У старі часи Златопіль славився своїми ярмарками, на які з’їжджалися базарувальники з усієї округи. Але славився й чоловічою гімназією, відкритою ще в 1868 році на базі повітового дворянського училища, яке було засноване князем Лопухіним, місцевим меценатом. У 1900 р. тут екстерном складав випускні іспити Володимир Винниченко. Саме тут здобував освіту Борис Лятошинський, майбутній композитор. Сюди привезли батьки навчатися Павла Филиповича (у 20-х роках він стане відомим як поет-неокласик і професор Київського університету)... А в серпні 1914 року до Златопільської гімназії приїхав викладати латинь та історію Микола Зеров, теж у недалекому майбутньому неокласик і професор.

Місто на Сумщині відсвяткувало 1100-літній ювілей. «Беріть лопату, копайте глибше!» — жартують роменці у відповідь на численні вітання. Всього лиш шість літ тому тут урочисто відзначали 900-річчя — орієнтуючись на першу згадку про древній Ромен, зафіксовану у Лаврентіївському літописі під 1096 роком. Та на сьогодні, завдяки унікальним археологічним знахідкам, переконливо доведено: місто існувало вже одинадцять століть тому. Причому не виключено, що подальші дослідження змінять цю дату на ще більш давню…

Велична п’ятибанна Успенська церква зведена на височезному горбі, з якого відкривається вид на всю округу. Фундатор — представник славного роду українських шляхтичів, один iз засновників Києво-Могилянської академії, її, як би тепер сказали, основний спонсор — Адам Кисіль. Він збудував три монастирі з церквами, заповівши поховати себе у Низкиничах, котрі були родовим маєтком Киселів; а Успенський храм закладено на місці старенької церкви, при якій поховано прадіда, батька і дядька магната. Всередині храму, трохи зліва від центру, лежить важка дерев’яна ляда 1 — піднявши її, можна старими східцями опуститися у крипту 2 — склеп, у якому, за переказами, і поховано було самого Адама Киселя. Але кожний, хто побуває у храмі, не може не звернути увагу на ще одні двері ліворуч від центрального входу. Вони замуровані, вгрузли в землю (як і весь храм, котрий за 350 років своєї історії опустився більше, ніж на метр). Однотипний портал, однаковий орнамент над двома дверима наводять на певні роздуми. Зрозуміло, що це не вхід у церкву. А куди?..

Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництво, вважає О. Дзембас, було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.
В березні 1241 року монголо-татари ввірвалися в Угорщину через Верецький перевал, зруйнували укріплення в Невицькому. В другій половині XIII століття його знову відновили. В 1279 році угорський король Ласло IV (1274 — 1290) передав усі володіння комітату Унг і його управління трансільванському воєводі Фінті з роду Обо. Після його смерті, господарем Ужанщини і Невицького замку став його брат Омодей, який володів замком до 1311 р. В Угорському королівстві почалась епоха міжусобиць, боротьби магнатів за королівський престол. Омодей і його сини брали в ній активну участь. Невицьку фортецю, що була місцем перебування жупана та його помічників, укріплюють. Саме на межі XIII — XIV століть на місці круглої башти будується новий чотирикутний лонжон, а біля нього колодязь для збору дощової води глибиною 4,5 м.