Господь суддів»; трапилося це, як твердять науковці, у далекому ХIII столітті до Різдва Христового. Серед хронологічної послідовності суддів знаходимо також жінку — пророчицю Дебору, дружину Лаппідота, яка називала себе «матір’ю Ізраїлю». Свої посадові обов’язки Дебора звичайно виконувала, сидячи під Девориною Пальмою, куди сини Ізраїлю приходили на суд, за пророцтвом, за порадою.

У ті часи іудеї вели постійні війни з сусідніми народами. Одного дня Дебора покликала до себе Барака і, від імені Господа, наказала йому вступити в битву з великим військом Сісери, воєначальника ханаанського царя Явіна. І запевнила, що Господь напевно «віддасть Сісеру й колісниці його» в руку Барака. Барак мужньо відповів: «Якщо ти підеш зі мною, то і я піду, якщо не підеш — не піду». На що Дебора відказала: «Піти — піду з тобою, тільки не буде твоя слава на тій дорозі, бо в руки жінки Господь передасть Сісеру».

Тож сталося так, що Дебора і Барак з великим військом пішли воювати з Сісерою і, діставшись гори Фавор, стали там табором. Перед битвою Дебора розбудила Барака словами: «Вставай, бо це той день, коли Господь віддає Сісеру у твої руки». Дійсно, ізраїльтяни отримали блискучу перемогу, а сам Сісера загинув від рук жінки Яїли, у наметі якої ганебно сховався під килимами. На честь перемоги пророчиця Дебора заспівала тріумфальну пісню, яка закінчується словами: «Нехай отак згинуть всі вороги Твої, Господи! А хто любить Його, той як сонце, що сходить в силі своїй!». Біблеїсти твердять, що переможна «Пісня Дебори» — то один із найдревніших текстів Біблії.

Мелхола. Одним із славних і благочестивих звершень царя Давида було урочисте перенесення Ковчега Завіту — головної святині іудейства — до Єрусалима, на гору Сіон. У святковій ході взяли участь великі натовпи народу, що «перед Божим лицем співали і грали на цитрах, арфах, гуслах та цимбалах…» Ізраїльтяни несли Господній ковчег з вигуками радості, піснями та звуками сурми. «А Давид танцював перед Господнім лицем зі всієї сили, оперезаний лляним ефодом».

На той час Давид був одружений із молодшою дочкою царя Саула Мелхолою. Коли Господній ковчег увійшов до Єрусалима, Мелхола виглядала у вікно і побачила на вулиці царя Давида, свого чоловiка, що танцював та скакав перед Господнім лицем. І Мелхола зневажала його у серці своєму.

Ковчег поставили серед спеціально спорудженого намету (Храм пізніше збудує син Давида мудрий Соломон) і принесли відповідні жертви. Після цього цар Давид роздав Ізраїльському натовпу — і чоловікам, і навіть жінкам, — по одному буханцеві хліба, по одному шматку печеного м’яса та по одному виноградному калачеві кожному. І пішов весь народ — кожен до дому свого.

Повернувся додому й Давид; назустріч йому вийшла Мелхола, його дружина, Саулова дочка, і сказала: «Який славний був сьогодні цар Ізраїлю, що оголявся на очах невільниць і рабів!» Давид же відповів їй: «Перед лицем Господа, що обрав мене, буду веселитися! І якщо я буду ще більш приниженим у твоїх очах, то і при невільницях, яких ти згадала, буду шанований!» Далі Біблія повідомляє: «У Мелхоли, Саулової дочки, після цього не було дитини аж до дня її смерті».

(Покарання Мелхоли, яка зневажала танцюючого перед Ковчегом праведного царя Давида, нерідко використовується новітніми християнськими церквами як контраргумент на критику їхніх аж занадто гучних, емоційних богослужінь.)

Ісус і грішниця. Одного разу (жовтень 29 року) Ісус прийшов до Храму Єрусалимського. Навколо нього зразу зібралося багато людей, а він відповідав на їхні запитання, навчав милосердю. Це не сподобалося книжникам і фарисеям і вони вирішили будь-що спростувати слова Вчителя, вказати на протиріччя в його вченні. «І ось привели до нього жінку, схоплену у перелюбі, і поставили її посередині, та й говорять Йому: Учителю, цю жінку взято в перелюбстві, а Мойсей у Законі заповів нам таких бити камінням, а що скажеш Ти?»

Це була провокація, спокуса — або він відречеться від Закону Мойсея, або від підвалин свого вчення. Та Ісус не звертав уваги на їхні слова; він сидів, заглиблений у думки, і щось писав на землі пальцем. Фарисеї, однак, повторювали й повторювали те саме запитання, а нещасна приречена стояла перед ним, не сміючи підняти очі.

Ісус раптом підвівся і спокійно сказав їм: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине камінь в неї». І знову, сівши, почав писати на землі. (Знати б, що Він, власне, писав?) Стало тихо-тихо. Книжники і фарисеї, яких мучила совість, почали один за одним виходити, і «залишився один Ісус з жінкою, що стояла посередині». Згодом Ісус підвівся, подивився навколо і спитав: «Жінко, де ті, що звинувачували тебе? Тебе осудили?» Вона відповіла: «Ні, Господи!» Ісус же сказав їй: «І я не осуджую тебе. Іди і більше не гріши!»

Марта і Марія. Євангеліст св. Лука розповідає, що якось Ісус прийшов до селища Віфанія і зупинився там у домі Марти, що мешкала разом із сестрою Марією. Марта зразу почала клопотатися по господарству, намагаючись якомога краще прийняти дорогого гостя. Марія ж, як тільки Ісус розташувався у світлиці, сіла біля його ніг, не зводила з нього очей і не пропускала жодного слова Господа. Невдовзі Марті стало через це прикро і вона спитала в Ісуса: «Господи, чи Тобі байдуже, що сестра моя залишила мене одну прислужувати? Скажи їй, щоб допомогла мені!»

Ісус же відповів: «Марто, Марто, ти турбуєшся і клопочеш багато про що, хоча потрібне тільки одне. А Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї». Вона слухала проповіді Ісуса.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2003-03-07 13:54:40
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар