Архівна сенсація на трьох - Україна Incognita
Україна Incognita » NB! » Архівна сенсація на трьох

Архівна сенсація на трьох

Одна людина без критичного аналізу підбирає матеріал, інша використовує його у політичних цілях, ще інша розповсюджує його у мережі Інтернет...
Володимир Серветник, Львів

Вийшов друком черговий випуск журналу «Архіви України» (№ 1 (277) за січень-лютий 2012 р.), у якому серед інших уміщено статтю М. Бердник «Маловідомі сторінки історії Великої Вітчизняної війни у документах радянської розвідки».

Цей матеріал у січні 2012 р. був анонсований в інтерв’ю, даному журналісту О. Чаленкові головою Державної архівної служби України О. Гінзбург, як сенсаційний і поданий у контексті заперечення геноциду українського народу під час Голодомору 1932-1933 років в Україні. Йдеться про віднайдення раніше невідомого цілком таємного наказу А. Гітлера про знищення усього боєздатного населення України, яке відмовляється покидати окуповану територію разом з німецькими військами, що відступають під натиском радянських військ, та інших документів.

Про сумніви, що виникають при ознайомленні з електронними версіями оприлюднених документів та текстом інтерв’ю О. Гінзбург, ми поділились з читачами у дописі «Сенсаційна знахідка в архіві» і висловили сподівання, що ці сумніви будуть якщо й не спростовані, то, принаймні, якось прокоментовані у науковій розвідці М. Бердник.

Проте, сталось не так, як гадалось. М. Бердник обмежилась у своїй роботі лише публікацією частини розсекречених документів із числа тих, що зберігаються у Галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України (ГДА СЗР). Обсяг оприлюдненого - 51 аркуш. Це, зокрема, уже згадуваний наказ А. Гітлера із супровідним листом НКДБ УРСР, витяг із доповідної записки агента, декадне розвідувальне зведення Розвідвідділу Штабу КОВО, що друкувалось мало не масовим накладом, та доповідна записка обласного управління НКДБ на 30-ти аркушах про адміністративні та інші органи німецької окупаційної адміністрації у місті Києві.

Власне науковий доробок шановної авторки полягає у написанні фактично анотації до цих документів обсягом менше одного аркуша та ще коротшої «анотації до анотації» двома мовами і ключових слів статті. Оце й усе!

А де ж коментарі, науковий аналіз, узагальнення й висновки? Цитування, копіювання документів у статті наукового журналу це не самоціль, а лише засіб одержання нових наукових знань, відкриттів. Інакше, це не стаття, а збірник документів для якого, зрештою, також є бажаним певне аргументування.

Виникає питання, за яким принципом, з яких міркувань вибрано і опубліковано саме ці, а не інші сторінки з ГДА СЗР. У фондах архівів зберігаються десятки мільйонів аркушів, що відображають різні сторони суспільного буття. То що, усе це треба видруковувати на сторінках наукових видань, перетворюючи їх на дублерів архівних установ?

Наукове видання відрізняється від інших передусім тим, що із розсипу відомих та невідомих раніше фактів робить узагальнення, аналізує, моделює та прогнозує можливий перебіг подій у майбутньому. А просте фотографування і оприлюднення, до того ж із незрозумілою мотивацією і критеріями добору, не потребує надто великих інтелектуальних та фізичних зусиль і може служити радше політичним, кон’юнктурним цілям, ніж науковим. Тому видається цілком імовірним, що у нашому випадку оприлюднення спочатку в інтернет-виданні, а згодом – у науковому сумнівного матеріалу без коментарів і пояснень, мало цілком визначену політичну ціль – відвернення уваги і публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років, як геноциду українського народу.

Тут мала б своє вагоме слово сказати редакційна колегія журналу, сформована з авторитетних учених. Проте важко сказати, чи знайомились вони попередньо з матеріалами, чи, як можна зрозуміти з інтерв’ю О. Гінзбург, вона одноособово підписала випуск «до руку і в світ».

Отак, одна людина з подачі Служби зовнішньої розвідки без критичного аналізу підбирає матеріал, інша, також не завдаючи собі зайвих клопотів, використовує його у політичних цілях та дає «добро» на публікування, ще інша - журналіст – розповсюджує його у мережі Інтернет. Ось так і створюється сенсація від трьох осіб і, думається, також тільки для них трьох.

P.S. Разом з тим не можна сказати, що матеріали СМ. Бердник є зовсім нецікавими. Так, наприклад на стор. 181 журналу, де йдеться про німецькі каральні органи, читаємо, що у керівника поліції безпеки якогось оберштурмбанфюрера ЕРЛІНГЕРА був заступник унтерштурмфюрер ГУБЕРТ, який за розподілом посадових обов’язків спеціалізувався «по делам выявления и изъятия коммунистического подполья, партизан, укр. националистов, наблюдение за работниками радио и пропаганды».

У структурі поліції другий із чотирьох відділів був «по борьбе с украинскими националистами (СС-гауптштурмфюрер ПЕТЕРСОН)».

Також на стор. 191 читаємо: «ГОРУПРАВА И ЕЕ ОТДЕЛЫ. Горуправа размещалась по ул. Бульвар Шевченко 18. В первый период оккупации бургомистром был ОГЛОБЛИН[1], затем БАГАЗИЙ[2] (арестован немцами как националист)…».

Отже, у таємних документах і німецькі окупанти, і радянські «органи» визнавали, що представники українських патріотичних організацій переслідувались і знищувались обома тоталітарними режимами. Це зрештою не заважає теперішнім прихильникам «ефективних менеджерів» дерти горлянку з приводу «колабораціонізму» ОУН-УПА та прислужництва «українських буржуазних націоналістів німецьким фашистам». Це, мабуть, окупанти і розстріляли В. Багазія за «прислужництво» їм. Але на такі «дрібниці» ні авторка статті, ні очільниця Укрдержархіву уваги не звертають, тому й не бачать потреби в коментарях до оприлюднених ними сенсаційних матеріалів.

А, може, просто не дочитали, недогледіли…



[1] Оглоблин (Мезько) Олександр Петрович (1899-1992)- видатний український історик, архівіст, політичний діяч.

[2] Багазій Володимир Пантелеймонович (1902-1942)– український математик і педагог, член ОУН, заарештований і розстріляний гестапо за націоналістичну діяльність і саботаж розпоряджень окупаційної влади.


   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар