Аграрна політика УПА на прикладі одного конкретного документа - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » Аграрна політика УПА на прикладі одного конкретного документа

Аграрна політика УПА на прикладі одного конкретного документа

Георгій ПАПАКІН, доктор історичних наук

Одним із перших державних актів Української повстанської армії стало Розпорядження в земельній справі ГК УПА від 15 серпня 1943 р., відповідно до якого касувалася колгоспна система (як відомо, збережена і нацистськими окупантами), вся інша земельна посілість (фільварки, польські колонії), а запроваджувалася приватна селянська власність на землю — по всій території, контрольованій УПА.

Цей документ, нібито дуже простий, потребує разом із тим детального герменевтичного аналізу. Тільки такий підхід, спрямований на розкриття прямих та прихованих причин створення документа, з’ясування обставин його побутування і застосування дає змогу зрозумити його справжнє історичне значення.

Ставлячи за вимогами герменевтики, або «мистецтва пояснювати й повідомляти нам те, що сказано іншими і що надійшло до нас від попередніх поколінь» (за Г.-Ґ. Ґадамером) питання «чому?» і «накидаючи сенс перед прочитанням» для розкриття справжнього змісту цього акта, слід найперше виявити мету, засадничу спрямованість, причину появи такого акта. Відповідь у цьому сенсі буде очевидною: УПА являла собою підпільну армію, яка об’єднала повсталих мешканців села, доведених до крайньої межі розпачу спочатку насильством нацистської окупаційної адміністрації, що викачувала із завойованих територій матеріальні та людські ресурси. Потім на зміну їй прийшла радянська, з якою повернулися колгоспи, розкуркулення, примусове вилучення селянських продуктів праці. Тому крок із проголошення повної приватної власності на землю від імені Головного командування такої селянської армії був логічним, прогнозованим та цілком ефективним.

Але проблема авторства документа — не проста. Засадничо УПА створювалася як мілітарна організація задля вирішення військово-оборонних завдань. Тому лише декілька документів Головного командування, ухвалених улітку — на початку осені 1943 р., свідчать про перебирання нею державних функцій. Крім згаданого розпорядження, таку саме преамбулу: «Розпорядження ГК УПА як найвищої й одиноко-суверенної влади на звільнених землях України», мав акт від 1 вересня щодо встановлення цивільної адміністрації на контрольованих теренах. Таким чином, можна побачити в названому акті насамперед крок до реалізації постанов Третього Надзвичайного великого збору ОУН(б), який відбувся у серпні 1943 р.: зокрема, там міститься це визначення УПА як «найвищої та єдино суверенної влади в Україні». Як відомо, на тих західноукраїнських теренах, які належали до створеного нацистами дистрикту Галичина варшавського генерал-губернаторства, УПА на той час не діяла.

Крім того, привертають увагу й чітко позначені в розпорядженні реалії українсько-польського протистояння на Волині. Хоч поляки згадуються лише у двох пунктах документа, проте ці згадки стають знаковими, виступають певним символом. Розпорядження не визнавало жодних прав польського населення на землю: її оголошено «добром Українського народу», до складу якого поляки, зрозуміло, не входили. Спеціально сказано і про польські колонії, які були вагомим чинником, що забезпечував економічну присутність та організаційну згуртованість польського населення, а в умовах нацистської окупації служили також військовим центрами польського впливу на Волині. Їх було проголошено поза законом, отже, і населення звідти мало бути виселено, а земля — перейти в розпорядження українських селян. Як свідчать політичні звіти референтів запілля військових округ за серпень — грудень 1943 р., саме польські фільварки й колонії стали єдиним джерелом наділення власністю безземельних і малоземельних українських селян. Принаймні на теренах Волині в жодному з таких звітів не йшлося про переділ між селянами колгоспної або іншої землі. Таким чином, командування УПА, в тому числі згаданим розпорядженням, свідомо переводило соціальне питання на національний ґрунт, зацікавлюючи селян до «очищення» регіону від залишків польського населення. Нарешті, в розпорядженні йшлося і про жертви польського терору, внаслідок якого гинули цілі українські родини. Тут можна побачити один із конкретних проявів антипольських тенденцій УПА, які за тодішнього командира проявлялися як у конкретних операціях відділів зі знищення польських сіл, так і в політичній боротьбі проти польської національної меншини та її збройної репрезентації. Наступний головний повстанський командир Р. Шухевич, виконуючи настанови Третього Надзвичайного великого збору ОУН, зайняв більш зважену позицію, намагаючись принаймні не роздмухувати цього глибоко закоріненого етнічного конфлікту.

Щодо часу випуску розпорядження, то слід зважати на те, що посилення активності УПА саме влітку 1943 р. констатували як німецькі, так і радянські джерела. Зокрема, у червневому спецповідомленні Українського штабу партизанського руху згадується 20 тис. повстанців, котрі мали на озброєнні кулемети, міномети і навіть легкі гармати. Планомірні заходи УПА з опанування північно-західного регіону України призвели до фактичної втрати нацистською окупаційною адміністрацією контролю над Володимирщиною, Горохівщиною, Ковельщиною, Костопольщиною, Кременеччиною та Сарненщиною. Тоді утворилися цілі «підпільні республіки», як Антоновецька, Колківська та ін. Усе це створило умови для становлення міцного запілля повстанців, можливостей збирання й накопичення потрібних для збройної боротьби сил і ресурсів. На тлі таких успіхів розпорядження ГК у земельній справі було спрямовано, з одного боку, на заохочення українців до вступу в УПА як до військово-політичної структури, що надала їм землю, а з іншого — на створення сировинних ресурсів для всенародної боротьби проти окупантів.

З приводу термінології, яку вжито в розпорядженні, варто зазначити насамперед уживання таких слів: «московські большевики» та «німці» як рівнозначних, що означають окупантів українських теренів; новий земельний устрій мав бути запроваджений на звільнених від них теренах. Разом із тим у документі якось особливо не наголошувалося, що «запроваджена большевиками» колгоспна система практично повністю була збережена нацистами під назвою громадських і державних господарств (принаймні тимчасово, за директивою райхсміністра окупованих східних територій А. Розенберга). Тому окупаційна адміністрація всіляко блокувала відродження приватної власності на землю. Знаковим поняттям у документі була «земельна норма», відповідно до якої наділялися одноосібні господарства. У розпорядженні її не було окреслено жодним чином: «така кількість землі, яка, з одного боку, давала б змогу провадити вповні самовистарчальне господарство, а з іншого, яка може бути оброблена власною працею даної сім’ї». Така невизначеність може засвідчувати декларативний характер самого розпорядження. Вжито також і термін «артіль»: для позначення господарства, яке мали вести селяни, котрі бажали зберегти колективну форму обробітку землі, а також для «машинно-тракторних станцій», які становили сукупну власність певного району. Але жодної конкретики щодо правових підстав їхньої діяльності у стислому тексті розпорядження немає. Все це свідчить про те, що понятійний апарат земельної реформи не був досконало опрацьований тодішніми чільниками УПА, а її виконання — забезпеченим як з організаційного, так і з юридичного боку.

Крім того, надання селянам актів на земельну власність, хоч така процедура в розпорядженні не передбачалася, розгорнулося вже у вересні 1943 року, принаймні на теренах Військової округи «Заграва», як свідчать документи коменданта запілля цієї округи «Юрка»: накази, зразки анкетних листів, «внесків» (клопотань про затвердження надання землі) й самих актів. Про переділ між безземельними і малоземельними селянами фільваркової землі й тієї, що перебувала в польській власності на тих саме теренах, активну діяльність земельних комісій свідчить і вересневий звіт про стан і діяльність запілля УПА. Згадка про надання від командування повстанців іменних актів на володіння землею міститься також у доповідній записці тодішнього керівника УРСР М. Хрущова Генеральному секретареві ВКП(б) Й. Сталіну від березня 1944 р., в якій перший запропонував уживати драконівські заходи боротьби зі збройним опором населення, зокрема проведення надзвичайної мобілізації чоловічого населення та вивезення його в тилову зону.

Але в жодному із названих нами документів командування УПА не йшлося про інший бік цієї ж справи — надання актів на право володіння тією землею, яка вже перебувала у власності й оброблялася селянами. Тобто фактично існуюча приватна власність не перебувала в полі зору земельних комісій, які не переймалися проблемами її легітимації. Із цього можна зробити висновок, що придбана до 1939 р. або ж отримана під час розподілу «першим совітами» в 1939—1940 рр. поміщицька земля визнавалася селянською власністю безумовно і не потребували надання згаданих актів.

Тому можна стверджувати, що приватна власність на землю на контрольованих УПА теренах існувала лише де-факто, там, де селянство запровадило це із власної ініціативи, але де-юре її належне оформлення з боку тих зародків української національної влади (як військово-політичної, так і цивільної), які були на той час, розпочалося тільки восени 1943 р. і не встигло перетворитися на масове явище.

Теги:
2013-08-30 11:36:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар