Архів - Україна Incognita
Архів

Московія, яку розбудовували волиняни

Відносно об’єктивної історії початків Московії, яка з часом почала іменуватися Росією, ми, певно, так і не маємо. Занадто важлива й дражлива ця тема в плані ідеологічному. І занадто вона міфологізована. Для російських правителів ХVIII ст. потрібно було довести «слов’янське коріння» своєї держави. З цією метою на їхнє замовлення не лише окремі історичні факти отримували відповідну інтерпретацію, а й фальсифікувалися джерела, здійснювалася їхня «зачистка». Для можновладців Російської імперії важливо було довести, що їхня держава веде свої початки не від Московії, яка була васалом Золотої Орди, а від Русі Київської — могутнього державного утворення на теренах Східної Європи, де домінуючим було слов’янське населення.

Українці та культура Росії у XVIII ст.

Під час становлення Російської імперії, за правління Петра І та його наступників, фактично провідну роль у розвитку культури цієї держави відігравали українці. Це й не дивно. Адже в Україні діяв навчальний заклад вищого типу — Києво-Могилянська академія. Її випускники працювали не лише в Україні, а й у різних куточках імперії Російської. Окрім того, в Україні існували й інші навчальні заклади вищого типу — чого не скажеш про землі «справжньої» Росії. Навіть коли тут створювалися вже за імперських часів навчальні заклади, у тому числі й вищі, то часто це робилося не без допомоги українців.

Біографи України-3

Перш ніж розповідати про видатних біографів України ХІХ—ХХ ст.. (мова піде далеко не про всіх — лише про тих, чиї ідеї найбільше вплинули на нашу національну свідомість) — варто звернути увагу читачів на декілька важливих аспектів проблеми. По-перше, визначні вітчизняні історики не одразу, поступово , «покроково» прагнули до розмежування зовнішнього світу та свідомості суспільства, до чіткішого розрізнення об’єктивних подій (їх передумов, наслідків та значення) та письмових розповідей про них, до розрізнення людей та ідей, що вони генерують (з’явилось розуміння, що одне й друге — зовсім не те ж саме!).

Біографи України-2

Починаючи розмову про Самійла Величка, автора славетного «Літопису», без перебільшення, найвидатнішого українського історика ХУІІІ століття, насамперед, очевидно, варто замислитись над таким запитанням: «А чому , власне, потрібно читати його колосальний головний твір сьогодні?». («Літопис» , підготовлений до друку київськими та петербурзькими істориками й оприлюднений восени цього року видавництвом «Кліо», містить близько 1000 сторінок! «День писав у жовтні 2020 року про цю знакову подію). Адже таке читання — не проста праця, не весела розвага (м`яко кажучи), воно вимагає напруги інтелектуальної, а часто — й емоційної.

Біографи України

Поривання історика (чи то літописця прадавніх часів, чи вченого вже цілком сучасного типу), так само як і прагнення душі високого художника Слова, — блискуче викладені в оцих рядках видатного українського Поета. Назвати (це дуже важливо), означити засобами точної й образної мови перемоги, тріумфи, трагедії, океани крові, тектонічні зсуви минулого і, що не менш суттєво, пізнати (!) рушійні сили, що визначають життєпис народу, не дати спадщині нації піти у небуття — ось що є тут життєво важливим.

Власність і влада-2

На запитання: «Чому Сталіну вдалося здійснити Голодомор-Геноцид 1932—1933 років, а ще до того — варварську, злочинну колективізацію?» (запитання фундаментальне, основне для розуміння української трагедії ХХ століття), як правило, дають таку відповідь: «Тому що українському суспільству бракувало єдності». Висновок загалом цілком справедливий, проте має одну суттєву хибу: він є занадто абстрактним. Чому саме українцям не вистачало єдності, з яких саме причин (історичних, економічних, ментальних)? Не претендуючи, безумовно, на вичерпний висновок, що його може зробити лише колективна думка чесних дослідників, спробуємо, однак, замислитися: чому українці у 1930—1933 роках...

Власність і влада

...Січень 1928 року. Генеральний секретар ЦК ВКП (б) Йосип Сталін — поки що не загальновизнаний Вождь, він буде визнаним таким за рік — півтора, але вже перша людина в Політбюро — отримує інформацію з місць про явну, подекуди загрозливу кризу хлібозаготівель, про те, що селяни-трудівники (нагадаємо: НЕП ще не згорнуто!) рішуче відмовляються здавати державі зерно за символічними, неринковими (м’яко кажучи) цінами. А зерно Сталіну вкрай потрібно — без нього нереальною стає індустріалізація.

«The Black Deeds Of The Kremlin: A White Book»

“Усяка насильницька смерть страшна: коли розстрілюють, вішають, душать […] Це триває секунди, хвилини. А вбивство голодом розтягується на тижні, місяці. Смерть від голоду – це смерть без крові. Кров не ллється, кров поступово холоне. Умирали з голоду усі: чоловіки і жінки, старі і молоді. Вимирали родинами і цілими селами”. Ці рядки зі свідчень Павла Авраменка, опубліковані у книзі «33-й: Голод: Народна Книга-Меморіал», що була видана в останні місяці існування СРСР. Від часу трагедії до перших свідчень про неї, зібраних дослідниками в радянській Україні, минуло майже 60 років.

Українці на царській службі-2

Певна частина генералів, особливо ті, хто походив із козацько-старшинських родів України-Гетьманщини, пам’ятали свої корені та шанували пам’ять про предків. Відомий російський генерал П. Скоропадський згадував: «Благодаря моему деду и отцу, семейным традициям,.. несмотря на свою службу в Петрограде, я постоянно занимался историей Малороссии, всегда страстно любил Украину не только как страну с тучными полями, с прекрасным климатом, но и со славным историческим прошлым, с людьми, вся идеология которых разнится от московской...

Українці на царській службі

У війську багатонаціональної та мультикультурної Російської імперії воювало багато вищих офіцерів українського, грузинського, вірменського, осетинського, німецького, польського та іншого походжень (окрім, власне, росіян/»русскіх» ), які її населяли та різними шляхами були втягнуті до імперського лона. Але якщо відносно більшості перерахованих народів уже здійснені відповідні статистично-наукові підрахунки, то «українська складова» генералітету Російської імперії..

Українські Дон Кіхоти і Санчо Панси-2

Отже, В. Липинський переконував читача, що втрата українською аристократією свого соціального обличчя, перехід її у лави т. зв. демократії призвели зрештою до загальнонаціональної трагедії. Позбавлене проводу, який могло прищепити усьому суспільству і селянству — Санчо Пансі — ідеалістичне «донкіхотське» прагнення до власної національної держави, українське селянство не пішло за кволим прагматичним українським Дон Кіхотом — демократом і опинилося в обіймах Дон Кіхота чужого, московського. В цей драматичний період української історії, коли суспільством, здавалося, тотально опанували «демократичний» хаос і соціальна деструкція, В. Липинський побачив і конструктивні компоненти розвитку.

Українські Дон Кіхоти і Санчо Панси

«Геніяльний твір Сервантеса вічно актуальний. Його постаті безсмертні, бо вони на протязі століть все відроджуються в кожнім новім поколінню европейських націй. Через цілу історію Европи йдуть поруч себе Дон Кіхот і Санчо Панса, як нерозривно зв’язані з собою символи ріжної в формах, але одноцільної в суті, старої европейської культури. Ідеалізм і реалізм. Традиція і поступ. Минувшина і будуччина, зв’язані з собою. Глибока віра у витворене поколіннями своє власне розуміння життя і практичне, насущне використовування його реальних форм..

Вільне мислення в Росії від Чаадаєва до Горбачова

Легше бути лібералом-вільнодумцем у суспільстві, що віддавна має багатовікові традиції поваги до закону, громадянських прав, шанує незалежність суду та засади розподілу влади. Тобто у суспільстві, для якого основи демократії — не порожнє гасло, а норми життя (здобуті свого часу не деклараціями, а в жорстокій, нерідко кривавій боротьбі — це стосується практично усіх країн цивілізованої Європи, про що нам не варто забувати).

«З московитами, хлопці, нам не по дорозі…»

Іван Богун – одна із найяскравіших постатей часів національно-визвольної боротьби українців проти польської шляхти. Вінницький полковник відзначався особистою хоробрістю і військовим талантом, його любили козаки і смертельно ненавиділи вороги, він був найближчим соратником Богдана Хмельницького, але противився союзу з Росією, називаючи його «ярмом для українців на цілі століття».

Армія без держави

В голови кількох поколінь українців компартійні ідеологи протягом десятиліть втокмачували тезу про те, що вояки Української Повстанської Армії були «вірними холуями гітлерівців, які стріляли у спини радянських воїнів і руки яких по лікті у крові мирного населення». І лише після того, як Радянська імперія сконала, ми дізналися багато правди про діяльність УПА і її вояків.

Мета – самостiйнiсть-4

В Україні постійно відбувалося зростання чисельності козацтва та поширення покозачення населення, яке відмовлялося підпорядковуватися польській адміністрації. Річ Посполита опинилася, таким чином, перед фактом творення «держави в державі». В королівській інструкції сеймикам (1625 р.) зазначалося, що козаки, «забувши відданість і підданство своє, засновують собі удільну Річ Посполиту, заміряються на життя і маєтки невинних людей (шляхти).

Політичні амбіції Iвана Полтавця-Остряниці

3—6 жовтня 1917 р. у Чигирині відбувся з’їзд Вільного козацтва, який проголосив своїм отаманом, очільником Генеральної ради командуючого 1-м Українським корпусом генерала Павла Скоропадського. Наказним отаманом на з’їзді було обрано Івана Полтавця-Остряницю. Останній практично здійснював всі керівні функції, оскільки в цей час П. Скоропадський переважно перебував на фронті. Іван Васильович Полтавець-Остряниця народився 26 вересня 1890 м.Суботів Чигиринського пов. на Київщині (за іншими даними — в родині вчителя з с.Балаклія Смілянського пов. Київської губ).

Прямостояння. В зоні й поза зоною-4

5 червня 1953 року в Горлагу близько 17 тис. в’язнів 1, 3, 4, 5, 6 зон відмовилися працювати і вимагали приїзду комісії з Москви. І не тому, що наївно вірили в «доброго генсека», а тому що ця умова вимагала певних зусиль і часу, за яких можна було продовжувати боротьбу. Повстанці вимагали не лише скорочення робочого дня, який тривав 12 годин, і покращення побутових умов, а повної зміни жорстокої табірної системи пригноблення особистості й волі. Зокрема, переглянути справи політв’язнів щодо законності звинувачень і винесених вироків, звільнити неповнолітніх, інвалідів, покарати конвоїрів, які розстрілювали в’язнів, вивезти на батьківщину іноземців...

Під чужими прапорами...

Влітку 1942-го киянина Петра Лисака — за спробу зв’язатися з міським підпіллям — заарештувало гестапо. Спочатку його запроторили до Сирецького концтабору, потім доправили до Німеччини, а звідтіля — до одного із концтаборів у Франції. Вирвавшись на волю, він став бійцем партизанського загону, який діяв у департаменті Па-де-Кале. Подібним чином опинився на батьківщині Дюма і Володимир Якимчук. Але теж, здійснивши втечу, партизанив. Незадовго до перемоги загинув і похований в одному із сіл цієї країни.

Прямостояння. В зоні й поза зоною-3

У довоєнний період відбувалися стихійні акції непокори, ситуативні бунти, голодування та втечі. Із 1944 р. радянські концтабори поповнилися сотнями тисяч українських оунівців (у багатьох документах радянських спецслужб вони так і називаються та є окремою категорією в’язнів з України), в’язнями-солдатами визвольних армій України, країн Балтії, Кавказу, їхніх прихильників і просто людей, незгодних із тоталітарною системою радянського поневолення. Спротив свавіллю табірної адміністрації посилився, став планованим та масштабним.

Прямостояння. В зоні й поза зоною-2

Неподалік Біломорсько-Балтійського каналу в Онезькому концтаборі валила ліс Ізидора Косач — рідна сестра видатної української поетеси Лесі Українки. 49-річну викладачку київського вишу заарештували у вересні 1937 р. «Косач налаштована націоналістично. Каже, що Україною та її багатством розпоряджається Москва, що видатні українці сидять, і що людям нема за що купити одяг», — написав у доносі студент. Чоловіка Ізидори, вченого-агронома Юрія Борисова, засудили як члена вигаданої чекістами Спілки визволення України і заслали на Північ, звідки він не повернувся. Ізидору вислали в Архангельську область через 8 років після нього.

Противник Симона Петлюри

Про отамана Володимира Оскілка (1892—1926) в нас знають не дуже багато. Чимало українців взагалі не знають, хто це такий. Фахівці-історики можуть пригадати, що це один із далеко не найгірших полководців армії Української Народної Республіки (УНР), генерал-хорунжий, командувач Північної групи військ Директорії на початку 1919 р., один із керівників Української партії соціалістів-самостійників, який зважився організувати державний переворот, аби усунути від влади Симона Петлюру.

Прямостояння. В зоні і поза зоною...

«Велика і мала зона» — так умовно ділили політичні в’язні Радянського Союзу простір навкруги. Казали: у «малій зоні» вижити важче, але дихати легше. Все, що діялося довкола зрозуміле: ось грати, ось друг, ось ворог, там далеко за гратами — рідні. І щодня є — робота, страждання, можливості вмерти і вміння вижити. «Мала зона» — це радянські концтабори. «Всі ми тут були вільніші тих, хто лишився там», — писав політв’язень Семен Глузман. «Великою зоною» був Радянський Союз. Його громадяни також «сиділи» — виїхати за кордон могли одиниці, країна охоплена терором влади і страхом кожної людини перейти у «малу зону» або загинути.

Велика антиутопія-2

На відміну від завжди напівголодних пролів, члени Зовнішньої партії мали певний життєвий достаток, але регулярно вичищалися Внутрішньою партією від інакодумців, здатних на думкозлочин, тобто на ревізію існуючих порядків. У скромній комірчині кожного функціонера в стіну був умонтований телеекран, що цілодобово працював на прийом і передачу. За сигналом із телеекрану людина прокидалася і починала фіззарядку, виконуючи всі зауваження інструктора, які стосувалися її особисто. Після зарядки на телеекрані з’являлося обличчя Старшого брата, який уважно спостерігав, як вона голилася й чистила зуби.

Велика антиутопія

Британський письменник Ерік Блер (1903 — 1950) прожив яскраве життя. Першу збірку нарисів він опублікував під псевдонімом Джордж Орвелл у 1933 р. Останній твір під назвою «1984» дійшов до читачів за кілька місяців до його смерті — у червні 1949 р. У цьому романі описувалися події, що мусили відбутися через третину століття. Читачі, які тоді ще не встигли відійти від ейфорії після перемоги Об’єднаних Націй над нацистською Німеччиною та її союзниками, несподівано опинилися в ситуації «холодної війни».

Варшавська битва та її герої

Ця битва залишилася в історії як подія, що вплинула на подальшу долю цілого континенту. Як і битва під Віднем 1683 року, котра зупинила ісламську експансію у християнській Європі, битва під Варшавою 1920 року зірвала план її «більшовизації». Тоді українці й поляки були разом, билися проти спільного ворога, але пам’ять про учасників битв різна — одні відомі, інші напіввідомі або й зовсім не відомі люди. Головний герой Варшавської битви, і це цілком справедливо, бо він очолював війська і державу, — Юзеф Клемент Пілсудський.

Українські самостійники: спроба об’єднання-2

Разом із тим В. Липинський поділяв ідею, що у разі світової війни за допомогою ймовірних політичних комбінацій слід здобути для України самостійність. «Інша річ, — наголошував він, — що в боротьбі за визволення, в тактиці тієї боротьби, я можу прихилятись до котроїсь з двох держав, між котрими поділена Україна, можу шукати собі союзників». До майбутнього друкованого органу В. Липинський підготував статтю «Другий акт», в якій проаналізував здобутки української інтелігенції після російської революції 1905—1907 рр. та окреслив головні напрямки боротьби за національне визволення.

Українські самостійники: спроба об’єднання

Самостійницькі погляди окремих українських діячів не були акцептовані широким загалом українського національного руху. Зокрема, на його узбіччі опинився М. Міхновський зі своєю нечисленною Українською народною партією (УНП, 1902), яка не відмовилася від задекларованого у «Самостійній Україні» (Львів, 1900 р.) гасла «єдиної, нероздільної самостійної демократичної України». Більш толерантно самостійництво сприймалося у Галичині, де у 1895 р. його теоретично обґрунтував Ю. Бачинський у своїй праці «Україна irredenta».

Знекровлення духу-6

За абсолютно подібних обставин відбулося привласнення Державною Третьяковською галереєю (ДТГ) в Москві направлених на виставку мозаїк, фресок та інших предметів мистецтва зі стін Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. 1938 р. Державній Третьяковській галереї в Москві (ДТГ) в екстреному порядку було доручено підготувати виставку до 750-річчя «Слова о полку Ігоревім». За розпорядженням заступника голови Всесоюзного комітету зі справ мистецтв В. Меркулова, до Москви для участі у виставці мали бути спрямовані також експонати періоду Київської Русі із музеїв Києва.

Знекровлення духу-5

У стилі найгірших традицій Російської імперії протягом 20-х — 30-х рр. ХХ ст. продовжувалося цілеспрямоване концентрування історичних та культурних цінностей у так званих «всесоюзних» установах. Ініційоване директивними органами з Москви і закріплене відповідними наказами українських міністерств, які просто дублювали спущені «згори» вказівки, передання колосальних пластів визначних пам’яток музеям, архівам, бібліотекам Москви та Ленінграда коштувало Україні величезної кількості унікальних раритетів.

Знекровлення духу-4

У кінці 1920-х — на початку 1930-х років продаж культурних цінностей за кордон перетворився на одну з головних статей державного експорту. Єдиним джерелом, де можна було отримати їх у достатній, за мірками більшовиків, кількості у пограбованій та розтерзаній країні, ще лишилися музеї. У 1927 р. на рівні вищого партійного і радянського керівництва СРСР було сформовано тверду позицію щодо посилення експорту творів мистецтва та антикваріату на зовнішніх ринках. Того ж року перші оцінки масштабів майбутнього розпродажу були зроблені на основі обстеження фондів Державного Ермітажу в Ленінграді провідними співробітниками Наркомату торгівлі СРСР

Знекровлення духу-3

Українська революція 1917 — 1921 рр. зазнала драматичної поразки. Україна знову увійшла в період відсутності власної державності, що позначилося на долі її національних культурних надбань. Особливо фатальні наслідки для них мало утвердження на значній частині її території авторитарно-деспотичного режиму російських більшовиків на чолі з В. І. Леніним. Формальне проголошення у 1922 р. СРСР як нібито рівноправного союзу радянських республік стало ширмою для здійснення курсу російських більшовиків на відновлення жорстко-централізованої унітарної держави на просторах колишньої Російської імперії.

Секрет просування-2

Спершу сорокарічному ієромонахові повідомили волю царя негайно залишити Київ і прийняти справи Рязанської й Муромської митрополії, але він був прикро вражений. Його натурі більше подобалася кабінетна праця вченого й поета, у цьому він бачив своє покликання, тому під різними приводами намагався відмовитися від пропонованої посади. У листах до боярина Головіна він мотивує свою відмову то молодим віком, то недоброзичливістю противників царя серед духівництва, які вбачали згубні для себе наслідки у реформах Петра.

Секрет просування

Батьківщиною відомого церковного й культурно-історичного діяча України й Росії є мальовниче село Явора на Турківщині (нині Львівської області). Народився він 1658 року в сім’ї дрібних шляхтичів — Івана та Юхимії, хлопчика охрестили Семеном. Дбаючи про належну освіту сина, родина переселилася в село Красилівка біля Ніжина, звідки Семен вступив у Києво-Могилянський колегіум — на той час єдиний в Україні вищий навчальний заклад. Сталося це 1673 року. Допитливого і старанного в навчанні хлопця помітив тодішній ректор Варлаам Ясинський.

Знекровлення духу-2

Нове підступне захоплення та руйнування Запорозької Січі за наказом російської імператриці Катерини II у 1775 р. (саме тоді, коли українські козаки брали участь у російсько-турецькій війні на боці Росії) знову позначилося розграбуванням і вивезенням козацьких клейнодів до Москви та Петербурга. Тоді особливо «відзначився» князь Потьомкін, який долучив до награбованого майна ще й реліквії січової церкви, у якій, за традицією, зберігалися козацькі клейноди. Згодом частина захоплених клейнодів (14 прапорів і корогв) потрапила до його управителя, після смерті вдови якого у 1829 р. — до петербурзького Царськосельського арсеналу.

Знекровлення духу

Доля українських культурних цінностей в Росії є однією з найболючіших сторінок вітчизняної історії. Вона пов’язана з тією духовною даниною, яку Україні доводилося сплачувати протягом багатьох століть імперського панування над її територією та над її народом через колонізаторську централістичну політику спочатку Російської імперії, а згодом й імперії радянської, яка у вигляді колишнього СРСР продовжила вивозити українську культурну спадщину до колишніх імперських столиць — Москви та Петербурга.

Кара за правду про Росiю-2

Якщо йдеться про становлення історично значущої особистості, то насамперед варто звертати увагу на те, як вона духовно зростала, розвивалися, усвідомлювала себе, свій час і сенс свого життя. Це, можливо, навіть важливіше, аніж конкретні факти тієї чи іншої біографії. До Петра Яковича Чаадаєва цей принцип має безпосередній стосунок. Дослідження родоводу цього унікального російського мислителя дає нам чимало цікавої інформації.

Кара за правду про Росiю

Він був, мабуть, найвідомішим серед російських дисидентів ХІХ століття. Якщо в радянську добу політичні репресії супроти інакодумців набули ще й такого варварського різновиду, як «каральна психіатрія» (оголошення незгідних із системою психічно хворими та ув’язнення їх у «спецлікарнях»), то за часів імператора Миколи І самої лише резолюції монарха на «Філософічних листах» найрозумнішої людини Росії того часу, Петра Яковича Чаадаєва (1794 — 1856), було достатньо, аби оголосити визначного філософа, історика та публіциста божевільним, заборонити йому виходити з дому, зобов’язати його щоденно (!) відбувати домашній огляд лікаря-психіатра.

Думки про людський поступ-2

Видатним діячем української культури, який, як уже говорилося, зазнав впливу Драгоманова, хоча з часом розійшовся з ним у питаннях державного устрою, був Іван Франко (1856 — 1916). Народився він у селі Нагуєвичі, неподалік від Дрогобича, у родині коваля. Тоді ці землі входили до Австрійської імперії. Після закінчення Дрогобицької гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету, однак через свою громадську діяльність не закінчив його. За соціалістичну пропаганду його неодноразово заарештовували й ув’язнювали. Лише в 1891 р., будучи автором не лише численних художньо-літературних, публіцистичних творів, а також наукових робіт у галузі фольклористики та літературознавства, Франко закінчив Чернівецький університет.

Думки про людський поступ

Одним із найбільш впливових українських мислителів другої половини ХІХ ст. був Михайло Драгоманов (1841 — 1895), відомий історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився він у місті Гадяч — одній із колишніх «гетьманських столиць» — на Полтавщині у дворянській родині, яка мала козацьке походження. Освіту здобував у Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філологічному факультеті Університету святого Володимира в Києві. Після закінчення вищих студій працював у 2-й Київській гімназії, потім — у своїй альма-матер, викладаючи історію.

Iсторія двох сердець-2

Наречена Володимира Мономаха прибула спочатку до Новгорода, ймовірно, влітку 1075 року (мусимо попередити читача, що, оскільки вступаємо в простір гіпотез, передбачень, припущень, далеко не завжди підкріплених вітчизняними літописними або закордонними документальними джерелами, то й вимушено будемо вдаватися до ремарок: «ймовірно», «можливо», «можна гадати, що...» і т.д.). Мабуть, її зустрічали сини тодішнього Великого князя Київського Святослава Ярославича — Гліб та Олег, які перебували тоді в Новгороді. До речі, про трагічну історію стосунків Мономаха та його двоюрідного брата Олега (ця історія стосується і Гіти) ми ще розповімо.

Iсторія двох сердець

Як стверджує відома пісня 1970-х років, «жениться по любви не может ни один, ни один король». Тобто коли вирішується питання про шлюб представника монаршої династії (князівської, царської, королівської, герцогської), поняття почуття, кохання, взаємна пристрасть взагалі до уваги майже не беруться. Важливими тут є інші чинники — політичний союз через шлюбне об’єднання двох вінценосних династій: середньовічна практика знала приклади, коли внаслідок таких шлюбів виникали, хай і не відразу, взагалі зовсім нові міцні держави (як, приміром, Річ Посполита після одруження Ядвіги та Ягайла 1385 року або ж Іспанське королівство після шлюбу Ізабелли й Фердинанда наприкінці ХV століття).

Варшавський договір: помилка чи компроміс?

Вона мала великий резонанс серед учасників боротьби за незалежність України. Глибокої ночі з 21 на 22 квітня 1920 року міністр закордонних справ УНР Андрій Лівицький і його колега з Речі Посполитої Польської Ярослав Домбровський підписали так званий Варшавський договір. Він був оформлений двома основними документами — політичною та військовою конвенціями від 21 квітня та 24 квітня 1920 року.

У вирі ідей і пристрастей

До найвідоміших російськомовних письменників у світі належить Федір Достоєвський. Його твори перекладені багатьма європейськими мовами, їх можна знайти на прилавках європейських книгарень, вони включені до навчальних програм. Водночас у Росії Достоєвський стоїть далеко не на першому місці серед письменницької автури. Це можна зрозуміти. Адже цей автор часто говорив неприємні для росіян речі, показуючи темні сторони «російської душі». Звідки це в нього?

Геній на рідній землі-2

Вернадський долучається до організації УАН. При цьому його умовою участі у цьому процесі було збереження свого російського, а не українського громадянства: «Я не буду громадянином Українського гетьманства, я братиму участь в культурній роботі на Україні як академік Російської Академії наук — у ролі ділового експерта». Вочевидь, В. І. Вернадський не вірив у надійність становища Української держави, як і більшість. Ставлення В. І. Вернадського до гетьмана еволюціонувало під впливом обставин. Оцінку самого гетьмана та його політичного курсу через багато років після падіння Української держави вчений висловив так...

Геній на рідній землі

Володимир Іванович Вернадський — вчений зі світовим ім’ям, який жив на зламі епох. Наприкінці листопада 1917 р. розпочався український період життя вченого. «На південь Росії» В. І. Вернадський був відряджений фізико-математичним відділенням РАН 22 листопада 1917 року. Повернутися назад він мав 1 січня 1918 року. Таким чином, участь В. І. Вернадського у громадсько-політичному житті України під час революції стала для нього дещо вимушеним явищем. Змушений втікати від потенційної загрози, він переїжджає в Україну, на Полтавщину, де переховується у відносному спокої. Проявляючи свою активну натуру, учений долучається до роботи місцевих наукових установ та продовжує займатися політикою як член Партії конституційних демократів.

Шлях Юліана Бачинського-2

Поряд із теоретичною діяльністю Ю.Бачинський брав активну участь в організаційно-партійній роботі. Протягом 1890 — 1897 рр. він входив до керівництва УРП. Саме на його категорично вимогу, подолавши активний спротив «старших» радикалів, IV Конгрес партії (грудень 1895 р.) ухвалив положення про те, що Українська радикальна партія добиватиметься політичної незалежності українського народу. Наприкінці 1897 р., внаслідок чергового конфлікту між радикалами, Ю.Бачинський вийшов з УРП і розгорнув діяльність по створенню самостійної політичної партії українського робітництва.

Шлях Юліана Бачинського

Минулий 2019 рік був щедрим на ювілейні віхи в житті й творчості видатного українця — Юліана Олександровича Бачинського. Найважливіші з них — 150-річчя від дня народження, 125-річчя з часу появи найвідомішої його праці — «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), 80-річчя смерті в сталінському концтаборі. На жаль, в силу різних як об’єктивних, так і суб’єктивних обставин творчість його, на думку ряду дослідників, досі недооцінена та й пам’ять про нього гідно ще не пошанована. Очевидно, що це несправедливо. Адже саме завдяки Ю.Бачинському українська суспільно-політична думка ще наприкінці ХІХ ст. вперше висунула на порядок денний величний ідеал політичної самостійності...

Україна у світовій історії воєн-2

У 2017 — 2019 рр. Україна отримала унікальне тритомне видання, присвячене історії війн та військового мистецтва у світі. Підготувало таке об’ємне видання (загальний обсяг трьох томів — 2650 с.) харківське видавництво «Фоліо». Із запитаннями щодо особливостей цього видання та місця України в світовій історії війн звертаємося до відповідального редактора й співавтора цього видання, професора, доктора історичних наук, завідувача кафедри історії середніх віків та візантивістики Львівського національного університету імені І. Франка Леонтія Вікторовича Войтовича.

Україна у світовій історії воєн

У 2017 — 2019 рр. Україна отримала унікальне тритомне видання, присвячене історії війн та військового мистецтва у світі. Підготувало таке об’ємне видання (загальний обсяг трьох томів — 2650 с.) харківське видавництво «Фоліо». Із запитаннями щодо особливостей цього видання та місця України в світовій історії війн звертаємося до відповідального редактора й співавтора цього видання, професора, доктора історичних наук, завідувача кафедри історії середніх віків та візантивістики Львівського національного університету імені І. Франка Леонтія Вікторовича Войтовича.

Літерна справа маршала

У результаті Синьхайської революції 1911 року в Китаї було повалено монархічний режим і країна стала республікою. Проте центральний уряд був дуже слабким, були неодноразові спроби відновити монархію, і в державі почали переважати сепаратистські тенденції. Період китайської історії, що дістав назву «Доба мілітаристів», тривав близько 12 років. З 1916 по 1928 рік країна була поділена між військовими правителями — дуцзюнями. Три північні провінції — Маньчжурія виявилися під владою мілітариста Чжан Цзоліня, за яким стояла імператорська Японія. Її армія надавала підтримку мілітаристові в зіткненні з іншими військовими кліками і в розширенні підконтрольної йому території.

Донька Великого князя-2

Варто відзначити, що тодішній польський властитель багато чим був зобов’язаний Ярославу Мудрому. Завдяки київському князеві Казимир зумів утвердитися на престолі й врятувати від розвалу Польську державу, яка цілком могла опинитися під владою Священної Римської імперії та її правителя Генріха ІІІ. Тому, ймовірно, польський князь з увагою поставився до приїзду Анни, опікувався нею під час поїздки землями Польщі. Із Кракова шляхи вели, зокрема, до Моравії й Чехії. Можна припустити, що Анна подалася до чеської столиці — Праги, яка була важливим політичним і торговим центром того часу. Але, як уже зазначалося, місцевий правитель Бржетіслав став васалом Генріха ІІІ.

Донька великого князя

Ім’я дочки князя Ярослава Мудрого — Анни — добре відоме не лише в Україні, а й загалом у Європі. Будучи дружиною французького короля Генріха І, вона відіграла помітну роль у історії Франції, а її нащадки в подальшому правили в країнах Європи, належали до відомих аристократичних родів. Про Анну зберіглося чимало свідчень у французьких писемних джерелах. Чого, на жаль, не скажеш про джерела руські (українські). Принаймні в «Повісті минулих літ» згадок про неї немає. Щоправда, історик Василь Татіщев, використовуючи Іоакимівський літопис, який не дійшов до нашого часу, писав, що народилася Анна в 1032 році. Саме цим роком дослідники, як правило, й датують рік народження майбутньої королеви.

Геній Юрія Кнорозова

Середина XVІ століття, Центральна Америка, Юкатан. Іспанські колонізатори захопили півострів і християнізують населення. Коли іспанського місіонера Дієго де Ланду було обрано першим провінціалом (тобто головою францисканців у провінції), він починає інквізицію на Юкатані за «відступництво» індіанців від християнської церкви. У працях на цю тему йдеться: «Інквізиційні трибунали розгорнули свою страшну діяльність у різних містах Юкатану. 12 липня 1562 року Ланда влаштував в одній зі стародавніх юкатанських столиць — місті Мані аутодафе.

Патріот рідного Дону й України

Михайло Федорович Фролов, як це не дивно, був відомий радянським читачам і кіноглядачам, але лише тому, що його роль свого часу з успіхом зіграв легендарний радянський комбриг і колишній бессарабський розбійник Григорій Іванович Котовський. Це сталося влітку 1921 року, коли бригада Котовського разом з іншими радянськими військами, під загальним командуванням Михайла Тухачевського, добивала останні загони повстанців-антоновців у Тамбовській губернії. Тут Котовського осяйнула ідея влаштувати маскарад, використовуючи ім’я отамана, із загоном якого йому довелося битися під час короткої радянсько-української війни в листопаді 1920 року.

Володимир Винниченко в анфас і профіль

Відомо, що значущі для своєї доби політичні діячі (чи вони нам подобаються, чи ні) зазвичай не зникають, не йдуть зі сцени історії навіть після своєї фізичної смерті. Відома також римська сентенція: «Про мертвих — або добре, або нічого, крім правди». Зрозуміло, нарешті, й те, що українська історія трагічно багата на особистостей, справи яких неможливо об’єктивно охарактеризувати ані лише двома фарбами — чорною та білою, — ані навіть двома-трьома зовні красивими, але по суті порожніми фразами. Доводиться вдаватися до одіозної, але, на жаль, іноді неминучої формули: «З одного боку, правда полягає в тому, що,.. а проте ми зобов’язані визнати й те, що...»

Коли Росія краде чужу історію...

Чергову, 101-шу річницю Акту Злуки УНР і ЗУНР Україна відзначає в умовах триваючої майже шість років російської агресії, внаслідок якої втрачено Крим, третину Донбасу, понад 13 тисяч українських патріотів загинуло, близько 40 тисяч поранено, з’явились мільйони біженців, країні завдані величезні матеріальні збитки. Через анексію Росією Криму і Керченської протоки катастрофічно скоротилася наша морська акваторія, реальною стала загроза взагалі бути відрізаними від Азовського й Чорного морів. Тобто Україна втратила дорогою ціною здобуту свою територіальну соборність, її геополітичне становище катастрофічно погіршилось і нині вона переживає один з найкритичніших моментів своєї історії.

«Не підтримуємо український сепаратизм...»

Історія українсько-американських відносин, з огляду на їхню значимість, особливо в критичні періоди для України, безумовно, заслуговує на увагу читачів «Дня». Сто років тому (як, до речі, й сьогодні) молода Українська держава переживала один із критичних моментів своєї історії. Відроджена наприкінці 1918 р. внаслідок повалення влади гетьмана Павла Скоропадського, Українська Народна Республіка (УНР) з перших днів свого існування приділяла велику увагу зовнішньополітичній сфері.
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар