12 січня, Кутківці, Тернопільщина… - Болюхи Василь та Мирослав… - Австралія, СУОА... - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » 12 січня, Кутківці, Тернопільщина… - Болюхи Василь та Мирослав… - Австралія, СУОА...
   

12 січня, Кутківці, Тернопільщина… - Болюхи Василь та Мирослав… - Австралія, СУОА...

Олександр Панченко

Докладні відомості про знаменитих українських патріотів бл.пам. Василя (нар.12.01.1889) та св.пам. Мирослава (нар.12.01.1921) Болюхів,  знаходимо в таких книгах - «Українці Австралії. Енциклопедичний Довідник»,  «Вільна думка» і Товариство Збереження Української Спадщини в Австралії, Сідней, 2001 рік; «Енциклопедія української діяспори», том 4 (Австралія – Азія – Африка),  спонсор видання Наукове Товариство ім.Шевченка в Америці та Фундація приятелів енциклопедії українознавства, Київ-Нью-Йорк-Чікаґо-Мельборн, 1995);  «Українці в Австралії. Матеріяли до історії поселення українців в Австралії». Накладом Союзу українських організації Австралії (СУОА), Наукове товариство ім.Шевченка в Австралії. Бібліотека Українознавства ч.15, Мельборн-Австралія, 1966; «Українці в Австралії», том ІІ, Союз українських організацій Австралії, Мельборн, 1998; як також багатьох книг споминів та мемуаристики.  У 2004 році  мною було упорядковано та видано спомини св.пам. інж. Мирослава Болюха «Оглянувшись в минуле...»,  дружина якого Марія (з дому Глуховера) походила з полтавської Карлівщини.

Згідно з виданням «Енциклопедія української діяспори», том 4 (Австралія – Азія – Африка),  спонсором видання якого стало Наукове Товариство ім.Шевченка в Америці та Фундація приятелів енциклопедії українознавства, Київ-Нью-Йорк-Чікаґо-Мельборн, 1995), що його було видано понад чверть століття тому на кошти Фундації приятелів Енциклопедії Українознавства в Австралії, до редакційної колеґії та видавничого комітету входив серед інших згаданий мною св.пам. Мирослав Болюх, як також - преосв. Іван Прашко, Роман Павлишин, Стефан Романів, Дмитро Пирогів, Тетяна Сліпецька (Балкова) та інші, - українське поселення в Австралії являло собою дуже оригінальну й цікаву діяспорну спільноту. Вона наймолодша, бо як організована громада заявила про себе, у порівнянні з іншими діяспорами, пізно -  від кінця 1940-их pp., часу організованого переселення українців в Австралію з таборів переміщених осіб у Західній Німеччині й Австрії. Будучи нечисельною (25-30 тисяч осіб), ця громада людей різних прошарків та територіяльного походження створила унікальне поселення і складну організовану структуру, що дає підстави визначати її як повноцінну малу спільноту (міні-спільноту) у рамках великого австралійського суспільного організму. Українська спільнота інтегрувалася економічно, соціяльно та культурно в австралійське середовище й загальний процес життя австралійської нації. Проте, у найвищій мірі вона зберегла свою українську ідентичність як австралійських українців або українських австралійців. Рівночасно вона органічно включена в різні прояви життя та структури світової української діяспори. Динаміка і специфіка життєдіяльносте цієї діяспори зумовили те, що в 6агатокультурному австралійському суспільстві вона стала однією з найсамобутніших і найбільш відпорною до асиміляції. Головними виявами окремого етнонаціонального обличчя українців Австралії є релігійна ідентичність, а також українська культура в її різних формах… Одним з визначальних чинників їхньої самоідентифікації як українців є сучасна незалежна Українська держава, що, безперечно, дасть змогу продовжити існування українства в Австралії, дітей і внуків перших поселенців, навіть якщо не буде свіжого припливу емігрантів. Але і це останнє можливе як спонтанний процес або як свідома еміграційна політика. Одне і друге забезпечить існування української діяспори в Австралії не як феномену тимчасового й ефемерного, але тривалого…


Болюх, інж.Мирослав

Чоловими діячами української спільноти в Австралії стали уродженці села Кутківець, що натепер є в межах міста Тернополя, Василь Болюх та  його син Мирослав, що обидва народились в один день, 12 січня.  Бл.пам. Василь Болюх, який народився 12 січня 1889 року, став відомим українській суспільності як громадський, військовий, політичний й  господарський діяч. У 1918 році пан Василь був вже капітаном  австрійської армії й в часі української революції перейшов з вояками-українцями своєї військової частини до складу Української Галицької Армії (УГА). Далі, вже як сотник УГА,  був військовим комендантом, спершу - Тернополя і Теребовлі, а з переходом УГА за Збруч - Житомира і Проскурова.  Василь Болюх належав до Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО), був членом його повітової екзекутиви в Тернополі, згодом, у 1935-39 роках, був обраний послом до польського сейму з округи Териопіль-Збараж-Золочів. Василь Болюх був особистим приятелем провідних діячів УНДО Василя Мудрого і Степана Барана. В польському сеймі  посол В.Болюх став відомий своїми виступами проти розселення поляків на західно-українських землях, заступав інтереси українського етнічного населення Галичини проти польських  колоністів, захищав перед владою переслідуваних членів підпілля ОУН та здобував для них паспорти для подальшого виїзду цих патріотів за кордон. В Тернополі пан Василь був головою Українбанку та почесним головою  Товариства українських купців й промисловців. В часі Другої світової війни, за німецької окупації західно-українських земель, він разом з Василем Мудрим, співпрацював з українським підпіллям. В 1945-ому році Василь Болюх з родиною еміґрував до Австрії, де був головою Українського Центрального Комітету Українців на австрійських теренах. Потім він очолював Контрольну комісію і Раду зонального представництва української еміґрації французької окупаційної зони Західної Німеччини. З рамени УНДО В.Болюх брав активну участь у створенні Української Національної Ради і був членом її контрольного органу. В 1949 році Болюхи перебралися  до Австралії, спершу до Перту, де пан Василь був одним з ініціяторів створення Української Громади. В 1950 році він перебував у Мельборні й тут брав участь в організації громадського життя, особливо в підготовці 1-го з’їзду делеґатів українських  організацій Австралії (1950).  До речі, якраз Василя Болюха й було обрано першим головою Об’єднання Українців Австралії (ОУА), він був також очільником управи Української Громади Вікторії (УГВ) в 1951-52 роках  та почесним членом Союзу Українських  Комбатантів Вікторії.  Спочив уродженець тернопільських Кутківець бл.пам. Василь Болюх у Мельборні 17 жовтня 1953 року.

12 січня 1921 року, рівно сто років тому,  в патріотичній родині Василя та Генрієтти Болюхів народився їхній знаменитий син, а мій давній приятель св. пам.  Мирослав Болюх. Зі стислих біографічних відомостей, що їх подав професор Марко Павлишин (нар.07.07.1955, Брізбан), син архітектора Романа Павлишина та Олександри (з дому – Чушак), -  відомо, що інженер-агроном, громадський, політичний й  кооперативний діяч  Мирослав Болюх гімназію закінчив 1940 року  в Холмі, а студії, розпочаті у Відні в 1940-44 роках, завершив у 1945 році у повоєнному Мюнхені, отримавши диплом інженера-агронома в Українського Технічно-Господарського Інституту. В Австралії від середини минулого століття Мирослав Болюх «став одним із найвпливовіших діячів української спільноти, зокрема її центральних громадських та кооперативних установ…». Пан Мирослав, до речі, до останнього часу чи не найдовше був діючим очільником знаменитого Союзу Українських Організацій Австралії, який у вигляді СУОА організаційно постав ще у 1950-их роках. Пізніше М.Болюх був головою  контрольної комісії СУОА (1956-58, 1971-74 і 1984- 92), як також одним із заступників президента Секретаріяту Світового Конґресу Вільних Українців (СКВУ)  від 1967-го по 1972-ий рік. Св.пам. Мирослав Болюх був завжди активним в допомозі національно-визвольним процесам на Рідних Землях. Якраз Мирослав Болюх у 1972 році очолив Комітет Оборони Національних і Людських Прав в Україні, від 1989 року був організатором і мужем довір’я Фонду Допомога Україні. Як кооперативний діяч, Мирослав Болюх, від 1976-го року  обіймав посаду голови дирекції української кредитової кооперативи «Дністер», був членом  Ради Українських Кооператив Австралії в 1976-80 і від 1980 її  роках, як також головою  та  заступник голови  Української Світової Кооперативної Ради (від 1982 року), від 1991-го року був також членом Міжнародної кооперативної комісії для відродження  кооперативного руху в Україні.  Слід окремо згадати, що в Науковому Товаристві ім.Т.Шевченка в Австралії М.Болюх організував фонди  для друку Енциклопедії Українознавства, був довголітнім головою організаційного комітету та промотором «Акції Сарсель», а згодом став членом цього комітету і дирекції Фундації Приятелів Енциклопедії Українознавства в Ню Йорку, членом дирекції Національного Фонду СУОА (1972-93), меценатом Українського  Народного Дому Української Громади Вікторії, українознавчих студій Університету Монаша. Св.пам. Мирослав Болюх був талановитим журналістом, автором низки популярних статей на громадсько-політичні, кооперативні теми, насвітлював події в Україні, був редактором місячника «Кооперативне Слово» (Мельборн, 1975-78), збірника  документів Української Ґельсінської Групи «За права народу» (1980), «Кооперативного  Альманаху» (1984), англомовного збірника СУОА «Human Courage and Dignity» (1968), співредактором книги «Українці в Австралії» (1966), редактором тижневика «Церква і Життя» (1988- 94).


Родина Болюхів - стоять з ліва до права - брат Юрій, батько Василь, Мирослав Болюх в однострої ДУН Ролянд, сидить - мати і дружина Генрієтта, - Тернопіль, грудень 1941-го року

Тут дозволю собі короткий відступ й принагідно зазначу, що також з уславлених тернопільських теренів, як і батько Василь та його сини Мирослав та Юрій Болюхи, - походив й батько видатного професора українського роду, що народився (1955) й  замешкав в Австралії Марка Павлишина, автора значної частини гасел до «ЕУД-4» (1995), -  архітектор Роман Павлишин, який відійшов у Вічність 16 грудня 2019 року.  Св.пам. пан Роман Павлишин також виявив себе як активний громадський діяч, співзасновник і багаторічний голова  Української громади Квінсленда. Він народився 3 жовтня 1922 року в селі Чернихів біля Тернополя, отримав освіту архітектора у Відні та завершив її у Дармштадті, Німеччина. У 1948 році з дружиною Олександрою Павлишин (Чушак) переїхав до Австралії й поселився у Брізбані. Нострифікувавшись (1950), став співробітником федерального (1951-1958), пізніше квінслендського (1958-1964) міністерств публічних праць. У 1964-1967 був співвласником фірми Бек і Павлишин, яка здійснила найбільший на той час індустріальний проєкт у Квінсленді (завод Дженерал Моторс Голден в Акація Рідж). В 1967-1985 роках, у період найінтенсивнішого розвитку державного будівництва у Квінсленді, Роман Павлишин керував технічними відділами міністерства праці штату, від 1976 року - з титулом директор будівництва. На чолі бюра з 400 працівниками та річним бюджетом у понад 200 млн дол. він запровадив новий тип будівництва й відповідав за проєкти, які змінили характер центральної частини Брізбану.  Йдеться про квінслендський культурний центр (ґалерея мистецтв, оперний і концертний театри, музей, державна бібліотека), верховний суд, нові будівлі парламенту, тощо. Як найдовше діючий голова Палати Архітекторів Квінсленду (1972-1987) й активний член крайових австралійських професійних комісій св.пам. Роман Павлишин сприяв підвищенню рівня планування та раціоналізації будівельної індустрії в країні. 1982 Королівський Інститут Архітектів Австралії визнав за ним своє довічне дійсне членство. Св.пам. Роман Павлишин справляв визначальний вплив на українське життя у Брізбані. Будучи співзасновником УГ Квінсленду і впродовж 18 pоків її головою (1951-1967, 1980-1982), він розвивав, зокрема, зовнішні зв’язки та культурно-освітню діяльність й змагався за незалежність громади від партійної політики. Викладав у Рідній Школі, був станичним Пласту (1967-1976), співорганізатором і першим головою дирекції кредитової спілки «Єдність» (від 1982), заступником голови Добросусідської Ради в Брізбані (Good Neighbour Council). Проєктував українську католицьку церкву св. Покрови (1961), Святопокровську церкву УАПЦ (1969). 1988 року Роман Павлигин був нагороджений, як пізніше й св.пам. Мирослав Болюх, медалею Ордену Австралії. Св.пам. архітектор Роман Павлишин також писав до мене в листах більш як десять років тому: «…Я радію Вашою позитивною оцінкою двох перших розділів моїх споминів. Хоч не тішить Вас мій сумнів щодо моєї спроможності «довести справу до кінця», але це реальність, з якою мені треба годитися, незважаючи на мій намір чи настанову... Щодо правопису і мовної коректи, мій коментар такий: в основному я додержувався дотепер харківським правописом і словником Голоскевича. Рівночасно я схильний вжити для публікації сучасний правопис, який буде більш звичним для сучасного читача… З цим листом посилаю третій розділ… Квінсленд, - 04.06.2008 року». «…Дякую за позитивну оцінку мовного аспекту першого розділу. Думаю, що матеріял, який є тепер у Вас на руках, дає уяву про характер і тон пропонованого тексту. Мені йдеться про те, щоб показати, як я реагував, з плином часу на події кругом мене, як я на них впливав і як вони визначали мою долю…, Брізбан, 14.04.2008 року». - «…Згадуєте, що готуєте нову книгу про полтавчан, які живуть, або жили в діяспорі. Йдеться Вам зокрема про адреси рідні та фота покійних уже Якова Федоровича (Гвоздецького) та Пилипа Ґріна… Повертаючи до справи моїх спогадів: я закінчив розділ шостий і перешлю Вам його пізніше… - Брізбан, 20 березня 2009 року».


Болюх, пан Василь


…14-літнім юнаком,  далекого 1935 року,  Мирослав Болюх став членом  Організації Українських Націоналістів, згодом - провідником Юнацтва ОУН в Тернопільській гімназії, за що був арештований поляками і суджений у 1937 році на процесі Василя Охримовича та інших у Тернополі. 18-річний Мирослав з вибухом Другої світової війни був активним членом українського націоналістичного підпілля під час німецької окупації на Холмщині в 1939-40 роках, згодом - у Відні (1940-44), був учасником Дружин Українських  Націоналістів (ДУН) «Ролянд». В Австралії став членом «ОУН за кордоном» і одним із очільників теренового проводу Середовища УГВР,  від 1984 року був членом Президії Середовища УГВР з осідком в Ню Йорку (ЗСА). Тут слід окремо нагадати, що ще у 1954 році в Західній Европі від Закордонних Частин ОУН, очолюваних Головою Проводу ЗЧ ОУН Степаном Бандерою, остаточно відійшла група ліберально й демократично наставлених націоналістів, згодом оформилася як «ОУН за кордоном» (ОУНз), першим головою Політради ОУНз став професор Лев Роман Ребет, який був у жовтні 1957 року підступно вбитий аґентом большевицького МҐБ Богданом Сташинським. До ОУНз в Австралії приєдналось близько півсотні членів, симпатиків та визнавців, але всі вони, як і Мирослав Болюх, були активними у різних галузях громадського, культурного й кооперативного життя. Ця група мала виразних симпатиків серед непартійних діячів, голами  теренового проводу  ОУНз були – Ярослав Гевко, Мирослав Болюх, Осип Павук, але найдовше – Андрій Глуханич. Серед інших активістів відомими цього відламу ОУН в Австралії були – Василь Фокшан, Павло Ґутей, Петро Кардаш, Богдан Подолянко, Дмитро Пирогів, Роман Ґіжовський. ОУНз тісно співпрацювала з делеґатурою Закордонного  Представництва (ЗП)  УГВР, яку від 1951 року очолював інж. Мирослав Болюх. До ЗП (Середовища) УГВР  належали, крім названих вище, -  також Орест Клюфас, Олександер Дроздовський, Мирослав Лібер, Чеслав Міщук. ОУНз в Австралії видавала неперіодичний «Бюллетень» теренової Політичної  Ради ОУНз, у 1970-их pоках з’явилося 13 чисел цього Белетеню. Члени ОУНз – Середовища УГВР в Австралії  активно сприяли зв’язкам з Україною, проводили й популяризували акції на підтримку українських дисидентів в колишній «тюрмі народів» СССР. В центрі усіх цих подій був св.пам. інж. Мирослав Болюх.


Марія та Мирослав Болюхи зі своїм сином-одинаком Юрієм, -Мельборн (Австралія), 1956-ий рік

Однак, на особливу увагу заслуговує діяльність Мирослава Болюха, як одного із очільників Союзу Українських Організацій в Австралії (скорочено -  СУОА, англійською мовою – «Australian Federation of Ukrainian Organizations».  СУОА – це центральне  об’єднання українських громадських організацій Австралії для координації їхньої праці та репрезентації назовні. СУОА був заснований у Мельборні ще у 1950 році,  як Об’єднання Українців Австралії (ОУА). Четвертий надзвичайний  з’їзд цього Об’єднання у грудні 1953 року прийняв теперішню назву та затвердив новий статут Союзу. У виданні  «Енциклопедія української діяспори», том 4 (Австралія – Азія – Африка) (1995), автор гасла про СУОА Мирослав Болюх писав (с.184-185): «…Членами  СУОА є незалежні стейтові загально громадській організації (т.зв. громади), а також культ., політ., виховні, екон. і професійні організації, які мають осередки (філії) не менше ніж у двох стейтах, понад 100 чл. і крайову централю. До почесних чл. належать укр. Церкви. На поч. 1970- их pp. чл. СУОА були: Об’єднання Українських Громад Нової Південної Валії, стейтові громади (УГ) Вік., ЗА, ПА, Канберри, Квінс., Тасм…., місцеві громади в Нортгамі, ЗА, та Окслей, Квінс.; крім них, на правах крайових організацій - Братство колишніх Вояків 1-ої Дивізії Української Національної Армії, Леґіон ім. С.Петлюри, Наукове Товариство ім. Т.Шевченка в Австралії, Об’єднання Українських Католицьких Організацій Австралії, Пласт, Спілка Української Молоді, Союз Українок Австралії, Союз Укр. Комбатантів, Спілка Українських Образотворчих Мистців, Українська Центральна Шкільна Рада, Товариство Сприяння Українській Національній Раді в Австралії, Союз Гетьманців Державників, Укр. Вільне Козацтво. Пізніше увійшли і вибули - Централя Укр. Студентства в Австралії, Об’єднання бувших Вояків Українців в Австралії, Комісія Допомоги Укр. Студентству. До 1992 новими чл. стали: Ліґа Визволення України, Рада Українських Кооператив Австралії, Фундація Українознавчих Студій в Австралії, Укр. Лікарське Т-во, Спілка Визволення України. 1993 СУОА об’єднував 30 стейтових громад та крайових організацій. З’їзди делеґатів СУОА збираються за статутом що два (від 1989 що три) роки; вони вибирають управу, контрольну комісію і суд.  Від поч. делегатські з'їзди відбувалися й обирали гол. управ у такому порядку: 1-ий з’їзд в Мельборні 9-11.6.1950 (гол.В.Болюх); 2-ий в Сіднеї 10- 11.6.1951 (гол. В.Соловій); 3-ій в Сіднеї 14-15.6.1952 (гол. Ф.Мельників); 4-ий надзвич. у Сіднеї 26-30.12.1954 (гол. М.Шеґедин); 5-ий в Мельборні 24-26.12.1955 (гол. Л.Гаєвська-Денес); 6-ий в Мельборні 25-26.12.1957 (гол. Б.Шемет); 7-ий 24-25.12.1959 (гол. М.Болюх); 8-ий в Мельборні 23-24.12.1961 (гол. М.Болюх); 9-ий в Мельборні 27-29.3.1964 (гол. М.Болюх); 10-ий в Мельборні 24-25.4.1966 (гол. М.Болюх); 11-ий у Мельборні (гол. М.Болюх); 12-ий в Мельборні 7-8.11.1971 (гол. М.Цюрак); 13-ий в Аделаїді 17.6.1974 (гол. М.Свідерський); 14-ий в Сіднеї 31. 12. 1976 (гол. Ю.Денисенко); 15-ий в Сіднеї 13-16.4.1979 (гол. Ю.Денисенко); 16-ий в Сіднеї 16-18.10.1981 (гол. Ю.Денисенко); 17-ий у Сіднеї 15- 17.6.1984 (гол. М.Моравський); 18- ий в Мельборні 7-8.6.1986 (гол. М.Моравський); 19-ий в Мельборні 13-14.5.1989 (гол. М.Моравський); 20-ий у Мельборні 6.6.1992 (гол. М.Моравський). - Осідок СУОА (раніше Об’єднання Українців Австралії) знаходився перев. у Мельборні і Сіднеї, за винятком 1971-73 (в Аделаїді). Управа СУОА працювала на гром. засадах; діяло 8-10 референтур зі своїми приміщеннями в нар. домах у Мельборні, Сіднеї та Аделаїді; деякий час були платні керівники канцелярії. Фінанси СУОА складалися, насамперед, із членських внесків організацій та добровільних пожертв громадян (по 5 дол. від особи як своєрідний «нац. податок»). У 1960-70 діяла популярна «асекураційна акція» (організатор Я.Гевко), яка приносила необхідні фонди, завдяки чому видано книгу «Українці в Австралії». СУОА сприяє самоорганізації українців на місцях через стейтові та місцеві загальногром. структури і крайові централі, координує їхню діяльність, плянує спільні акції, контактується з австрал. урядовими чинниками та об’єднаннями ін. етнічних груп, допомагав у справі укр. визволення (захист політв’язнів в Україні, протести проти русифікації тощо), плекає укр. шкільництво, популяризує укр. культуру, входить в укр. загальнодіяспорну структуру (від поч. став чл. СКВУ). До здійснених Союзом успішних акцій слід зарахувати: відзначення круглих річниць голоду 1932-33, 250- річчя гетьмана Івана Мазепи (1960), Року Шевченка (1961), круглих ювілеїв проголошення незалежности України, 20-ліття укр. поселення в Австралії, проведення Місячника укр. культури (1954), Фестивалів укр. пісні і танцю тощо. 1967 організовано перший здвиг українців Австралії, і з того часу подібні здвиги повторювалися в гол. осередках що два або що три роки. Управа Союзу випускає свій неперіодичний «Бюлетень СУОА». 1966 СУОА у співпраці з НТШ видав солідний зб. матеріялів до історії поселення українців в Австралії п.з. «Українці в Австралії». Крім названих вище, активними діячами СУОА упродовж останніх 45 pp. були: Я.Булка, В.Білинський, П.Верещака, Роман Ґіжевський, І.Ващишин, Ю.Венґльовський, Л.Лаврівський, С.Мисько, В.Шевченко….». Від себе додам, що під сучасну пору СУОА вже тривалий час очолює Стефан Романів (О.П. – усі прізвища жирним шрифтом тут і в усьому тексті допису виділено мною).


Левко Лукяненко (з ліва) та інж.Мирослав Болюх, - Мельборн, 1991-ий рік

Повертаючись до знаменитих постатей кутківсько-тернопільських Болюхів – українського посла й сотника УГА бл.пам. Василя Болюха та вояка ДУН «Ролянд», підпільника з рамени ОУН та чолового діяча ЗП (Середовища) УГВР та ОУН за кордоном інженера св.пам. Мирослава Болюха, які були очільниками найвідомішої громадської централі українців в Австралії, що тепер називається СУОА, - слід наголосити, що пан інж. Мирослав Болюх був також здібним істориком й щедрим жертводавцем. Він, зокрема, став одним із авторів «Ювілейної книги Української гімназії в Тернополі», а у 2004 році за його підтримки вийшла  книга  його ж  споминів «Оглянувшись у минуле…» з моєю передмовою. Я ж тривалий час, за життя пана інж.Мирослава, жваво з ним листувався. Він мені, зокрема, писав:  «…Біля мене я втратив чотирьох людей, з якими я близько співпрацював в підпіллі, ОУН і УГВР: Роман Ільницький, Микола Лебедь, Мирослав Лабунька і Мирослав Прокоп. Останній був для мене найближчий, ми у двійку багато пережили. …Я хочу Вас повідомити, що поважну частину свого архіву, він зараз довірочний, я попакую, заадресую і Марія (дружина) Вам перешле, як мене не стане. Вам це може придатися, тим більше, що Анатоль (Камінський) писав мені, що Ви є формально членом нашого Середовища. Тут старі члени все більше відходять, молодь їх не заступить, а там, на Рідних Землях,.. знайдеться місце для нашого основного архіву… - 28.04.2004 р.». - «…Вашу книжку про (Зиновія) Марцюка я вже прочитав, бо вона мене з багатьох моментів цікавила. Ґратулюю Вам, що Ви зуміли від нього так багато «витягнути». В цьому відношенні Марцюк був виїмковою людиною… Я хочу Вам признатися, що я ніколи не припускав, що Марцюк буде таким щирим до Вас… Сам Марцюк вже має купу років за собою, він виїмкова і вартісна людина,... ціле життя віддавався фінансово-господарській політиці. І там кожний гріш мав своє розрахування, посвідку і призначення…. Зиновій (Марцюк) при цьому є скромною людиною, чесною і він півстоліття провадив фінансовою політикою і жодні контролі не могли собі з ним дати ради, найважливіше, що він на все мав відповідь і документи… Якби всі такі були б, як він, ми, напевно, в минулому столітті виграли б власну самостійну державу… Хотілось би ще раз приїхати на батьківщину: на Полтавщину, місце народження і проживання Марії (дружини), відвідати Вас, потім – Київ і Львів та, врешті, мій Тернопіль… Вам хочу ще раз подякувати за мої спогади…» - 16.12.2004 р….».


Богдан Горинь (з ліва) та інж.Мирослав Болюх, - Мельборн, 1990-ий рік

 


Чікаґо (ЗСА, ст.Ілліной), УСКР, з ліва до права сидять – Р.Бігун, О.Плешевич (голова), Р.Мицик, стоять – Д.Григорчук (ЦУКА, ЗСА), Б.Ватраль, Л.Футала, М.Болюх (РУКА-Австралія), Я.Пришляк (Канада), О.Пошиваник

…10 серпня 2020 року минуло 8 сумних років як відійшов на Вічну ватру Мирослав Болюх – визначний громадський і церковний діяч, вояк Дружин Українських Націоналістів «Ролянд», довголітній член ОУН, підпільник, член Закордонного Представництва (Середовиша) Української Головної Визвольної Ради та НТШ. Його дружина Марія, з дому Глуховера, пережила свого чоловіка майже на п’ять років, покинувши цей світ 1 березня 2017 року у мельборнському будинку для старших людей «Калина». Дружина пана Мирослав й вірна супутниця його героїчного та працелюбного життя пані Марія, з якою він одружився  15 травня 1949 -го року, - народилася 27 лютого 1928 року у селі Климівка на нашій квітучій Полтавщині, в родині Івана (сина Федора й Варвари) Глуховери (*1903-1981) та Параскевії (з дому – Дробець) (*1898-1991). Батько Марії Іван Глуховера мав вищу освіту, був бухгалтером-економістом, мати – отримала лише народну освіту. В родині православних вірян Глуховерів, довголітніх співаків світських і церковних хорів УАПЦ парафій було троє дітей - Микола, Галина-Анна  та Марія. По закінченню Другої світової війни родина Глуховерів зазнала переслідувань від совєцького «СМЕРШ»-НКВД у французькій зоні Західної Німеччини, коли у 1945 році Івана Глуховеру було викрадено вночі з хати для насильного вивезення в совєцький союз, пізніше він був врятований офіцером французької армії, майором Юлієм І. Лярошем і привезений до родини. Родинне ж село Марії Глуховери (в заміжжі – Болюх) Климівка знаходиться на території теперішнього Карлівського району Полтавської області, розташоване воно на лівому березі річки Орчик, вище за течією на відстані трьох кілметрів розташоване інше село – Федорівка, нижче за течією примикає село Новоселівка, вже Харківської області. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера, а самим селом протікає пересихаючий струмок з загатою. У 18 сторіччі поселення відносилось до Протовчанської паланки. Станом на 1885 рік у колишньому державному селі Климівка мешкало 1827 осіб, налічувалось 364 дворових господарств, існували православна церква, школа, богодільня, 2 лавки, 2 ярмарки на рік, 27 вітряних млинів. За переписом 1897 рокукількість мешканців зросла до 2722 осіб. майже усі православної віри. До Австралії Марія зі своєю родиною уприбула наприкінці 1949 року, маючи середню освіту, однак вже в Австралії викінчила приватні музичні і вокальні студії, виявила себе як співачка, актриса та громадська діячка. Весь час моя землячка виступала на українських сценах та час від часу на австралійських й телебаченні, була учасницею літературних і музичних конкурсів, входила до складу українських вокальних групп, друкувалась в українській пресі, було також членкинею земляцького  Товариства «Полтава. До речі, рідна сестра Марії Болюх - Галина (Анна) Глуховера, яка народилася у Климівцях 12 травня 1926 року, пізніше була одружена з іншим знаменитим тернополянином видатним дириґентом Степаном Коренем, вона відійшла у Вічність 1 березня 2014 року. Була в Австралії відомою бандуристкою, співачкою сопрано й письменницею У 1978 році Галина Корінь (Глуховера) заснувала ансамбль бандуристок «Кольорит», керувала ним та концертувала близько 20 років, стала авторкою п’єс, скетчів, які у 1989 році ввійшли до збірника «З творчості Галини Корінь». Моя землячка була також членом редколеґії часопису «Українець в Австралії» та очільницею Товариства «Полтава», до якого в Австралії входило чимало полтавців. За свою жертовну працю на мистецькій ниві пані Галина отримала високі нагороди австралійського і світового українства -  грамоти, трофеї, дві золоті і одну бронзову медалі Тараса  Шевченка від Світового Конґресу Вільних Українців.


Київ, 1992, - зустріч з Головкомом УПА, полковником Василем Куком-«Лемішем» в готелі Жовтневий

 

 


На громадській зустрічі у Мельборні у 1989 році. – Мирослав Болюх супроводжує Ніну Строкату-Караванську

…Як я вже писав вище, св.пам. інж. Мирослав Болюх народився 12 січня 1921 року у знаменитому селі Кутківці, що нині є в межах міста Тернополя, в родині сотника УГА бл.пам. Василя Болюха, що народився також 12 січня, але 1889 року. – Родинне ж село панства Болюхів  Кутківці було розташоване на пагорбі в західній частині міста, з півночі, сходу та півдня оточені реґіональним ландшафтним парком  «Загребелля» й має довгу на цікаву історію, яка веде свій відлік  від 31 січня 1522 року, коли  В.Баворовський отримав за службу від короля Сиґізмунда І-го Старого  в довічний дар обидва береги річки Серет у селах Петриків і Пронятин  для того, щоби створити водойму для вирощування риби. Ймовірно, що якраз В.Баворовський відступив село Петриків, а брати Чистилівські — також Кутківці та Пронятин. 26 серпня 1547 року Я.А.Тарновський із сином Яном Кшиштофом  отримав село від короля у довічне володіння. Щоб убезпечити Тарнополь (Тернопіль) від татарських нападів, Я.А.Тарновський 16 травня 1548 року домігся від короля дозволу на утворення біля Пронятина (за іншими даними, біля Кутківців) ставу на Сереті, тобто на місці, де він і нині.  15 січня 1569 року на з’їзді шляхти в Любліні князь Іван-Януш Острозький отримав правом доживоття села Пронятин, Кутківці та Петриків у Теребовельському повіті. Село, як і Тернопіль, до першої половини ХІХ століття  було в приватних руках. За даними ж польського дослідника Вацлава Щиґєльського, село було королівщиною Теребовельського повіту, державцем маєтку був крайчий коронний  Юзеф Потоцький. Лише 1843 року тернопільські міщани викупили місто разом з кількома навколишніми селами, які належали до маґістрату , в тому числі й Кутківці. 17 травня 1898 року Іван Франко виступав перед мешканцями цього села.  В часі, коли в Кутківцях побачив світ Мирослав Болюх село утворювало до 1934 року окрему сільську ґміну. До речі, у родині Василя та Генрієтти Болюхів був ще один син Юрій, - пізніший громадський активіст, українства Австралії, підприємець та спортовий діяч.


Мельборн, 1988 рік, - з ліва до права – М.Болюх, Оксана Мешко, д-р.Юрій Лоґуш (син сестри О.Мешко Катерини (Лоґуш)  з ЗСА), Боженна Коваленко

Майже усі  ці відомості про Болюхів та Глуховерів ввійшли до згаданої вище книги споминів інж.Мирослава Болюха з моєю передмовою під наголовком «Оглянувшись в минуле…», яка побачила світ в 2004 році у видавництві «Гадяч» на Полтавщині, й стала не лише своєрідним підсумком жертовного змагу за Волю України Мирослава та Василя Болюхів, та викладом життєвих історій полтавських Глуховерів, але й стала помітною подією у плані документації життєвих історій про визначні родини багатьох українців. По смерти інж.Мирослава Болюха у серпні 2012 року мені дісталася також і основна частина його великого архіву, в якому є чимало надзвичайно важливих й дуже цікавих матеріалів й документів, а ще – різноманітне листування, переписка, заяви, відозви, проєкти рішень, та ін. Цей архів досі знаходиться у мене в хаті у місті Лохвиці Полтавської області. До того ж, у своїй книзі «Українська Австраліана. – Полтавщина, Галичина, Боснія» (2014) мною серед інших важливих інформацій я подав життєпис окремих з українців, не лише тернополян Болюхів, але й уродженців історичної Полтавщини та деяких суміжних з нею теренів, їхніх дружин (чоловіків) та нащадків – дітей, онуків, правнуків та відомості про діяльність «австралійських» осередків Українського Вільного Козацтва (УВК), Леґіону імені Симона Петлюри (ЛСП) Української Революційно-Демократичної Партії  (УРДП) та Союзу Гетьманців Державників (СГД), мною подано також велику статтю протопресвітера УАПЦ-УПЦА Ананія Теодоровича.


О.Панченко (стоїть) промовляє на поминальному обіді по св.пам.Мирославу Болюху, Мельборн, серпень 2012-го року

Підсумовуючи зазначу, що вахляр зацікавлень, поле політичної діяльності, громадських обов’язків  й професійних занять Мирослава Болюха, якому б 21 січня 2021 року виповнилося б 100 років, якого між нами немає вже понад вісім років, були надзвичайно широкими, що зайвий раз підтверджують його біографічні інформації, подані тернопільській «Журавлиній книзі», яка вийшла завдяки плідній праці мого щирого й доброго приятеля Богдана Мельничука. -  Уродженець Кутківець, первісток Василя та Генрієтти Болюхів Мирослав весь час дуже активним і здібним. Пізніше він працював у багатьох ділянках українського  громадсько-політичного життя – як діяч Організації Українських Націоналістів (згодом – ОУН за кордоном), Закордонного Представництва (пізніше – Середовища) Української Головної Визвольної Ради, був у підпіллі та у складі Дружин Українських Націоналістів «Ролянд», зарекомендував себе як визначний кооперативний діяч в діяспорі, активно працював в царині оборони прав людини та захисту українських політичних в’язнів, свого часу засновував українські кредитові спілки й будівельні кооперативи в Австралії, організовував Фонди на видання «Енциклопедії Українознавства», був меценатом Українського Народного Дому, був доволі успішним видавцем, редактором та журналістом, працював як член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, тривалий час був Головою Союзу Українських Організацій Австралії (СУОА) та заступником голови Української Світової Кооперативної Ради, заступником президента Світового Конґресу Вільних Українців та очолював Комітет Оборони Національних і  Людських Прав в Україні, як також Фонд Допомоги України. - Зрештою, пан Мирослав Болюх був удостоєний, як вже писав вище, медалі Ордену Австралії за свою працю для добра української спільноти та розвиток українського кооперативного руху. Й це лише неповний перелік його обов’язків, заслуг та посад. - У зв’язку з цими моїми міркуваннями про сенс життя, людське призначення, патріотизм та релігійність часто приходять мені у роздумах уявні постаті з майже зниклих родин уродженців тернопільської землі Василя та Мирослава Болюхів та полтавців Глуховерів, які так плідно й довго служили Україні, як на Рідних Землях, так і в чужих краях. -

Колись я вже писав про українські родини тернополян Василя, Мирослава та Юрія Болюхів та полтавців Глуховерів Івана, Параскевію, Миколу, Галину-Анну  та Марію (в заміжжі – Болюх), зауважуючи читачеві, що яким би не був швидкоплинним цей час і якою подекуди б не була природньо-забудькуватою людська пам’ять, - їхні добрі справи, непересічні моральні вартості, непохитна віра у краще майбутнє України та у перемогу національних ідеалів й свободи для нашого знедоленого народу ще довго будуть залишатися у серцях, думках й душах небайдужих українців

Олександр Панченко, - доктор права, приват-доцент Українського Вільного Університету (Мюнхен), адвокат з міста Лохвиці Полтавської області




Теги:
2021-01-06 13:15:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар