Всупереч століттям

Заснована вже понад 2,5 тис. років тому старовинна грецька колонія витримала не одну військову облогу та пережила не одне покоління «варварів». Сьогодні це окраса Криму, а з 23 червня 2013 р. ще й офіційно частина світової спадщини ЮНЕСКО. 

Свого політичного та економічного розквіту Херсонес досягнув у VI ст. до н. е. Уже через двісті років войовничі скіфи здійснили потужні напади на місто. Після військових сутичок із кочівними сусідами колонія втратила міста Керкінітіду й Калос-Лімен, обмежившись землями Гераклійського півострова. Тоді грецький поліс складався з огородженої стінами міської території і прилеглих сільських угідь (хори). Значна частина жителів володіла земельними наділами (клерами), які вони обробляли, використовуючи працю рабів, залежного неповноправного населення або збіднілих вільних громадян. Однак тиск скіфів не припинявся, і жителі поліса були вимушені звернутися по допомогу до володаря Боспорської держави Мітрідата VI Євпатора. Він допоміг розгромити скіфів, але примусив Херсонес приєднатися до свого царства. Згодом під час війни з Римом Євпатору пощастило значно менше, ніж у протистоянні зі скіфами, і Херсонес перетворився на основний пункт дислокації римського гарнізону у Північному Причорномор’ї.

У V ст. на Херсонес напали гуни, однак у VI ст. місто перетворилося на могутній форпост Візантії та центр поширення християнства на Русі. 988 р. Херсонес, більш відомий у слов’янських джерелах як Корсунь, захопив київський князь Володимир, де й прийняв хрещення. Період розквіту Херсонеса тривав до 1299 р., коли його захопили золотоординці. У XIV ст. ним заволодів хан Єдигей, а згодом – турки-османи. Але то були далеко не всі випробування, що випали на долю колишньої грецької колонії.

1470 р. консул генуезької колонії Кафи (Феодосія) запропонував зруйнувати стіни Херсонеса, побоюючись, що місто повторно захоплять турки. Незважаючи на попередні руйнування, оборонна система Херсонеса була ще ціла. 1783 р., після приєднання Криму до Росії, у місті розпочалося будівництво військового порту і фортеці Бахтіар, а через півроку нове російське спорудження отримало назву Севастополь. Тогочасні заяви контр-адмірала російської ескадри Макензі свідчать про те, що древній Херсонес був перетворений на каменоломню. Відомий вчений Петро Паллас, який відвідав Херсонес 1794 р., у своїй книзі чітко вказує, що спорудження Севастополя стало причиною знищення Херсонеса. Паллас із сумом зазначив, що більшість епіграфічних пам'яток міста знищено матросами під час видобутку тесаних каменів. Проте окремі написи вдалося скопіювати. Найцінніші з них — декрет на честь імператора східної імперії Зенона (474–491), який укріпив міські стіни, й латинський напис про перебування в Херсонесі римського гарнізону.

Наприкінці XVIII ст. Херсонес відвідав мандрівник і вчений Е. Кларк, який у своїй праці «Подорожі різними країнами Європи, Азії і Африки» (1810–1816) суворо засудив російську владу за умисне знищення древнього міста. Свого часу Кларк склав план руїн на нинішньому Маяковому півострові. Він вважав, що руїни належать до «старого Херсонеса», згаданого грецьким істориком Страбоном.

Чи не першим розкопки на території сучасного Херсонеса розпочав лейтенант російського флоту К. Крузе. Завдяки його роботі було знайдено три середньовічні базиліки. Іншим дослідником поліса був Олексій Уваров, який зробив чималий внесок у розкопки гробниць Херсонеса та вивчення похоронних обрядів. Досліджена ним гробниця являла собою склеп у стіні. Уздовж трьох стін чотирикутної кімнати були розміщені ніші для тіл. У головах небіжчиків ставили скляні слізниці, біля ніг – посудини, з правого боку – світильники, з лівого – ніж або зброю. Жінок прикрашали намистом, підвісками, золотими або срібними кільцями. Іноді поруч з ними залишали бронзові дзеркала. Крім того, Уварову вдалося розкопати велику християнську базиліку, що була перебудована з матеріалу язичницького храму у IV ст.

Невдовзі після розкопок розпочалася Кримська війна. У районі Херсонеської гавані французькі сапери вирили траншею. Херсонес постраждав від вибухів, а цінні експонати, які вціліли, забрали із собою англійські та французькі війська, покидаючи півострів. 1861 р. на території городища було зведено православний чоловічий монастир, а згодом споруджено храм Святого Володимира. У той період розкопками почали займатися тамтешні монахи.

У 1988 році розкопки розпочав один із найвидатніших дослідників Херсонеса Карл Косцюшко-Валюжинич, могилевський дворянин польського походження. Свого часу монастирське начальство звинувачувало його, що той, «будучи особою іноземного походження», навмисне паплюжить християнські поховання. Подібно до того, як Йоган Вінкельман прийняв католицизм, щоб потрапити до Рима, Косцюшко-Валюжинич прийняв православ'я, аби продовжувати розкопки Херсонеса. Однак то була не остання проблема. У науковця був потужний опонент – Бертьє-Делагард, який запевняв, що поселення Херсонеса не мало таких масштабів, як вважалося, а тому не варте увагу. Це твердження вдалося спростувати лише 1899 р., коли під час розкопок було знайдено монументальні ворота V ст. до н. е. і стіни, де збереглися похоронні урни та золоті прикраси.

Але незабаром Херсонесу довелося пережити ще одне випробування – революцію 1905 р. Неподалік зупинився бунтівний крейсер «Очаків». Решта вірної царському уряду батареї відкрила по ньому артилерійський вогонь. Кілька снарядів розірвалися поблизу складу старожитностей, над великою західною базилікою. Проте Херсонес вистояв.

З 1892 р. і до сьогодні на території старовинного грецького поліса діє Херсонеський історико-археологічний музей-заповідник, експозиції якого налічують понад 200 тис. цінних експонатів. На місці колишньої колонії планується створити перший в Україні археологічний парк. 

За матеріалами:

Зубарь В.М. Боги и герои античного Херсонеса. К.: Издательский дом «Стилос», 2005.

Немировский А.И. Нить Ариадны: (Из истории классич. археологии), 2-е изд., перераб. и доп. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989.

Автор - Ярина Михайлишин