Аргентинець з українським серцем - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » Аргентинець з українським серцем
   

Аргентинець з українським серцем

Що ви знаєте про Енріке Мартінеса Кодо?
Анна Данильчук

Було таке шкільне завдання — зафарбовувати контурні мапи світу. Сині океани, білі льодовики й країни, що складають континенти. Кордони, сусіди, столиці. Змальовуючи, ми лиш копіювали й геть не задумувалися, що знання про світ навколо — неоднорідні. Є держави чиї кордони перетнемо не один раз, є ті, куди мріємо потрапити, а є далекі, контури яких ледь помітно окреслені в нашій свідомості.

В Україні мало знають про Аргентину, державу, що займає гігантську частину Південної Америки, омивається Атлантичним океаном і в четверо перевершує Україну за площею. На її просторах є місце тропічним папугам і антарктичним пінгвінам, екваторіальним лісам і безмежним пампам, племенам індіанців і мільйонам іммігрантів, серед яких — сотні тисяч українців. В Аргентині проживає сьома за чисельністю українська діаспора в світі. Проте ця історія не так про аргентинських українців, як про аргентинця з українським серцем — Енріке Мартінеса Кодо.

Енріке Мартінес Кодо народився 4 вересня 1926 року в Буенос-Айресі та прожив довге й цікаве життя. Його фотопортрет, який легко знайти в мережі, покаже вам чоловіка подібного до героїв чорно-білих кінофільмів — високе чоло, кучеряве волосся зачесане назад, костюм із краваткою та розпалена люлька в руках. Так і має виглядати людина, чий фах бути розвідником і журналістом, водночас.

БОЙОВИЙ ЗАГІН УПА (ФОТО БЛИЗЬКО 1945 Р.). ВРАЖАЮЧИЙ ФАКТ: ДУЖЕ БАГАТО ЗРОБИВ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ Й ПРОПАГАНДИ БОРОТЬБИ УПА АРГЕНТИНЕЦЬ ЕНРІКЕ МАРТІНЕС КОДО, ЩО ЖИВ НА ІНШОМУ КІНЦІ ЗЕМЛІ

Після навчання журналістиці в столиці, двадцяти восьмилітній Енріке Мартінес Кодо потрапляє до розвідувальної школи, а вже 1957 року стає редактором Manual de Informaciones — спеціального видання розвідницького підрозділу Генерального штабу аргентинської армії. За словами голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, єдиного українського дослідника, що в своїх публікаціях розповідає про історичний доробок Кодо, у 1959 році він зацікавився українською тематикою — саме тоді в аргентинській пресі опублікували статтю про судовий процес над п’ятьма українськими повстанцями в СРСР.

Численна українська діаспора Буенос-Айреса, серед якої були зачинателі та учасники визвольних змагань, забезпечила сеньйора Кодо якісними дослідницькими матеріалами, доступ до яких у радянській Україні був би неможливим та смертельно небезпечним. Співпраця з громадським діячем, українським письменником та військовим Юрієм (Тис) Крохмалюком продовжувалася роками. Співзасновник Спілки українських науковців, митців і літераторів у Буенос-Айресі, головний редактор журналу Ucrania Libre Юрій Крохмалюк багато публікувався в англомовній та іспаномовній пресі. Зокрема, його нариси «Бої Хмельницького» є серед Топ-книг, які Україна Incognita рекомендує до прочитання.

1962 року Юрій Крохмалюк переїздить до Сполучених Штатів, проте його робота з Енріке Мартінесом Кодо не припиняється, радше навпаки. В Північній Америці серед діаспори було чимало вояків Української Повстанської Армії, було створено архіви та численні спільноти. Володимир В’ятрович припускає, що саме звідти аргентинський журналіст отримав унікальні документальні джерела та фото для своїх книжок.

Варто також не забувати про велику працю Українського інформативно-видавничого інституту (УІВІ), коротку інформацію про який знаходимо в книзі Михайла Василика «Українці Арґентини: історія та сучасність»: «цей інститут, створений 1951 року, поставив собі завдання інформувати іспаномовний світ про Україну, її боротьбу за свою незалежність та про справжню природу російського імперіалізму». Ось лише кілька назв книжок, виданих за час роботи інституту — «За самостійність України» (1952), «Битва під Полтавою» (1960), «Війна і самостійність» (1961), «Вбиті Москвою (Петлюра, Коновалець, Бандера)» (1962), «Опір в Україні» (1963), «Мюнхенські злочини. 1957—1959» (1964), «Повстання за залізною заслоною» (1966), «Україна під російською окупацією» (1970). Також 1952 — 1960 роках УІВІ видавав іспаномовний журнал Ucrania Libre, до якого дописували М.Малецький, Б.Галайчук, Е.Онацький, М.Кльос та деякі аргентинці, серед яких особливо вирізнявся сеньйор Кодо. Група пластунів, під керівництвом І.Липинського, перекладали для Мартінеса Кодо з української мови на іспанську.

Перша стаття Кодо, присвячена Українській Повстанській Армії, з’явилася 1960 року під заголовком — «Партизанська війна в Україні» (Guerrilla Warfare in the Ukraine). Опубліковано її в офіційному та авторитетному виданні коледжу Командування та Генерального штабу армії США. Уявіть собі, за десятки років до того, як щось подібне стало можливим у нас, світ уже читав про особливості національно-визвольного руху в Україні. Унікальний досвід, частково знищений і прихований у часи радянської окупації, який нам варто вивчати, яким слід пишатися.

Український переклад публікації можна знайти на сторінках Архіву ОУН, Українська інформаційна служба — Лондон, і розпочинається вона словами Кодо: «Перекручення історичного факту для осягнення мети совєтської пропаганди очевидне такою мірою, як і перекручення студій, які стосуються до партизанських дій на тилах німецьких фронтових ліній у 1941—1944 роках. Совєти хочуть, щоб ми повірили в те, що всі партизани, а особливо ті, що діяли в Україні, були комуністичними партизанами й боролися проти німців під їхньою контролею. Багато західних авторів, покладаючись на ретельність численних совєтських інформаційних джерел, невинно культивували літературні поля, що на них совєтські пропагандисти посіяли зерна спотворення, невластивого наголосу (на важливість певних справ), півправди. З таких складових частин зроблена й мілітарна репутація «генерала» Хрущова. Правдою є, що червоні партизани були активні в Україні, але вони складалися переважно з залишків регулярних військ, розбитих німцями в перших кількох місяцях війни, або зі спеціяльних військ, скинених парашутами в тилу німецьких фронтових ліній. Акції червоних партизанів мали значення в 1941—1944 роках.

Український нарід ніколи не піддержував совєтських партизанів. Із традиції — українці не лише антикомуністи, а й антиросіяни. Вони воювали такою ж мірою проти німецької окупаційної армії, як і проти совєтських партизан, що намагалися діяти в їхній країні. Це було природним наслідком історії країни. Україна проголосила свою незалежність від Росії в 1917 році, а в 1920 році була окупована Червоною армією. Відтоді почали діяти різні таємні українські антикомуністичні рухи, що мали за мету звільнити їхню країну від совєтського панування», — навіть сьогодні не в усіх шкільних підручниках історії зустрінеш таку чітку й проукраїнську позицію.

Перша іспаномовна книжка про УПА — «Опір в Україні» (La Resistencia en Ucrania) вийшла друком 1963 року в Буенос-Айресі. Іще за три роки, у 1966, з’явилася більша монографія — «Повстання за залізною заслоною» (Guerillas tras la cortina de hierro), передмову до якої написав відомий іспанський професор військової справи Луїс Ґарсія Роллан. Книжка охоплює період 1941—1963 років і дуже детально описує структуру Української Повстанської Армії, мапи повстанських рейдів та структуру боїв, копії документів, фотографії. На сьогодні повного перекладу праці українською мовою немає, проте чимало світових дослідників послуговуються нею в своїх науково-практичних розвідках. Коротке знайомство зі змістом передбачає такі розділи: про терен операцій, періоди дій 1941—1944, 1944— 1950 та 1950—1963 років, організацію ОУН і УПА, розвідку, контррозвідку і психологічну війну, операції, логістику та озброєння, укріплення УПА, правничі положення, навчальні матеріали та бібліографію.

Саме завдяки тривалому інтересу Енріке Мартінеса Кодо до української національно-визвольної боротьби та його журналістському таланту, статті про УПА англійською, іспанською та португальською мовами з’явилися в провідних військових виданнях світу — американських «Мілітарі Ревю» та «Марін Корпс Ґазет», бразильському «Дефенса Насіональ», французькому «Ревю мілітар дженерал де Франс», венесуельському «Ревіста де Фуерсас Армадас де Венесуела», чилійському «Естудіос собре дель комунізмо», перуанському «Ревіста Мілітар де Перу» та інших. Війни у В’єтнамі, Алжирі, тодішніх португальських колоніях Африки, індо-пакистанська війна шістдесятих років послугували застереженням та привернули особливу увагу держав до мілітарних публікацій про повстанські армії народів.

Якісний аналіз повстанського руху в Україні, здійснений завдяки консолідованій роботі Мартінеса Кодо та української діаспори, дав можливість ознайомити світ з унікальним досвідом антибільшовицького та антиросійського підпілля. Сучасні українські історики та військові визнають особливу роль цих досліджень у збереженні знань про УПА. Сподіватися на публікацію та поширення аналогічних матеріалів в часи радянської окупації марно. Частина фото й документів із праць аргентинського журналіста слугують своєрідними підказками для різнобічного вивчення української повстанської армії в часи нарешті вільної України.

Наступна книжка сеньйора Кодо — «Мюнхенські злочини. 1957—1959» (Los crimenes de Munich. 1957—1959) вийшла друком 1964 року силами Українського інформативно-видавничого інституту в Буенос-Айресі. Як можна здогадатися з назви, йдеться про вбивства лідерів українського націоналістичного руху Лева Ребета та Степана Бандери. Одвічне прагнення українського народу до свободи та незалежності постійно протистоїть російському імперіалізму. Кодо вірить у перемогу України, його численні праці шістдесятих-сімдесятих років рясніють висновками — уся звитяга, здобуті знання, збережений запал і самоідентифікація обов’язково ще знадобляться українцям, адже тисячолітня історія доводить нашу непереможність. У підтвердження цьому, Енріке Мартінес Кодо готував до друку іспаномовний переклад «Історії України» Дмитра Дорошенка та написав до нього додаток. Кодо також редагував кілька книжок інших авторів присвячених новітній історії та опублікованих Українським інформативно-видавничим інститутом.

Цей мудрий аргентинський журналіст та письменник зробив чимало для збереження українського бойового духу. Правда про історію Української Повстанської Армії, перекручена й заборонена вдома, завдяки Енріке Мартінесу Кодо була прочитана світом. Без жодних додаткових передумов, а виключно за покликом справедливості, впродовж десятиліть він збирав, аналізував та видавав унікальні матеріали українського руху спротиву. В його текстах УПА постає високоорганізованою, міцною та непереможною силою, що завжди боротиметься за Українську Незалежність.

Упродовж усього життя сеньйор Кодо уважно стежив за долею України, радів інтересу до його праць, а 1989 року отримав медаль Святого Володимира — найвищу нагороду Світового конгресу вільних українців. Проте пересічні громадяни знають мало про аргентинця, який ставив у приклад українських повстанців найрозвиненішим арміям світу і завжди знав, що українців — не підкорити!

Дякую Юрію Данилишину, віцепрезиденту Світового конгресу українців, голові українського культурного товариства «Просвіта», за надані консультації і те, що на тому боці Атлантичного океану, в Аргентині, живе й буде жити українська «Просвіта». Дякую Володимиру В’ятровичу, голові Українського інституту національної пам’яті за відкриття імені Енріке Мартінеса Кодо українським читачам.

Теги:
2019-09-13 11:30:00
   

  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар