Сімейний альбом України - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України
   

Сімейний альбом України

Останні статті розділу
Бажаю переповісти правдиву історію зі штанами, що трапилася зi мною тоді, коли народ мусив виконувати п’ятирічку в драних штанях. Після смерті з голоду батька 1933 року я, 15-річний хлопчина з двома молодшими сестрами, перед самою зимою опинився в тяжкій скруті. Я звернувся до голови колгоспу, і він, зглянувшись над нами, пустив жити в колгоспній сторожці біля стайні з умовою, що я безоглядно допомагатиму доглядати коней. Позаяк ми майже не мали харчів і колгосп не розпоряджався ніякими фондами, з яких можна було б нам чимось допомогти, то, звичайно, крізь пальці дивились, коли я час від часу крадькома вибирав із вівсяних відходів вику та горохові зернята на суп. Голова навіть виявився аж таким добрим, що сказав комірникові списати два мішки, як зношені, з яких незабаром у мене з’явилися нові вифарбовані вільховою корою штани.
Автор: Юрій КОЗЯ  0
Рубрика «Сімейний альбом України» — про історію родів — започаткована у «Дні» ще 1999 року. Як відомо, радянська влада не підтримувала подібних досліджень. Тому й недивно, що для багатьох «глибина роду» обмежувалася знаннями про прабабусь-прадідусів. Очевидно, ми розуміли, що українцям потрібно відреставровувати своє минуле — щоб воно стало активним суб’єктом нашого суспільно-культурного життя.

Сьогодні у нашій рубриці йтиметься про славетну династію Тулубів. У Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського пройшов круглий стіл на тему «Українська генеологія: династія Тулубів». Також експонується книжково-інформаційна виставка з однойменною назвою, де, зокрема, представлено збірку ранніх неопублікованих раніше поезій «Стихи моей молодости» української письменниці Зінаїди Тулуб (1890—1964). Її упорядником виступив літературознавець і журналіст Борис Клименко. А ініціатором цих заходів став народний депутат Сергій Тулуб.
Автор: Надія ТИСЯЧНА  0
Автор: Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, «День», Село Голенищеве, Летичінський район, Хмельницька область  0
Автор: Кость ГАРБАРЧУК, Волинська область  0
Я народилася в Чернігівській області в с. Синявка Березненського р-ну в сім’ї заможних козаків. Наше село мало багато сімей козачого роду, які теж були багаті. За батьківською лінією ми — козаки, за материнською — селяни. Сім’я в дідуся була велика і працелюбна (шість дочок і два сини — батько мій та його брат Дмитро, його вбили матроси, які проїздили на двох тачанках із кулеметами через наше село 1920 року, вбили лише за те, що був добре одягнений — один із матросів поглянув на нього і сказав: «от контра» і вистрілив із нагана. А братові батька було лише 16 років).
1932 року нашу сім’ю розкуркулили — забрали все до останньої нитки. Здається, в жовтні 1932 року до нас нагрянули сім чоловік і два міліціонера з чотирма возами і заявили, що за наказом зверху вони зобов’язані все у нас забрати, а нас виселити з будинку й відправити на висилку як контрелемент — і старих, і малих.
Автор: Тамара ОРЛОВА, Одеса  0
Приходиш до респондентки і просиш розказати про своє життя. З тим проханням відразу відкриваєш своє серце. А вона своє — відчуває, що її доля тебе справді цікавить. І ми творимо той світ, який жінка прожила, і тільки після 80-ти його оприлюднює. «В ОУН я вступила ще зі шкільної лавки 1939—1940 рр., згодом вчителювала в селі Соколівка Косівського району, — згадує пані Олександра СЛОБОДЯН-КОВАЛЮК із села Завалля Снятівського району Івано-Франківської області. — Там же В. Андрусяк Грегіт-Різун пов’язав мене із місцевим та повітовим проводом ОУН. Спочатку була зв’язковою, а потім повітовою провідницею жіночої сітки, надрайонною Українського Червоного Хреста. Арештована 23 квітня 1945 року в селі Шешори спеціальними військами МВС... Ще на подвір’ї тюрми в Косові спеціально порізала собі вени, але вмерти не дали. Сиділа в тюрмах Косова, Коломиї, вкінці в Станіславі. Засуджена за статею 54-1 «а», 54-11 військовим трибуналом 23 січня 1946 року на 15 років каторги і п’ять років поразки в громадських правах. Покарання відбувала в Сибіру, в основному на Колимі. Працювала на збагачувальних фабриках, в шахтах, на промисловці металу, на лісоповалі... За одне я вдячна Богу — що нікого не видала. Це материні молитви, мої і подруг по камері мені в цьому допомогли».
Автор: Надія ТИСЯЧНА, День  1
Ярослав Стельмах — син Михайла Стельмаха, відомого романіста, автора творів «Хліб і сіль», «Кров людська — не водиця», «Щедрий вечір». Сам Ярослав вважався кращим сучасним українським драматургом останніх десятиліть. Його п’єси «Драма в учительській», «Привіт, синичко», «Кохання у стилі бароко» і багато інших виявились найбільш запитаними в репертуарі українських театрів. Ярослав Стельмах — автор восьми кіносценаріїв. Він перекладав драматургію Е.Олбі, Н.Саймона, Дж. Вассермана.
Дати минають, а інтерес до його книг, до вистав за його п’єсами — незгасний. Ярослав Стельмах закарбувався в нашій пам’яті як відвертий, «колючий» і доброзичливий, іронічний і надзвичайно талановитий друг, вчитель і співучасник нашого кепкування з недоладності й відвертого паскудства, якими почасти сповнена навколишня дійсність.
Автор: Василь НЕВОЛОВ, письменник  0
Автор: Микола ЧАБАН, Дніпропетровськ  0
Мені було 9 років, коли весною 1933 року розпочався Голодомор. Жили ми (я, мама і сестричка чотирьох років) в селі Нова Прага по вул. Леніна, 60; це за 18 км від м. Олександрія, що на Кіровоградщині. Поряд жили сусіди — Аврам Сташевський з дружиною і двома дітьми Надією та Любою — нашими однолітками, з якими ми з сестричкою цілими днями влітку купались на річці Бешка, а взимку грались на печі, то в них, то в нас. Та ось настав голод, і спілкування припинилось. Пам’ятаю — одного дня, весною 1933 р., я був один вдома, забув закрити сінешні двері на засув, про що мене не раз попереджала мама, в хату заходить Надя Сташевська. Стала на порозі, така худенька, ноги пухлі, обличчя набрякле, дивиться на мене голодними очима й мовчить. У хаті з їстівного був тільки один маторженик (суміш сухого берестяного листя з картопляним лушпинням — це на цілий день мама залишила мені їсти). Я не витримав того довгого погляду, дістав маторженик, підійшов до Наді, хотів розломити навпіл, та Надя вихопила його — і в рот, жує швиденько так, закрила рот рукою і з острахом дивиться на мене, адже я розсердився, хотів переділити. А потім мені стало її шкода. І я кажу: «Нічого, нічого, їж, не бійся»
Автор: Федір БЕРЕЖНИЙ, 1924 року народження, пенсіонер Кіровоградська область  0
Нещодавно вийшла у світ книжка рідкісного в Україні жанру — «Биографические страницы из семейной летописи одного рода». Це результат скрупульозного дослідження її автора Бориса Михайловича Філіпченка, який декілька років свого життя присвятив вивченню зв’язків, взаємовідносин, місць проживання, занять та характерів членів роду Філіпченків протягом кількох поколінь. Книжка не тільки пізнавальна — у ній є чарівність, яка, мабуть, властива всьому клану Філіпченків. Книжку прикрашають численні світлини, у тому числі — старовинні, з яких на нас дивляться красиві інтелігентні обличчя.
Нам особливо приємно рекомендувати читачам цю дійсно цікаву книжку — протягом багатьох років Борис Михайлович є не просто читачем газети «День», а також її другом та однодумцем.
Як відомо, радянська влада не підтримувала подібного роду досліджень — хто знає, який «антирадянський» нащадок автора може виявитися у XVIII сторіччі або навіть у часи хозарів!
Автор: Клара ГУДЗИК, «День»  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар