«Від ярма комунізму» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Від ярма комунізму»

«Від ярма комунізму»

Сергій Зятьєв

Упродовж десятиліть українці перебували у російсько-більшовицько-комуністичному ярмі. Позбулись ми його лише на початку 90-х, заплативши за це мільйонами людських життів. Але сьогодні, на тлі неоголошеної проти України війни, окремі російські історики стверджують, що наш народ «добровільно, без найменшого спротиву пішов під крило Росії». А деякі «експерти» з телеекранів віщують про те, що у нас, українців, на генетичному рівні закладена покірність перед чильнішим.

Це — велике лицемірство, велика брехня, притаманні російській історичній науці, не кажучи вже про сьогоднішню російську журналістику, перетворену Кремлем на пропагандистську машину: документи з архівів ВЧК-ГПУ—НКВС-МДБ-КДБ, спогади сучасників переконливо спростовують подібну маячню.

«ЛИШЕ ЖОРСТОКИМИ РЕПРЕСІЯМИ МОЖНА ЇХ УПОКОРИТИ»

Окупувавши Україну, більшовицькі яничари відразу розпочали проти українців криваву війну. Особливо «відзначалися» чекісти — «передовий загін партії», як їх називали комуністичні вожді. Але наш  народ не хотів миритися зі становищем рабів. 

«Уже в 1919—1920 роках, за зізнаннями самих більшовиків, проти них зі зброєю в руках виступили сотні тисяч повстанців, — говорить Іван Патриляк — кандидат історичних наук, доцент кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Вони знищили близько 140 тисяч червоноармійців, чекістів і комуністів, грабіжників із продзагонів, які тероризували місцеве населення. Щоправда, карателі з зірками на так званих будьонівках і в чекістських шкірянках теж у боргу не залишились: придушуючи виступи, вони відібрали життя у більш як 400 тисяч українців. Здебільшого у селян, жодним чином не причетних до спротиву: з ними найлегше було «воювати». Але й після цього російсько-більшовицький режим не почувався у повній безпеці, змушений у перші роки окупації тримати на українських теренах майже мільйонне чекістсько-червоноармійське військо. Проте наявність цієї орди не надто лякало українських селян».

«Існує широко розгалужене петлюрівське підпілля, яке охоплює 67 районів України. Лише протягом 20 днів арештовано 12178 чоловік, ліквідовано 995 угруповань, які, за нашими агентурними даними, є ворогами радянської влади і саботажниками. Незважаючи на всі заходи, кількість бандитів та антирадянських елементів зростає. Лише жорстокими репресіями можна їх упокорити».

Це — витяг з доповіді Сталіну голови Всеукраїнської ЧК Балицького. За словами Романа Круцика — директора Музею совєтської окупації, практично в кожній області виникали спалахи стихійної, а то й організованої боротьби проти більшовицької влади.

«Протягом десятиліть нам розповідали байки про те, як український народ люб’язно зустрів проголошення радянської влади, — говорить Роман Миколайович. — Але це була відверта брехня. Документи, які я бачив на власні очі, працюючи практично в усіх обласних архівах СБУ. Досліджуючи цю сторінку нашої історії, зі своїми однодумцями ми опрацювали понад 350 фондів і майже 1500 архівних справ. І отримана інформація переконливо спростовує подібні твердження. Радянська влада насаджувалася насильством, в тому числі і безжалісними масовими розстрілами людей, голодоморами. Навіть і сьогодні, на  28-му році існування незалежної України, мало хто знає, що в багатьох волостях і повітах Україні до кінця 20-х років діяли партизанські загони!

ПРОЦЕС ВІДБУВСЯ НАД 45 КЕРІВНИКАМИ І ГОЛОВНИМИ ДІЯЧАМИ Т. ЗВ. СВУ, В БУДІВЛІ СТОЛИЧНОГО ОПЕРНОГО ТЕАТРУ В ХАРКОВІ ВІД 9 БЕРЕЗНЯ ДО 19 КВІТНЯ 1930. УСЬОГО ДО СУДОВОГО ПРОЦЕСУ 1930 РОКУ ЗАЛУЧЕНО 474 ОСІБ, ПРИ ЧОМУ ЗАСУДЖЕНО ДО РОЗСТРІЛУ — 15, ДО КОНЦТАБОРІВ — 192, ВИСЛАНІ ЗА МЕЖІ УКРАЇНСЬКОЇ РСР — 87, ЗАСУДЖЕНІ УМОВНО — 3. ЗЛІВА НА ПРАВО: СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ ПАВЛУШКОВ, СЕРГІЙ ЄФРЕМОВ, ЛЬОДИК НІКОВСЬКИЙ; НА КОЛІНАХ: О. Ф. ДУРДУКІВСЬКИЙ, ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ ДУРДУКІВСЬКИЙ, ГАЛИНА ЄФРЕМОВА, ГАЛИНА НІКОВСЬКА; СТОЯТЬ: НАСТЯ ПАВЛУШКОВА, ДРУЖИНА СЕРГІЯ ПАВЛУШКОВА, ЗІНА ДУРДУКІВСЬКА-ДОЛГОВА / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

За радянськими джерелами лише на Київщині в квітні 1919 року сталося 38 збройних виступів селян. Одним із найчисельніших повстанських загонів був загін отамана Зеленого (Данила Терпила) з Трипілля. В березні місяці, зібравши 3 тисячі невдоволених радянською владою, він розпочав антибільшовицьке повстання на півдні Київської губернії. Зеленівці виступали насамперед проти свавілля ВЧК, насаджування так званої продрозверстки і створення радгоспів. Вони визволили Обухів, Богуслав, Переяслав, Таращу, перерізали залізничне сполучення з Києвом, часто зупиняли на Дніпрі судна з награбованим українським хлібом. Уже влітку 1919 року загони Зеленого налічували майже 10 тисяч чоловік, маючи на озброєнні гармати і кілька десятків кулеметів».

У районі Чорнобиля діяв загін отамана Струка, який оголосив себе командувачем 1-ї повстанської армії і навіть планував разом із Зеленим штурмувати Київ. У зверненні до селян Київщини він писав:

«Надійшов час, брате, коли треба тебе застерегти від біди в тяжку для тебе годину... Встанемо всі, як один, до зброї і скажемо: «Геть з України, прокляте сміття! Не давай їм своїх синів..., шли до нас чесних повстанців. Настав час визволення нашого краю». Наприкінці 20-х — на початку 30-х років, коли окупаційний більшовицький режим почувався в Україні вже більш-менш впевнено, знищивши десятки, а то й сотні тисяч своїх противників, знаходились сміливці, які чинили йому спротив. Так, наприклад, на Чернігівщині тоді діяли десятки підпільних організацій, повстанських загонів, відбулося 32 селянських повстань.

На Полтавщині, незважаючи на масові арешти, підпільна повстанська діяльність теж не припинялася. Так, у 1929—1932 роках каральними органами тут було ліквідовано десятки осередків Спілки Визволення України, до складу яких входили і повстанці. Загалом у цьому чудовому краю діяли понад 70 загонів, які вступали в сутички з ВЧК, загонами, що проводили продрозверстку, виконували інші «важливі завдання радянської влади», яка, розуміючи, що самотужки їй важко впоратись з повстанцями, всілякими способами залучала на свій бік пересічних українців. При цьому методами не гребувала.

«Я, Василь Загуменний, даю розписку Мелітопольській повітовій ЧК у тому, що поступаю на службу... секретним агентом по боротьбі з контрреволюцією. Я зобов’язуюсь розкривати і розшукувати контрреволюційні організації не за страх, а за совість. В заручниках залишаю своїх любимих матір і дружину. За порушення розписки вони можуть бути покарані, в тому числі і розстріляні».

Уже однієї цієї розписки, пожовклої від часу, достатньо, щоб зрозуміти звірячу суть нав’язаної нам влади, її огидні методи боротьби зі своїми ворогами: ними можуть користуватися лише відверті покидьки. А скільки таких розписок не збереглося до наших днів?.. Завдяки драконівським заходам безпеки, вжитим ВЧК, до весни 1930 року вдалося придушити більшість повстань. Винятком стали тільки Тульчинський та Могилівський округи Поділля, де, за словами Балицького, народні виступи «досягли найбільших масштабів і гостроти», охопивши 282 села!..

«РОЗСТРІЛЯТИ НА МІСЦІ...»

Доповіді командирів загонів Червоної армії, ЧК свідчать не лише про мужність повстанців, а й уміння воювати з ворогом. І це не дивно: командирами багатьох повстанських загонів були професійні військові, зокрема, старшини армії УНР, які не згубили своїх навичок.

«Взяти із села Балаклеї 10 чоловік з числа куркульсько-бандитського елементу і села Свидівки 5 чоловік і розстріляти на місці, для чого... виділити відповідні загони. При таких загонах організувати революційні трійки».

Це — витяг з наказу по одній з районних ЧК. А таких наказів при встановленні «самої народної влади» було видано десятки тисяч!

У березні 1930 року Станіслав Косіор, звітуючи Йосипу Сталіну, повідомив, що «оперативні групи ГПУ, застосувавши кулемети, а в окремих випадках і гармати, упокорили Україну і взяли ситуацію під всеохоплюючий контроль». Але це був тимчасовий успіх окупантів: уже восени 1930 року «в Україні розпочалося формування нових повстанських загонів... з отаманами, сотниками і десятниками». Повстанський рух в тогочасній Україні був настільки сильним, що Сталін у своїй телеграмі адресованій «товаришам Косіору і Балицькому» наголосив, що «метою петлюрівських повстань є відділення України від СРСР».

Кількість збройних виступів, під час яких убивали представників окупаційної влади, почала зростати з геометричною прогресією. Керівник ГПУ України В. Балицький із жахом констатував: від 1 до 20 січня 1930 року  повстанці вбили 18 більшовицьких функціонерів, а від 20 січня до 1 лютого — 27, за перші п’ять днів лютого — 23.

Партизанська війна проти російсько-більшовицьких окупантів пожвавішала, коли селами прокотилися чутки про швидке знищення більшовизму і визволення України «від ярма комунізму», яке відбудеться внаслідок війни проти СССР сусідніх держав. Сподіваючись на допомогу з-за кордону, особливо активними виявлялися повстанці прикордонних регіонів тодішньої УРСР.  Чекісти відзначали, що  «во всех 11 округах пограничной зоны»  незадоволення вилилося в «массовые волнения, а кое-где и вооруженные выступления крестьян». Загалом лише від 20 лютого до 2 квітня 1930 р. в УРСР було 1716 повстань (871 — у прикордонних і 845 — у внутрішніх округах), причому їх розмах і сила були такими, що радянська влада в окремих районах «по нескольку дней фактически не существовала».

Проти повстанців застосовувалися найбрутальніші, найжорстокіші методи боротьби, які нагадували часи інквізиції. Їх апофіозом став голодомор 1932—1933 років.

За приблизними підрахунками впродовж 1921—1932 років на теренах України загинуло близько 100 тисяч безпосередніх учасників збройних повстань. Ось така ціна була заплачена українським народом за прагнення бути господарем на своїй землі! Але ці жертви не були даремними: минуть десятиліття і український народ здобуде свою власну державу, а правнуки тих, хто чинив опір російським більшовикам у 20—30-роках минулого століття, за десятки років знову стануть на її захист. Уже від нащадків «червоних командирів», чекістів та інших покидьків.

Теги:
2019-08-09 11:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар