Мелодія сфер

«Це найкращий інструмент зі всіх, які тільки вигадав Бог», - запевняють старі гуцули.  Із цим важко посперечатись, адже карпатська трембіта - це і засіб зв’язку, і дороговказ, і сакральний інструмент.

Якщо Вам колись пощастить потрапити  в гуцульське селище, будь-який гуцул, прикурюючи свою файку, розповість, що трембіта – це не  просто велетенська дудка. Насправді це невід’ємний атрибут будь-якого вівчаря. Ба більше,  кожен з них має свою особливу «ноуту», зрозумілу тільки йому та його близьким.  Якщо цікавість заведе Вас трохи далі, і Ви запитаєтеся - як горянам вдається майструвати найдовший в світі інструмент  й грати на ньому,  то гуцул, напевне, пояснить вам, що це завдання не для абиякого майстра й сильного легеня. Для майбутньої трембіти найкраще відшукати «громовицю» - смереку, в яку вдарив грім. Місцеві впевнені, що з небесним громом цій деревині передається голос Творця. Знайшовши потрібне дерево, його «загартовують» щонайменше рік, прикріпивши до паркану. Аби деревина була надійною і витримувала часті перепади погоди. Якщо  знайти «громовицю» не пощастило, то використовують «воротиння» - смереку, яка принаймні 10 років загартовувалась як загорожа на високогірних пасовиськах. Коли з дерева виріжуть серцевину, його покривають «карукою» - клеєм із березової смоли та обгортають смужками березової кори «берестиною». Останню збирати потрібно не пізніше Дня святого Петра, коли в березі ще багато соку. Після того вставляють дерев’яний мундштук («пищик»), який виготовляють зі сливи, верби або явора.

 На полонині з трембітою пов’язане геть усе. Для гуцульських вівчарів це і годинник, і барометр, і мобільний телефон. Трембіта не втрачає свого значення  і в низовині: звуком трембіти сповіщають про похорон, із трембітою ходять колядувати. У цього музичного інструмента особлива космологія та виняткове сакральне значення.  Звуки трембіти могли лунати лише надворі, під відкритим небом. Коли колядники йшли селом, виконувалась пісня, що супроводжувала ритуальний танець-ходу «плєс». Така сама мелодія виконувалась під час полонинської ходи, коли чабанів відряджали високо в гори. Коли ж колядники підходили до будинку  господаря (ґазди), трембіта вигравала ранкову мелодію, що сповіщає про початок нового дня. Під час Різдва вона мала подвійне навантаження: початок дня, народження сонця, народження Ісуса Христа, який для правовірних є сонцем та путівною зіркою. Однак трембіта співала й сумні мелодії. Якщо в селищі хтось помер, то трембіта звучала і вдень, і вночі з маленькими інтервалами декілька діб поспіль, аби чабани, що високо в горах, й жителі навколишніх сіл дізнались про сумну подію і змогли попрощатись з померлим. Поки труну несли до цвинтаря лунала мелодія, що нагадує плєс. Збіг цей невипадковий. Плєс  відображає рух, ходу, перехід з одного світу на інший. Після закінчення ритуалу, на поминках знову можна почути веселу ранкову пісню. Адже в померлого почалося нове життя, а в живих воно продовжується. Священна циклічність народження і смерті безперервна. Такі традиції збереглися на Буковині. На Закарпатті трембіта грає лише на полонині й під час святок.

За матеріалами: Мацієвський І. Музичні інструменти гуцулів. - Вінниця: Нова Книга, 2012.

Підготувала Ярина Михайлишин

Автор - Ярина Михайлишин