Арабська культура в Європі - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Арабська культура в Європі

Арабська культура в Європі

Про деякі стереотипи «культурності» й «цивілізованості»
Клара ГУДЗИК, «День»

Не буває темних століть історії, бувають тільки темні століття істориків

Лев Гумільов

Сьогодні, на початку ХХI століття все голосніше чути голоси тих істориків і аналітиків, які говорять про несумісність західної та східної культур, про зіткнення мусульманської й християнської цивілізацій, а також про те, що це протистояння стане головним змістом найближчого майбутнього. Вчені-візіонери визначають навіть час та місце («Армагеддон») остаточної битви «царів всесвіту та їхнього воїнства» з Богом Вседержителем. Поділ земних «племен» на прогресивних цивілізованих і безнадійно, так би мовити, органічно відсталих часто робиться легкою рукою, без серйозних екскурсів в історію. Серед подібних тлумачів майбутнього планети немало не лише публіцистів, які епатують читача, але й учених Західного світу.

Історія, проте, свідчить, що ніщо на землі не вічне, що культури, цивілізації з’являються, розквітають і згасають, а потім поступово замінюються іншими. Подібну долю мали навіть такі високі цивілізації, як античні: грецька та римська. Те ж, напевно, чекає (хоч і не завтра) милу нашому серцю блискучу сучасну європейську цивілізацію, хоч яким неймовірним це здається (вона вже зараз зазнає небезпечних і, можливо, безповоротних трансформацій). Тим часом святе місце порожнім не буває, й те, що вважається істориками відсталим і варварським, поступово стає авангардним і цивілізуючим (пригадаймо грубих варварів раннього західноєвропейського середньовіччя — пращурів сучасних витончених європейців). Бо, як пише Велика книга, «що було, те й станеться знову, й нічого нового не буває під сонцем».

Сьогодні арабський світ для багатьох із нас однозначно асоціюється з ісламом, життя мусульман — із вузькими рамками шаріату, а те, що називають «ісламською цивілізацією», європейцями сприймається як неприваблива антитеза цивілізації «істинної», як відхилення від загальновизнаних і природних людських стандартів. Багато хто переконаний, що ісламський світ відстав, не доріс чи взагалі нездатний дорости до рівня сучасного життя й науки. І мало хто згадує про те, що в недалекому — за історичними мірками — минулому європейці «темного середньовіччя» вчилися в арабів і, що завдяки саме ісламським ученим стало можливим відновлення майже втраченого зв’язку часів між античною культурою, з одного боку, і європейським християнським середньовіччям, з іншого.

Зараз це здається неймовірним, але на стику першого та другого тисячоліть нашої ери, коли Європа була населена напівдикими різномовними варварами, ісламські країни — після успішних воєн і завоювань — переживали блискучий багатосторонній культурний розквіт. Протягом кількох століть арабський і персидський світ народжував видатних учених, поетів, філософів, лікарів, які зробили помітний цивілізуючий вплив і на європейців. І так трапилося, що європейська антична спадщина, зокрема філософія стародавньої Греції, була витягнута із забуття, належно оцінена й використана у власних працях саме мусульманськими, а не християнськими вченими і хроністами. Чому?

ХРИСТИЯНСТВО Й АНТИЧНА СПАДЩИНА

Відразу після того, як християнство стало державною релігією Римської імперії (IV ст. н. е.), розпочалося масове руйнування античних храмів (капищ), спалення філософських і літературних творів «язичників» — прославлених грецьких і римських авторів; знищення «язичницьких ідолів» — безцінних скульптур великих грецьких і римських майстрів (відзначимо, що Греція цей історичний шок так і не переборола — достатньо порівняти православну архітектуру цієї країни з рештками античності, які збереглися). У 489 році декретом імператора Зенона була заборонена й закрита стародавня філософська школа Арістотеля, а в 529 році імператор Юстиніан закрив останню язичницьку — неоплатонічну — філософську школу в Афінах. Із того часу, коли в Імперії були категорично заборонені всі релігії, крім ортодоксального християнства, там протягом багатьох століть дозволялося читати, вивчати, викладати й розповсюджувати лише Святе Письмо й твори християнських Отців церкви — Східна Римська імперія (Візантія) відмовилася від свого великого античного минулого. А щодо Заходу, то після падіння Римської імперії (V ст.) на Західну Європу розпочалося нашестя зі сходу та півночі племен готів, лангобардів, угрів, норманів й інших. Усі ці народи приймали християнство, але цивілізаційні сліди, залишені класичною Римською імперією, знищувалися, руйнувалися, зникали. Західна Європа переживала тоді «століття темряви», коли ніхто й подумати не міг про те, що ця дика малообжита територія колись посяде провідне місце у світі — як за могутністю, так і за культурою.

ІСЛАМСЬКА ХВИЛЯ

АРАБСЬКА КАЛІГРАФІЯ Ми не ставимо собі завдання викласти історію ісламу, початок якої має яскравий містичний відтінок — це був безпричинний і несподіваний «пассіонарний» вибух, як це визначає Гумільов, ривок напівдикого «народу пустелі», який у відносно короткий історичний час підкорив значну частину європейського світу. Свої походи араби розпочали майже відразу після смерті Магомета в 632 році. Вони завоювали Єрусалим, підкорили Сірію, Персію (Іран), Індію, Єгипет, Іспанію, Сицилію і створили величезну арабську імперію на чолі з каліфом, який володарював від Індії до атлантичних берегів Іспанії. Розпочалися століття ісламсько-християнських воєн і хрестових походів, у яких обидві сторони проявили надлюдську жорстокість. (Між іншим, сьогодні в Римі, за ініціативи Ватикану, відбувається міжнародна наукова конференція, на якій обговорюється все ще дуже актуальне питання: хто більше був тоді винен — мусульмани чи християни-європейці? Нагадаємо, що в 2000 році Папа римський Іоанн Павло II просив у мусульман вибачення за жорстокість хрестових походів 1096—1270 років).

Завоювавши Іспанію, араби зробили столицею емірату місто Кордову, яке перетворилося тоді в одне з найбільших і найбагатших міст Європи — там проживало кількасот тисяч осіб різних національностей (для порівняння скажемо, що в Парижі тоді нараховувалося не більше 10 тисяч жителів). Процвітали сільське господарство, ремесла, прикладне мистецтво, освіта — іслам показав свою життєздатність не лише на полі бою. Тоді як європейські рицарі-християни, які воювали з мусульманами, були безграмотними варварами, палаци мусульманських емірів і вельмож утопали у вишуканій розкоші; там збиралися бібліотеки, читали свої витончені вірші поети, влаштовували змагання музиканти, процвітали прикладні мистецтва. Навіть сьогодні Іспанія, яку «християнські величності» століттями «очищали» від арабського духу, зберігає незліченні сліди перебування арабів — архітектурні стилі, мечеті фантастичної архітектури, «райської» краси внутрішні дворики з обов’язковими фонтанами, іригаційні споруди, які діють досі й інше.

В Іспанії араби зіткнулися з проблемою співіснування різних релігійних й етнічних груп — християн, іудеїв і мусульман. Як виявилося, завойовники мали певну повагу до цих «народів Книги» (Біблії) й нікого не навертали в іслам силою, демонстрували політику терпимості — в багатьох містах і селищах Піренейського півострова по сусідству стояли мечеті, церкви й синагоги.

НОВА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

На завойованих мусульманами землях, головним чином у Сирії, в Персії (Ірані) та в мавританській Іспанії, де збереглися філософські традиції античності, починають з’являтися центри майже забутої в інших місцях античної культури. Там перекладали на арабську мову й коментували античні філософські та наукові тексти, які арабські вчені належно оцінили і які до того часу були майже забуті європейськими християнами. Ці центри античної культури існували протягом кількох століть і саме їм, як вважає багато істориків, європейці зобов’язані тим, що не вся класична спадщина загинула в ті бурхливі часи й стала пізніше доступною для християнського середньовіччя. (Як пише історик Наталя Яковенко, існують свідоцтва, що в Києві ХV ст. також займалися перекладами творів Аристотеля з арабської мови.)

Це була епоха дійсного арабського ренесансу — розвивалися астрономічні та медичні науки, збиралися великі бібліотеки, проводилася широка робота з коментування грецьких античних авторів. Саме арабські філософи першими оцінили Евкліда та переклали з грецької його знамениту працю «Начала», яку візантійський імператор подарував відомому халіфу Гаруну ар-Рашіду (800). Знаменно, що перший латинський переклад «Начал» Евкліда був зроблений саме з арабського тексту; пізніше цей переклад поклав початок активному вивченню геометрії на європейському Заході. Ісламські алхіміки того часу фактично стали засновниками європейської хімії — завдяки пошукам філософського каменя й експериментам із «перетворення простих металів на золото».

Іще одна характерна деталь — видатні іудейські мислителі того часу, такі як Авіценна (980—1037) та Мойсей Маймонід (1135—1204) писали свої філософські трактати арабською мовою. Більше того імператор Фрідріх II (ХII ст.) — один із найвідоміших правителів Європи, внук Барбаросси, добре знав арабську філософію й товаришував із мусульманськими й іудейськими вченими, обурюючи благочестивих, хоч і неосвічених християн. (Між іншим, подейкували, що імператор Фрідріх був автором одіозної книжки «Три обманщики», під якими він мав на увазі Мойсея, Христа та Магомета. Проте цієї книжки ніхто ніколи не бачив.)

АРАБСЬКІ ВЧЕНІ

Нижче подаємо дуже короткі відомості про кількох (далеко не всіх) відомих сьогодні й прославлених у середньовіччі — на Заході так само, як і на Сході — мусульманських учених і філософiв.

Значний розвиток в арабському світі мала математика. Найбільш відомий математик Аль-Хорезмі (Магомет ібн Муса аль Хорезм), який жив у IX столітті і якого вважають засновником алгебри. Він перший увів у використання позиційну систему обчислення — ті «арабські цифри» і якими ми користуємося й до сьогодні. Ім’я Аль-Хорезмі збереглося в слові «алгоритм» — для нас воно пов’язане з комп’ютерами, програмуванням, інтернетом. А середньовічні араби позначали цим ім’ям всю математику. Його книжка «Про відновлення та зіставлення», присвячена алгебрі, була в ХII ст. перекладена латинською мовою й використовувалася в Європі як підручник до ХVI сторіччя. Вчений займався також астрономією, складав астрономічні таблиці; написав твір «Зображення землі». Аль Хорезмі відомий ще як перекладач із санскриту математичних і астрономічних книжок; ці його переклади в ХII сторіччі були перекладені на латинську мову, — саме тоді європейці познайомилися з арабськими цифрами.

Арабський філософ Аль-Кінді (IХ) прославився як знавець творів Арістотеля, Плотіна, Порфірія, робіт астронома Птолемея, математика Евкліда й інших. Він, як і його вчитель Арістотель, вважав філософію вінцем усього наукового знання й був переконаний, що істина — істина всюди, незалежно від релігії: «У вустах іноплеменника або людини іншої віри істина брехнею не стане». Велику роль у пошуках істини Аль-Кінді надавав математиці й, услід за Арістотелем, доводив, що за допомогою розуму можливе цілковите пізнання істини.

Аль-Фарабі (875—950) був, так само як Аль-Кінді, енциклопедично освіченою людиною — лікарем, музикантом, ритором і філософом. Саме він зібрав й упорядкував усі логічні трактати Арістотеля («Органон»). Знання логіки Аль-Фарабі було настільки бездоганне, що подальші арабські філософи часто називали його «другим учителем» — після прославленого Арістотеля.

Ібн-Сина (Авіценна) (980—1037). Народився поблизу Бухари; в очах сучасників він був геніальним філософом і геніальним лікарем. Коли йому було лише 17 років, Авіценна вилікував еміра Бухари від тяжкої хвороби, після чого став придворним лікарем, слава якого не знала кордонів як у мусульманському, так і в християнському світах. Його «Медичний канон» (медична «Книга зцілення» складається з 18 томів; скорочений її варіант Ібн-Сина назвав «Книга порятунку», а варіант в одній книзі — «Книгою знання».) був перекладений у ХII столітті на латинську й користувався великою популярністю в християнській Європі. У 1473 році «Медичний канон» був уперше надрукований у Мілані.

Ібн-Сина говорив, що він 40 разів читав книгу Арістотеля «Метафізика», а свою філософію розробляв як найбільш близьку філософії Вчителя. Проте Авіценна вніс у деякі формулювання свого великого вчителя доповнення і виправлення. Услід за Арістотелем Ібн-Сина вважав пізнання світу можливим і стверджував, що істинним знанням є лише те знання, яке ґрунтується на розумі. Зазначимо також, що Авіценні належить філософська термінологія, яка пізніше, завдяки працям Фоми Аквінського, увійшла в католицьку філософію.

Ібн-Сина писав також вірші. Ось один із його чотиривіршів (рубаї):

«От праха черного и до небесных тел

Я тайны разгадал мудрейших слов и дел.

Коварства я избег, распутал все узлы,

Лишь узел смерти я распутать не сумел».

Ібн-Рушд (Аверроес) (1126—1198). У XII столітті ідеї та знання мусульманських мислителів починають сприйматись освіченими католиками. Посередником у цій справі була Іспанія, пов’язана з рештою Європи. Особливо помітний вплив на вчених Західної Європи зробив Ібн-Рушд — людина знатного походження й прекрасних здібностей; він отримав блискучу освіту, вивчав мусульманське богослов’я та право, філософію, медицину й математику. В історію європейської філософії Ібн- Рушд увійшов під ім’ям «Коментатора»: мислителі середньовічного Заходу передусім сприймали його як інтерпретатора вчення Арістотеля, перед яким він схилявся. В одному зі своїх творів Ібн-Рушд писав: «Вчення Арістотеля є вища істина, бо його розум — межа людського розуму. Тому буде правильно сказати, що він був створений і даний нам божественним Провидінням, щоб ми пізнали все те, що можна пізнати». Сучасники Аверроеса говорили: «Арістотель пояснив природу, а Аверроес пояснив Арістотеля».

Ібн-Рушд був більш популярний у західному світі, аніж серед арабів і частина його творів збереглася до наших днів лише в латинських і єврейських перекладах.

ЗАХІД

У перших століттях другого тисячоліття нашої ери арабська могутність і мусульманська цивілізації на європейському континенті почали слабшати — християнські війська відвойовували в Іспанії місто за містом — Толедо, Сарагосу й інші. Починався поступовий розквіт іншої — західно-християнської цивілізації. Однак значення арабської культури того часу неминуще — вона стала з’єднувальною ланкою між античною й новою європейською цивілізацією. Як пише Бертран Рассел, «мусульмани зберегли для нас апарат цивілізації — освіта, книжки, творче дозвілля. ...Контакт із мусульманами в Іспанії, а також на Сицилії відкрив Заходу Арістотеля, арабські цифри, алгебру й алхімію. Саме з цих контактів розпочалося відродження наук (в Європі) в ХI столітті, що привело до наступного кроку — західної схоластичної філософії. Тільки значно пізніше (в ХIII ст.) у Європі почали вивчати грецьку мову та звертатися безпосередньо до першоджерел — до робіт Платона й Арістотеля та до інших філософів давнини. Якби араби не зберегли античної традиції, люди європейського ренесансу, можливо, й не здогадалися б використати мудрість класичної стародавньої ученості». І вся наша сучасна культура мала б тоді зовсім інше забарвлення.

Статтю російською мовою читайте в газеті "День"

2006-04-08 12:07:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар