Сімейний альбом України - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України
   

Сімейний альбом України

Останні статті розділу
В iнший світ, де немає ні журби, ні печалі, моя мама, Любов Пилипівна Некротюк- Стаднікова, відійшла на світанку страсної середи у квітні минулого року. Десь за тиждень до смерті їй приснився сон, наче бачить вона урочисту процесію, йде багато людей, і хтось з натовпу каже (не до неї, але вона чує): «Христос Воскресе! Христос Воскресе!»
— Значить, дитинко, до Великодня дотягну!
На свято світлого Христового Воскресіння вона сподівалася так, наче б мала сама воскреснути з хвороби. Але того року і Великдень, і сама весна до нас не поспішали. Тридцятиградусні морози трималися до другої декади березня: на Волині бувають такі роки, коли у січні—лютому — справжня весна, а зима повертається з першим весняним місяцем. Потепліло якраз тоді, як маму винесли з дому на сонечко, але вже у труні. Весна забуяла відразу, та я ще встигла посадити перші квіти на їхніх з батьком могилах.
Автор: Наталія МАЛІМОН  0
Хоча Манино всього за 24 кілометри від районного центру Калач, проте автобус сюди ходить одним рейсом у день... двічі на тиждень. До перебудови ж було по чотири рейси щодня... То ж манинці (як і мешканці інших навколишніх сіл) виходять зі становища дуже просто: наймають машину. У тьоті Клави одним з постійних «таксистів» є сусід Павлик Димитренко, послуги якого обходяться у круглу суму: у Воронеж (майже 300 кілометрів) можна заїхати автобусом і за менші гроші. Та подібний бізнес для манинських моторизованих чоловіків — часто єдина можливість щось заробити.
А тітка будь-що хотіла зустріти мене ще у Калачі. Поїздом же із Києва ми цілу добу добиралися на найближчу до Калача залізничну станцію Талова, де о сьомій ранку з трояндами зустрічали троюрідна сестра Шура з чоловіком Юрієм, а вже від їхнього будинку в Калачі пересіли на Павликів «жигуль». Якщо тітка — рідня по лінії батька мого батька, то Шура — по лінії батькової мами.
Автор: Наталія МАЛІМОН, «День»  0
Автор: Марина ГОЛІНА, Харків  0
Автор: Сергій БОВКУН, Житомир  0
На початку грудня 1982 року в Києві я завітала до сестри знаменитого літературознавця Давида Михайловича Іофанова (1904—1964 рр.). У чергову кампанію переслідування талановитих «інакомислячих» вчених він був помилково звинувачений у шовінізмі й, зацькований надуманими обвинуваченнями, не витримавши громадського осуду, помер у розквіті творчих сил. Усюдисущі кадебісти конфіскували унікальний архів вченого. У бездонних сховищах охранки згинули неоціненні документи, які дослідник збирав усе своє життя.
Іда Михайлівна Іофанова гостинно зустріла мене, й на прощання, вдячна за пам’ять про талановитого брата, подарувала авторський примірник книжки «Н.В. Гоголь. Детские и юношеские годы» (Київ, 1951 рік), яку вчений готував, але не встиг перевидати. Роботи Давида Іофанова й сьогодні, через 50 років після їхньої публікацій, є цінним матеріалом для всіх молодих дослідників
Автор: Рената СМИРНОВА, Полтава  0
Автор: Тетяна ПОЛІЩУК, «День»  1
Автор: Підготував Михайло МАЗУРІН, «День»  0
Автор: Наталія МАЛІМОН  1
Автор: Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Село Слобідка Сатанівська Городоцького району — Хмельницький  0
Коли у кінці 1939 року у Житомирському сільгоспінституті зібрали студентів і оголосили про набір добровольців до комсомольського лижного батальйону, що мав вирушити на війну з Фінляндією, першим підняв руку другокурсник Дмитро Костюкевич, за ним — ще семеро чоловік. Після двотижневої підготовки, під час якої новобранців тренували в переходах на межах з бойовим знаряддям (стріляти вони навчились раніше), їх відправили ближче до кордону з фінами. Завданням батальйону було охорона і супроводження до бойових порядків автоколон із снарядами, патронами, продовольством тощо. У лісах колони часто потрапляли під вогонь фінських снайперів, і тоді охорона вступала з ними у перестрілку. В одній з таких сутичок загинули двоє товаришів Д. Костюкевича по інституту. Після оголошення у березні 1940 року перемир’я добровольці повернулися додому — їх зустрічали як героїв і навіть вручили премії по 500 карбованців. Значно пізніше багато хто з істориків оцінить дії державного і військового керівництва Радянського Союзу у тій війні як бездарні. Однак це в ніякій мірі не може принизити героїзм вояків, які вірили, що виконують свій обов’язок перед Батьківщиною.
Автор: Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар