Сімейний альбом України - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України
   

Сімейний альбом України

Останні статті розділу
Тоді, коли я був на святі першого оленятки у чукотському селищі Тавайваам, познайомився зі знаменитим каюром Чукотки Володимиром Радивиловим. Про нього я дізнався трохи раніше, коли прочитав у газеті «Крайний Север» цікаву розповідь під назвою «Радивилов, який став легендою». Саме цей чоловік на найдовшій у світі (трохи більше двох тисяч кілометрів) гонці «Берінгія» на собачих упряжках виборов звання абсолютного чемпіона, і його ім’я та результат спортивного досягнення було занесено до Книги рекордів Гіннесса. А в нинішньому році на цій же гонці, яка проходила на Камчатці, Радивилов хоч і став лише призером, але саме йому авторитетна суддівська бригада присвоїла офіційне звання — «Легенда Берінгії». За що? За те, що призером цього надзвичайно важкого, виснажливого і довготривалого змагання каюр із Чукотки став у віці 61 року. Небувалий результат!
Автор: Микола ХРІЄНКО, спеціально для «Дня»  1
Народився Микола Борисович Барбон у 1924 році в селі Зазим’я Броварського району Київської області. Після закінчення семирічної школи в 1939 році вступив до Київського водного політехнікуму. Вирізнявся серед студентів незалежним характером і сміливими поглядами. Через професора Юскевича, який викладав у політехнікумі, Микола Барбон знайомиться з програмою ОУН і стає членом цієї підпільної організації. Читає справжню історію України, захоплюється літературою й пише вірші. У 1941 році зустрічається в Києві, в редакції журналу «Українське слово», з поетесою Оленою Телігою. Вона підтримала молодого поета, схвально відгукнулася про його вірші. Домовилися про співробітництво. Але наступна зустріч не відбулася. Нацисти розстріляли Олену Телігу і професора Юскевича у Бабиному Яру разом з іншими українськими націоналістами. Микола Барбон теж був заарештований гестапо, але йому вдалося втекти з Солом’янської в’язниці
Автор: Микола ХРІЄНКО, спеціально для «Дня». З третього етапу журналістського проекту «Українці за Уралом»  2
Автор: Микола СЯДРИСТИЙ  1
Рід Терещенків – козацький. Артемій Якович Терещенко, засновник династії, син чернігівського козака, під час війни з Наполеоном, вивчивши французьку мову, навчився тонкощам виробництва цукру. Молодий козак мріяв про виробницто цукру в Україні, що допомогло б подолати голод, але з війни повернувся, володіючи тільки конем. Довгі роки зароблялись гроші чумакуванням. Примітно ось що: перші гроші, що були зароблені сімє’ю, були витрачені не на виробництво, про яке мріяв Артемій, а на відновлення старої дерев’яної Трьоханастасіївської церкви у Глухові. Засновник династії, як і його діти, був глибоко віруючою людиною, день починався з молитви о четвертій годині ранку у церкві, до якої вів підземний хід з будинку. Важко працюючи, Артемій здійснив свою мрію – в Україні працювали цукрові заводи, надалі ця галузь вийшла на перше місце в Росії та у світі
Автор: Тетяна ДАНІШ, викладач Київського міського медичного коледжу  0
1929 року моя бабуся Уляна Андріївна Шейко залишилася одна з п'ятьма дітьми, найстаршому з нас було 11 років. Читати вона абсолютно не вміла. Заколола вона якось кабана, і в той же день прийшли активісти (не з Москви приїхали, ні, місцеві) і забрали все сало дочиста, «конфіскувавши у прибуток держави». Моя тридцятирічна бабуся відразу ж пішла до начальника міської міліції, і він дав наказ — повернути все сповна. Повернули! П'ятьох дітей вона зберегла, всі міцні, рослі, дужі. Взагалі, покоління було двожильним, працювали з ранку до ночi. Бабуся померла спокійно, практично не хворіючи, як і її мати, Ганна Романівна Загнойко — у віці 111 років. Моя прабабуся вже тим більше не мала уяви ні про яку писемність, уранці й увечері ставала на коліна в кутку перед іконою, тихо молилася. Вона підсвідомо глибоко відчувала, що в неї є кращий захисник — Бог
Автор: Борис СТАВИЦЬКИЙ, Харків  0
Автор: Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, академік НАН України  0
Автор: Сергій ЛАЩЕНКО, Львів  0
Автор: Микола ХРІЄНКО, м. Сосновоборськ Красноярського краю Російської Федерації  0
Василь Чечвянський брав участь у Першій світовій війні. 1917 року перейшов на бік революційно настроєних солдатів. У громадянську війну — інтендант Першої Кінної армії. Потім очолював у Ростові-на-Дону санітарну службу Північно-Кавказького військового округу. 1924 року демобілізувався, зайнявся літературною роботою. Василь був дуже популярний і красивий. І це не минуло безслідно. Йому плеснула в обличчя кислотою одна без відповіді закохана у нього шизофренічка. Цей нещасний випадок коштував йому дорого. Ока. Довелося постійно носити на обличчі чорну пов’язку. «Після арешту Остапа Вишні у грудні 1933 року, — згадував син Василя Чечвянського Віктор Васильович Губенко, — батька перестали друкувати. Батьку не давали працювати. Він навіть не міг під своїм ім’ям опублікувати хоча б стрічечку. Все написане віддавав друзям, і ті, надрукувавши його фейлетон або статтю за своїм підписом, гонорари віддавали батьку»
Автор: Анатолій САНЖАРОВСЬКИЙ, член Спілки письменників Москви  0
Ще до вторгнення радянських військ до Західної України з кривавими наслідками сталінізму зіткнувся південний схід країни. Жителі Харківщини, Дніпропетровщини, Донеччини і Запоріжжя до 1939 року пережили вже штучний голод, розкуркулення і політичні репресії. Людей тисячами відправляли у сталінські табори і сибірське заслання.
Одна з таких безневинних жертв радянського тоталітаризму — Арсеній Захарович Маляр, 1915 року народження. Цей простий чорнороб-металург із Запоріжжя постраждав від двох найодіозніших політичних режимів — нацистського і комуністичного. Лише якимось дивом йому пощастило вижити після знущань сталінсько-гітлерівських катів, і сьогодні історія його поневірянь зберігається в музеї одного з вітчизняних промгігантів — дітищ червоної індустріалізації. По суті, жертвою сталінізму Арсеній Маляр став ще в сімнадцятирічному віці, коли голодного 1933 року був вимушений влаштуватися на важку роботу: ручне завантаження печі металургійного комбінату. «Це були складні, голодні роки. За повної відсутності механізації працювали за допомогою кувалди, лопати й лому» — згадує Арсеній Захарович
Автор: Андрій ГАЙДАЙ, Запоріжжя  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар