Сімейний альбом України - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України
   

Сімейний альбом України

Останні статті розділу
Автор: Микола ХРІЄНКО, м. Сосновоборськ Красноярського краю Російської Федерації  0
Василь Чечвянський брав участь у Першій світовій війні. 1917 року перейшов на бік революційно настроєних солдатів. У громадянську війну — інтендант Першої Кінної армії. Потім очолював у Ростові-на-Дону санітарну службу Північно-Кавказького військового округу. 1924 року демобілізувався, зайнявся літературною роботою. Василь був дуже популярний і красивий. І це не минуло безслідно. Йому плеснула в обличчя кислотою одна без відповіді закохана у нього шизофренічка. Цей нещасний випадок коштував йому дорого. Ока. Довелося постійно носити на обличчі чорну пов’язку. «Після арешту Остапа Вишні у грудні 1933 року, — згадував син Василя Чечвянського Віктор Васильович Губенко, — батька перестали друкувати. Батьку не давали працювати. Він навіть не міг під своїм ім’ям опублікувати хоча б стрічечку. Все написане віддавав друзям, і ті, надрукувавши його фейлетон або статтю за своїм підписом, гонорари віддавали батьку»
Автор: Анатолій САНЖАРОВСЬКИЙ, член Спілки письменників Москви  0
Ще до вторгнення радянських військ до Західної України з кривавими наслідками сталінізму зіткнувся південний схід країни. Жителі Харківщини, Дніпропетровщини, Донеччини і Запоріжжя до 1939 року пережили вже штучний голод, розкуркулення і політичні репресії. Людей тисячами відправляли у сталінські табори і сибірське заслання.
Одна з таких безневинних жертв радянського тоталітаризму — Арсеній Захарович Маляр, 1915 року народження. Цей простий чорнороб-металург із Запоріжжя постраждав від двох найодіозніших політичних режимів — нацистського і комуністичного. Лише якимось дивом йому пощастило вижити після знущань сталінсько-гітлерівських катів, і сьогодні історія його поневірянь зберігається в музеї одного з вітчизняних промгігантів — дітищ червоної індустріалізації. По суті, жертвою сталінізму Арсеній Маляр став ще в сімнадцятирічному віці, коли голодного 1933 року був вимушений влаштуватися на важку роботу: ручне завантаження печі металургійного комбінату. «Це були складні, голодні роки. За повної відсутності механізації працювали за допомогою кувалди, лопати й лому» — згадує Арсеній Захарович
Автор: Андрій ГАЙДАЙ, Запоріжжя  0
Музична біографія села Станіслава, що на Херсонщині, невіддільна від імені талановитого музиканта і педагога Олександра Павловича Кравця. Нещодавно він відзначив вагому дату: півстоліття як несе у Прилиманні почесну місію провідника музичного мистецтва, очолюючи всі ці роки духовий оркестр. А ще 43 роки працює викладачем місцевої музичної школи – із дня її заснування.
Вважаю, що слово «духовий» – значно ширше своєї музично-жанрової ознаки: у духовому оркестрі обов’язково акумулюється «музичний дух» населеного пункту, що дав оркестрові життя. Так і в творчому колективі О.П. Кравця: його піднесене, майстерне звучання плідно наснажується давніми музичними традиціями села. Незважаючи на тотальний наступ на наші душі «конвейерної» музики, Кравець зі своїми вихованцями не здає позицій творців «живого звучання», послідовно пропагує багатогранне національне музичне мистецтво
Автор: Олександр ГОЛОБОРОДЬКО, с. Станіслав, Білозерський р-н, Херсонська обл.  0
У 2008 р. Україна вшанувала 100-річний ювілей знаного у світі нашого земляка — Архипа Михайловича Люльки (23.03.1908 — 01.06.1984). Уже принаймні втретє кияни побували на його маленькій, але неймовірно чарівній батьківщині — в селі Саварки Богуславського району Київщини. Вперше на 95-річчя від дня народження, вдруге — під час відкриття йому пам’ятника. І от нещодавно втретє завітали до прославленого села. Тут були представники й від Російської Федерації: радник посла РФ в Україні, заступник міністра оборони РФ, генеральний директор «Сатурна» та інші.
Приємно вразило те, що це село має доволі пристойний музей історії Саварки, де належне місце відведено в експозиції двом відомим постатям — математикові Михайлу Кравчуку (1892—1942) та авіаконструктору А. Люльці. Розташований музей неподалік від школи, з’єднує їх вузька, хвиляста та довга асфальтована стежка. Таке ж було й життя Архипа.
Автор: Сергій ХОВРИЧ, кандидат історичних наук, доцент Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»  0
Об’їхавши й обходивши всі цікаві для мене місця у Воркуті й навколо неї, доки була хороша погода для фотозйомки, я тільки після цього зателефонував голові Воркутинської громадської організації «Україна» Валерію Стасюку. Почувши, що я вже кілька днів у Воркуті, Валерій Дмитрович навіть трохи розсердився: «Ми ж вам тут не чужі люди...» Про те, що набір журналістського матеріалу — це імпровізація, ніби в джазі, я промовчав... Невдовзі ми сиділи за столом в «Українській хаті». Це — гарне сучасне приміщення з кількох кімнат у Центрі національних культур Воркути, що складається з «подвір’я» (стіни в цій просторій кімнаті розмальовані чудовими українськими пейзажами), передпокою, світлиці, кабінету-канцелярії та кухні. Розгорнувши географічну карту Російської Федерації, почав розповідати нашому землякові про свій завершальний маршрут від Чукотки до Кольського півострова
Автор: Микола ХРІЄНКО  0
Жахлива трагедія, про яку йде мова, стосується однієї родини хліборобів із села Клекотів Бродівського району Львівської області. Справа № 56666 управління НКВС у Львівській області по звинуваченні Михайла Васильовича Федуна у контрреволюційній діяльності не є унікальною чи видатною, але в ній, як у фокусі, сконцентровано не лише трагедію однієї родини, а й людиноненависницьку суть криваво-червоного комуністичного режиму, злочини якого не можуть мати строку давності. Михайло народився 18 вересня 1902 року у багатодітній селянській сім’ї Василя та Анни Федунів у селі Клекотів. У родині виховувалося 11 дітей. Рільники з діда-прадіда, Федуни жили із мозольної праці на власній землі. Жили, як усі, і проблеми мали спільні. Родини збільшувалися, а наділи на дорослих дітей меншали, селянські господарства подрібнювалися, а їхні господарі зубожіли. Це загальна картина західноукраїнського села 1920 — 1930-х років. Аби зберегти міцне господарство, селяни часто залишали на батьківській землі старшого сина, а молодшим старалися дати освіту та інший фах — учителя, лікаря, юриста, доброго майстра.
Автор: Дмитро ЧОБІТ, народний депутат України І,ІІ,ІІІ скликань, член Національних спілок письменників, журналістів і краєзнавців України  2
Я народилася в Чернігівській області в с. Синявка Березненського р-ну в сім’ї заможних козаків. Наше село мало багато сімей козачого роду, які теж були багаті. За батьківською лінією ми — козаки, за материнською — селяни. Сім’я в дідуся була велика і працелюбна (шість дочок і два сини — батько мій та його брат Дмитро, його вбили матроси, які проїздили на двох тачанках із кулеметами через наше село 1920 року, вбили лише за те, що був добре одягнений — один із матросів поглянув на нього і сказав: «от контра» і вистрілив із нагана. А братові батька було лише 16 років).
1932 року нашу сім’ю розкуркулили — забрали все до останньої нитки. Здається, в жовтні 1932 року до нас нагрянули сім чоловік і два міліціонера з чотирма возами і заявили, що за наказом зверху вони зобов’язані все у нас забрати, а нас виселити з будинку й відправити на висилку як контрелемент — і старих, і малих. Три дні вони в нас вантажили на вози наше добро, все забрали, навіть верхній одяг, що був на нас, змусили зняти, двоє коней, дві корови, свиня та інша живність, зерно, одяг, усе домашнє начиння. Батька посадили до в’язниці в Березному, дідусь зник, брата старшого мого забрала до себе старенька мати моєї мами в с. Шабалінов, матері батька вдалося виїхати до дочки, в якої чоловік був партійний, а ми з мамою вдвох залишилися посеред двору роздягнені та вбогі.
Автор: Тамара ОРЛОВА, Одеса  1
Бажаю переповісти правдиву історію зі штанами, що трапилася зi мною тоді, коли народ мусив виконувати п’ятирічку в драних штанях. Після смерті з голоду батька 1933 року я, 15-річний хлопчина з двома молодшими сестрами, перед самою зимою опинився в тяжкій скруті. Я звернувся до голови колгоспу, і він, зглянувшись над нами, пустив жити в колгоспній сторожці біля стайні з умовою, що я безоглядно допомагатиму доглядати коней. Позаяк ми майже не мали харчів і колгосп не розпоряджався ніякими фондами, з яких можна було б нам чимось допомогти, то, звичайно, крізь пальці дивились, коли я час від часу крадькома вибирав із вівсяних відходів вику та горохові зернята на суп. Голова навіть виявився аж таким добрим, що сказав комірникові списати два мішки, як зношені, з яких незабаром у мене з’явилися нові вифарбовані вільховою корою штани.
Автор: Юрій КОЗЯ  0
Рубрика «Сімейний альбом України» — про історію родів — започаткована у «Дні» ще 1999 року. Як відомо, радянська влада не підтримувала подібних досліджень. Тому й недивно, що для багатьох «глибина роду» обмежувалася знаннями про прабабусь-прадідусів. Очевидно, ми розуміли, що українцям потрібно відреставровувати своє минуле — щоб воно стало активним суб’єктом нашого суспільно-культурного життя.

Сьогодні у нашій рубриці йтиметься про славетну династію Тулубів. У Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського пройшов круглий стіл на тему «Українська генеологія: династія Тулубів». Також експонується книжково-інформаційна виставка з однойменною назвою, де, зокрема, представлено збірку ранніх неопублікованих раніше поезій «Стихи моей молодости» української письменниці Зінаїди Тулуб (1890—1964). Її упорядником виступив літературознавець і журналіст Борис Клименко. А ініціатором цих заходів став народний депутат Сергій Тулуб.
Автор: Надія ТИСЯЧНА  0
   
  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар