Епістолярна спадщина Гете і Шиллера, величезний масив листів Гоголя, Шевченка, Куліша, Толстого, Стуса... Ця частина творчості видатних людей є цінною для нас передовсім тому, що відтворюється не лише суто внутрішній світ цих особистостей, але водночас і образ доби, коли вони жили, мріяли, працювали, створювали свої шедеври. Такий конче потрібний для нас діалог є, без перебільшення, відкриттям «листів у майбутнє». І мала цілковиту рацію визначний український літературознавець, славетна «шістдесятниця», знана громадська діячка, лауреат Шевченківської премії Михайлина Коцюбинська

Я доволі давно, починаючи від другої половини 1990-их років, тобто від початку своїх студій в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, почав цікавитися творчим і науковим доробком, життям та діяльністю видатного політичного й громадського діяча, вченого-економіста, уродженця української Слобожанщини знаменитого професора Костянтина Семеновича Кононенка (*12.06.1889–†28.08.1964). Понад 10 років тому я отримав першого, доволі несподіваного для мене листа від його внучки також професора Наталії Олегівни Кононенко з Канади: «…Ваш лист до Української Вільної Академії Наук переслали до мене. Чому вони так довго тримали, до того як вислати до мене, - не можу сказати. Ви шукаєте те родичів Константина Кононенка. Це мій дід. Він помер, як Ви кажете, в Бунтоні.