Закулісні історії 

Оперні театри в Києві, Одесі та Львові – справжні перлини архітектури в Україні. Ані складністю екстер’єрів, ані багатством внутрішньої оздоби  чи розмірами сцен вони не поступаються провідним театрам у найбільших містах Європи та світу.

Три з семи оперних театрів в Україні виникли ще у XІХ столітті. Ті давні часи зберегли в собі багато таємниць, деякі з них обросли плітками та легендами, а деякі відбулись насправді. Львівський оперний театр був збудований Зигмундом Горголевським, який у тендері на будівництво виграв навіть  у віденської фірми Фельнера та Гельмера, яка тоді користувалась шаленою популярністю в Європі і навіть на теренах України була знана завдяки будівництву оперного театру в Одесі. Для будівництва театру Горголевський вибрав доволі дивне місце – Гетьманські вали, де тоді текла річка Полтва. Новий театр мав постати на її лівому березі, а на правому мав бути кіоск – ротонда, побудований біля міського театру Станіслава Скарбка (нині театру ім. Марії Заньковецької), який мав стати частиною вентиляційної системи. Через нього повітря охолоджувалося і очищалося, а потім подавалося у глядацький зал оперного театру через систему спеціальних отворів у підлозі. Спожите повітря усувалося через ряд вентиляційних отворів, розташованих під краями та у чотирьох кутах стелі, які були прикриті оздобленими ґратами. Ці ґрати були виконані за власноручними ескізами автора театру архітектора Зигмунта Ґорґолевського. Потім повітря виводилося назовні через 4 вентиляційні шахти, які були замасковані під декоративні ліхтарики на кутах куполу театру.  Отож річку, вирішили сховати під землею. За масштабність та якість виконання робіт Горголевському згодом вручили орден, однак норовлива ріка ще нагадала про себе. В 1901 фундамент театру осів майже на півметра і стіна біля сцени тріснула. Хоча Горголевський помер від паралічу  аорти у 1903 році, серед міщан довгий час побутувала легенда, що саме прорахунок в проектуванні доконав архітектора.

Для будівництва театру були запрошені провідні фахівці з усієї Європи. Електричне освітлення виконувала   німецька фірма «Сіменс», яка тоді ще називалась «Сіменс і Галске», вентиляцію оперного театру виконувала віденська фірма Johannes Haas. Крім того, із Відня привозили мармур, а полотно для декорації фойє замовляли в Бельгії. Перлиною сцени стала декоративна завіса «Парнас», що відображає алегоричне трактування життя через призму жителів Парнасу. Завіса була виконана відомим художником Генриком Семирадським, який був автором завіс у провідних на той час театрах Мілану та Кракова. Сам Семирадський народився на теренах України (в селі Новобєлгород (нині смт Печеніги) біля міста Харкова)  й перші уроки малюнка  брав у харківського майстра Дмитра Безперчого, але доля закинула Семирадського до Італії, а саме до Риму, де він і працював над львівським «Парнасом». В деяких джерелах згадується, що начебто художник подарував дорогу та майстерно виконану завісу львівській опері. Однак подарунок цей був радше вимушеним. Насправді під кінець будівництва театру (кошти на який виділили як меценати, так і прості жителі міста) у замовників завіси просто закінчились гроші, і не було жодної можливості оплатити кропітку роботу майстра, над якою він працював більше трьох років. Коли прийшов час забирати завісу пригнічені львів’яни вирушили до Італії аби повідомити Семирадського, що не зможуть оплатити свого замовлення. Однак художник виявився напрочуд доброю людиною. Він  не розгнівався, а повів їх до своєї майстерні і показав завісу. Львів'яни були зачаровані красою «Парнасу»  і цілий день провели у майстерні Семирадського. Кожного дня свого перебування львів’яни проси дати змогу їм поглянути на витвір  художника, то для вирішення мистецьких суперечок, які виникали через композицію, чи то задля  звичайного любування. Зрештою,  Генрик Семирадський зрозумів, що ніхто так не поцінує і не полюбить його картину, як ці люди, і ніде у світі вона не буде так гарно виглядати, як у тому місці, для якого була призначена. Тоді  митець вирішив  подарувати свій твір львівській Опері. Пишна та вишукана завіса тішить око глядачів і до нині, однак лише за нагоди прем’єр чи особливих урочистостей, за інших умов вона перебуває в Львівській галереї мистецтв.  Ще одна неймовірна історія про львівську оперу пов’язана зі скульптурою Слави, яка прикрашає фронтон будівлі.   Згідно з однією з них, професор Львівського університету Марс, який багато років викладав акушерство і гінекологію якось, проходячи із друзями повз театр, посперечався, що «Слава» не випадково має такий округлий животик.  Професор  наполегливо переконував своїх колег, що такий животик буває тільки в жінок на четвертому місяці вагітності. Гаряча суперечка переросла у справжнє парі й для збереження наукової честі професору довелося знайти скульптора статуї  і взяти  в нього контакти натурниці, що позувала йому при роботі. У молодої жінки і справді виявилася дитина. На основі дати її народження принциповий професор таки зміг підтвердити свою правоту і довів, що наша львівська «Слава» вагітна. Інша історія про архітектурні особливості оперних театрів в Україні відбулася в Києві. Автентичним барельєфом, що прикрашав фронтон київського оперного театру, згідно з проектом Віктора Шретера, був герб міста із зображенням архангела Михаїла. Проти цього категорично виступив тогочасний київський митрополит Фіогност, який назвав це відкритим глузуванням, мовляв як на такому світському закладі може бути зображення святого небесного воїна. Врешті-решт від герба довелось відмовитись і його замінили алегоричною композицією, що зображає грифонів, які тримають у руках символ музичного мистецтва – ліру.

Автор - Ярина Михайлишин