Архів - Україна Incognita
Архів

Чорна рада 1663 року та її наслідки-3

Тут якраз маємо недалекоглядність молодої козацької еліти, котра блискавично піднялася з низин до верхів. Її представники, що стали скоробагатьками, ладні були демонструвати свою пишноту. Звісно, це дратувало низи. Щось подібне маємо й сьогодні. Нинішні українські можновладці, які зуміли за останні роки нажити великі статки, не соромляться демонструвати розкіш. Реакція українського люду, котрий переважно зводить кінці з кінцями, думаю, зрозуміла. 16 червня рада так і не відбулася. Тим часом напруга наростала. Між конкуруючими сторонами виникали конфлікти. Основні події чорної ради розгорнулися 17 червня. З самого ранку в цей день били бубни й литаври, закликаючи людей на раду.

Чорна рада 1663 року та її наслідки-2

Головним суперником Сомка за гетьманську булаву став Іван Брюховецький. Останній під час Хмельниччини опинився у стані повстанців. Був записаний у 1649 р. до Чигиринської сотні. Належав до близького оточення Богдана Хмельницького, став його старшим джурою. Виконував і дипломатичні функції. Також займався вихованням Юрія Хмельницького. У 1657 р. супроводжував його на навчання до Київської колегії. За часів гетьманства Виговського Брюховецький теж виконував дипломатичні функції. Отже, Брюховецький належав до еліти гетьманської України. Однак це була «еліта другого сорту», яка виконувала роль слуг при гетьманах.

Чорна рада 1663 року та її наслідки

Про чорну раду, яка відбулася в Ніжині 1663 р., є згадки в підручниках з історії України. Правда, на цей епізод, як правило, особливої уваги не звертають. А даремно... Однак один із батьків українського «національного відродження» ХІХ ст. Пантелеймон Куліш присвятив згаданій події роман, який так і називається — «Чорна рада». Для цього автора той епізод мав велике значення. Водночас чорна рада 1663 р. для Куліша стала символом українських проблем — не лише з далеких часів другої половини XVII ст., а й часів пізніших. На жаль, ця подія стала «архетипом» в українській історії, який «повторюється». Тому чорну раду 1663 р. варто розглядати не лише як факт, а в широкому історичному контексті.

В’ячеслав Липинський і Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний)-3

Не можна не погодитися з твердженням М. Шлимкевича, що «молоді, переважно селянські, народи особливо близькі до монархічної ідеї. Вона промовляє й переконує селян аналогіями спадщинно упорядкованого і веденого господарства». Ось чому у галицькому політичному контексті виявилася цілком закономірною увага до ерцгерцога Вільгельма Габсбурга місцевих українських консерваторів. Для таких політиків, як Є. Олесницький постать В. Габсбурга була притягальною з огляду на їхню лояльність до династії Габсбургів і досвід контактів із престолонаслідником Францем-Фердинандом, з яким у свій час також пов’язували певні політичні сподівання.

В’ячеслав Липинський і Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний)-2

У цьому зв’язку викликає інтерес наведений у щоденнику Є. Чикаленка текст жандармського донесення, в якому йшлося про формальну угоду, нібито укладену між ерцгерцогом Францем-Фердинандом і «російськими мазепинцями» щодо створення за сприятливих обставин «Українського королівства» під скіпетром Габсбургів. Речниками незалежності України у той період виступали насамперед радикально налаштовані діячі «Союзу Визволення України», здебільшого українські соціалісти, які не користувалися довірою Відня. Це було ще однією з причин того, що позиція Австрії щодо української незалежності протягом усієї Першої світової війни не була ні послідовною, ні чітко сформульованою і віддавала перевагу більш консервативним польським чинникам.

В’ячеслав Липинський і Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний)

Політична активізація шляхетницько-аристократичних верств у Галичині — певною мірою у Великій Україні — поставила на порядок денний звернення до династичної ідеї як однієї з важливих підстав монархічного руху. І в цьому зв’язку діяльність В. Липинського відіграла неабияку роль. У праці Szlachta na Ukraine він констатує позитивну роль у державотворчих процесах на Балканах німецьких династій, представники яких сформували монархічні інститути. За його словами, княжата німецькі, «які сидять на тронах державок балканських, відчули раптом приналежність до різних балканських патріотизмів».

Опис українського світу

Як ви думаєте, чи легко помістити під однією обкладинкою універсального енциклопедичного видання (600 сторінок відповідного «фоліантного» формату зі стисненим шрифтом на три колонки) увесь універсальний набір знань (квінтесенцію, або ж «компендіум», як писали у старовинні часи) про Україну: її історію, походження назви нашої країни, формування адміністративно-територіального устрою, природні умови й ресурси, населення (включаючи антропологічний склад давньої та середньовічної людності й сьогоденні показники, чисельність, склад і рух населення), традиційну культуру українців (господарські заняття, ремесла, промисли, харчування, їжу, житло, одяг, народні знання, міфологічні вірування, календарні обряди, обряди життєвого циклу, словесний фольклор...).

1918–1919: невтішна доля Криму без України

Після захоплення в лютому 1918 року більшовиками всього Криму було оголошено про розпуск створеного у грудні 1917-го Курултаю та Кримської Ради народних представників. Під час переговорів із більшовиками було підступно вбито лідера Кримськотатарської революції Номана Челебіджихана. Запанував масовий терор, який супроводжувався погромами татарських селищ і полюванням на інтелігенцію. Рештки кримськотатарських та інших антибільшовицьких формувань пішли в гори, звідки здійснювали наскоки на захоплені «червоними» військами міста й селища, але самостійно звільнити півострів не мали змоги.

Гетьман та єдність українських земель: рік 1918-й

Політичні та воєнні події 1917—1918 рр. призвели до значних геополітичних зрушень на карті Європи — появи низки нових держав, зміни території і кордонів тих, котрі існували раніше. В результаті Української національної революції постала незалежна українська держава. Процес формування її території зафіксовано в універсалах Української Центральної Ради (УЦР), в ухваленому 6 березня 1918 р. Законі про адміністративно-територіальний поділ України, а також закріплений міжнародно-правовими актами — двома Брестськими мирними угодами (між УНР і державами Четверного союзу та між РСФРР і державами Четверного союзу).

«Чути себе українцями...»-3

Отож, спогади учасників величного дійства Злуки дозволяють наочно уявити справді вражаючу картину: натхненний, піднесений народ, чітко організований військовий парад, волю (поза сумнівом, щиру) східних та західних українців до державної єдності, гасло: «Слава полеглим героям», портрети Тараса Шевченка, синьо-жовті прапори, готовність на смерть битися з ворогом, прагнення підкріпити Злуку конкретними заходами (ось один із таких заходів: терени Західноукраїнської Народної Республіки здобували статус Західної області УНР — ЗО УНР)... Здавалось би, є все необхідне для реалізації одвічної мрії народу.

«Чути себе українцями...»-2

100 років тому, 22 січня 1919 року, на Софійському майдані у Києві було урочисто проголошено Акт Злуки і Соборності українських земель. Оголошений Директорією текст Універсалу надзвичайно лаконічний: «В імені Української Народньої Республіки проголошує Директорія всьому українському народові велику подію в історії нашої української землі: Дня 3 січня 1919 р. у місті Станіславі Українська Національна Рада Західно-Української Республіки, як представник волі всіх українців бувшої Австро-Угорщини і як найвищий їх законодавчий орган, святочно проголосила з’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Придніпрянською Народною Республікою в одну суверенну Народну Республіку.

Про що сповістили дзвони Софії?

100 років тому, 22 січня 1919 року, на Софійському майдані у Києві було урочисто проголошено Акт Злуки і Соборності українських земель. Оголошений Директорією текст Універсалу надзвичайно лаконічний: «В імені Української Народньої Республіки проголошує Директорія всьому українському народові велику подію в історії нашої української землі: Дня 3 січня 1919 р. у місті Станіславі Українська Національна Рада Західно-Української Республіки, як представник волі всіх українців бувшої Австро-Угорщини і як найвищий їх законодавчий орган, святочно проголосила з’єднання Західно-Української Народної Республіки з Українською Придніпрянською Народною Республікою в одну суверенну Народну Республіку.

«Чути себе українцями...»

Історичні події зовсім інакше сприймаються і розумом, і серцем, коли знаємо, що за ними — століття змагань до цілі, досягти якої неймовірно важко, кров сотень і сотень тисяч, але — й п’янка радість Перемоги. І знову мета відступає кудись ген у далечінь, і ціле покоління усвідомлює (аж ніяк не «раптом»), що то була лише спроба досягти омріяної мети, ще не перемога, спроба невдала, проте така, за умови осмислення якої ми підкоримо й утримаємо цю важкодоступну вершину... Але — лише за цієї умови! Сьогодні ми спробуємо поговорити про Соборність України і про Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, 100-річчя якого відзначатимемо 22 січня.

Наступність як питання питань

Найпоширенішим поглядом на розвиток подій Української революції в 1917—1919 роках є така схема: демократична Українська Центральна Рада розпочала національне державотворення; контрреволюційні сили, спираючись на підтримку/виконуючи волю «німецьких окупантів», скинули її, створивши Українську гетьманську державу (російський чи малоросійський проект), перервавши на певний час природну ходу революції; і лише з поваленням Гетьманату Директорія УНР відновила і розвинула національно-демократичні засади державотворення. Таким чином, період між 29 квітня та 14 грудня 1918 року виступає чорною плямою, «пропащим часом» в історії національної революції і розбудови національної держави;

Актуальні думки Василя Липківського

7 січня 2019 року в Софії Київській відбулася знаменна подія — перша Різдвяна літургія нарешті незалежної від Москви Православної церкви України, яка напередодні отримала від Вселенського Патріарха Варфоломія Томос щодо канонічності статусу. Проте необхідно згадати, що 98 років тому у славних старовинних стінах цього храму вже було проголошено створення Української автокефальної православної церкви, яка за практикою давньої апостольської Церкви — шляхом накладання рук пресвітерів — визначила протоієрея Василя Липківського Митрополитом Київським і всієї України. (Дивом збереглася його Патериця — посох, на якому викарбувано майже 100 років тому напис: «Перший Митрополит України. Обраний Всеукраїнським Собором УАПЦ. 1921 р.»)
   
  • Анна Левчук

    Сергій Грабовський

    Андрій Безсмертний-Анзіміров


    Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар