«Тіньова» людина вождя - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Тіньова» людина вождя

«Тіньова» людина вождя

Iгор Сюндюков

Здається, що обсяг інформації про небачені в історії людства злочини, скоєні «Вождем усіх народів» Йосипом Віссаріоновичем Джугашвілі, є більш, ніж достатнім (для тих, хто спроможний бачити й чути, не позбавлений засад загальнолюдської моралі та знає, що знищення десятків мільйонів людей ніколи не може бути виправдане жодними міркуваннями Вищої доцільності, так само як непростимим назавжди гріхом перед людьми й Богом є вбивство взагалі будь-якої людини). Отож усі шалені емоційні епітети щодо Сталіна: «катюга», «тиран», «людоїд», «нелюдь» є абсолютно справедливими і морально виправданими.

Але досі не дано (так принаймні думає автор цих рядків) цілком задовільної відповіді на «просте» (направду ключове, засадниче) запитання: як він зміг досягнути такої абсолютної влади, що не поступається тій, що мали в своїх руках Нерон, Калігула, Чінгісхан та Тамерлан, Іван Грозний та Петро І? Як звірячо жорстокий, але водночас холодно-прагматичний диктатор, одержимий ідеєю вибудовування Великої Держави за будь-яку ціну («гримуча суміш», вона характерна й для теперішнього господаря Кремля) зумів відродити зруйновану 1917 року імперію — причому у страхітливому, тоталітарному вигляді? Як йому це вдалося?

А тим часом зрозуміти це дуже важливо — надто враховуючи те, як стрімко відроджується в Москві, по суті, сталінська імперська модель «підкорення» суспільства (фактично, вже відродилась!) У чому тут річ? (Зауважимо, що є ще простір для дискусій і з іншого, дуже важливого питання: які саме соціальні групи, класи та стани були опорою влади Сталіна у «царстві терору», створеному більшовиками? Чиновники-бюрократи? Люмпени? Держбезпека? Робітники? Декласоване, найбідніше селянство? «Нова» напівінтелігенція? Усі вони разом?) Звичайно, колосальну роль відігравав Великий страх, але, можливо, не меншу — гіпноз ідеї створення Нового Світу. Світу, побудованого на крові й костях жертв, світу, який покладе край усім багатовіковим несправедливостям й знущанням над простою людиною. Спопеляюча класова ненависть — в ім’я світлого майбутнього... Ідея, що вимагала, як кривавий Молох, усе нових жертв...

І все ж таки питання залишається: приписувати усі страхіття тоталітарного режиму 20-х—50-х років ХХ ст. виключно диявольським особистим якостям Сталіна (так само, як і оголошувати його «геніальною посередністю», слідом за Троцьким) — означає ухилятись від серйозної, відповідальної розмови. До речі, німецькі історики значною мірою теж відмовляються від такого підходу, аналізуючи гітлерівський режим. Сталіну допомогли стати Сталіним й досягти необмеженої жодними захисними «бар’єрами» влади цілком конкретні люди. А він геніально (як ніхто в історії) вмів підбирати таких людей і використовувати їх дуже специфічні «таланти». І вони служили йому — хто за страх, хто за «совість» (не в людському, а в «класовому» розумінні), хто з обох згаданих мотивів. Імена деяких з цих людей далеко не усім (навіть серед фахівців) відомі, а знати про них, про їх «таємні справи» — потрібно. Сьогодні мова в нас піде про одного з найбільш зловісних «тіньових» людей вождя — Івана Товстуху.

ІВАН ТОВСТУХА — НАЙВІДДАНІША ЛЮДИНА СТАЛІНА У 1922—1930 рр. ВІН ГОТОВИЙ БУВ ВИКОНУВАТИ БУДЬ-ЯКІ «ТЕМНІ» ДОРУЧЕННЯ ВОЖДЯ, ПЕРШИЙ НАЧАЛЬНИК ЙОГО ОСОБИСТОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ

Короткі біографічні дані (здебільшого ще з радянських часів) не дуже вражають. Отже: Іван Павлович Товстуха, радянський партійний, державний та науковий діяч (1889—1935), кандидат у члени ЦК ВКП(б) із 1934 р., член Центрального Виконавчого Комітету СРСР (із 1937 р. — Верховна Рада СРСР), заступник директора Інституту Маркса — Енгельса — Леніна (із 1931 р.), лауреат Сталінської премії 1-го ступеня (посмертно, 1943 р.). Помер від сухоти у віці 46 років у серпні 1935 р. Його урна з прахом захоронена на Красній площі біля Кремлівської стіни (а оцей факт має вже зацікавити допитливого читача: за які конкретні заслуги Іван Павлович удостоєний такого пошанування, адже біля Кремлівської стіни ховали лише людей «вищого рангу»: партійних керівників, відомих військових діячів, знаних урядовців тощо?) Саме відповіді на це запитання — а Сталін знав, що робив, наказавши віддати своєму відданому поплічникові саме такі почесті — й присвячено нашу невелику статтю.

Продовжимо короткий виклад біографії Івана Товстухи. Він українець за національністю, народився у містечку Березна на Чернігівщині. Син прикажчика. У революційному русі — із 16 років (був тоді учнем реального училища). За достовірними спогадами сучасників, відвідував чернігівські «літературні вечори» Михайла Коцюбинського, познайомився там з Павлом Тичиною. 1909 року розпочав активну роботу в чернігівській соціал-демократичній організації. Після обшуку в Товстухи, проведеного чернігівською поліцією у липні 1909 року, було знайдено «крамольні» твори Маркса, Енгельса, Бебеля, Плеханова, Горького... На думку начальника губернського жандармського управління, «вся ця література закликає до насильницького повалення встановленого законами основного способу правління в Росії». Справу Товстухи було передано до суду. Вирок: позбавлення всіх прав й заслання в Іркутську губернію на поселення.

У січня 1912 року Товстуха втікає із сибірського заслання за кордон, до Франції, а 1913 р. паризькою секцією РСДРП («ленінців») він був прийнятий до лав більшовиків. В еміграції працював землекопом, помічником кочегара, робітником на кухні, таксистом, вів революційну пропаганду серед французьких робітників, жив у матеріальній скруті. Після Лютневої революції 1917 р. повертається до Росії. У листопаді 1917 — березні 1918 р. — секретар інспекторського відділу Центрального штабу Червоної гвардії, з квітня 1918 р. до кінця 1921 р. — секретар і член колегії Наркомату в справах національностей. Для нашої подальшої розповіді ключовим є той факт, що очолював цей наркомат Йосип Джугашвілі (Сталін). Саме тоді вони знайшли один одного — і віддане служіння Товстухи, майстра «таємних справ», своєму Хазяїнові тривало аж до смерті Івана Павловича 1935 року.

СТАЛІН І ЛЕНІН (СЕРПЕНЬ 1922 р.). ЛІДЕР ПАРТІЇ ТА ЙОГО «СМИРЕННИЙ УЧЕНЬ». УТІМ, ДУЖЕ СКОРО МАСКУ «СМИРЕННОСТІ» БУДЕ СКИНУТО... / ФОТО З САЙТА SEKRETMIRA.RU

Із квітня 1922 р. Товстуха (увага!) організатор «особистого Секретаріату» Сталіна й перший його завідувач, відповідальний працівник апарату ЦК РКП (б) — з 1924 р. ВКП(б). Зберігав статус головного помічника Сталіна фактично аж до 1930 р. Товстуха — автор першої офіційної біографії Сталіна (1922 р.), оприлюдненої у додатку до 41-го тому енциклопедії «Гранат» під рубрикою «Діячі Жовтневої революції». 1927 р. ця біографія вже була перевидана окремою брошурою тиражем 50 тисяч примірників (!). Брав участь у виданні першого зібрання творів Леніна. Автор низки статей з історії партії. Як уже згадувалось, з 1931 р. — заступник директора Інституту Маркса — Енгельса — Леніна.

А ось тепер перейдемо до базового запитання: чим же власне наш герой заслужив таку прихильність вождя? Невже теоретичними здобутками в царині вивчення спадщини Леніна й Маркса? Відповідь дають винятково цікаві спогади Бориса Бажанова, теж особистого секретаря Сталіна на початку 20-х років, який дивом зумів втекти за кордон 1927 р., згодом написав й видав на Заході книжку про тирана і його найближче оточення, що є неоціненним джерелом для аналізу сталінської «технології влади». Бажанов особисто добре знав Товстуху. Ось що він пише: «Іван Павлович — похмурий суб’єкт, дивиться спідлоба. Глухо кашляє — у нього діє лише півлегені. Сталін має до нього цілковиту довіру. Коли 1922 року Сталін став генсеком, він зробив Товстуху своїм секретарем, і практично до самої смерті Товстуха був у Сталінському секретаріаті, виконуючи різноманітні «напівтемні» справи.

Одна з таких «напівтемних» справ була Сталіним доручена Товстусі після того, як завершився ХІІ з’їзд ВКП(б) у травні 1924 р. Товстуха вилучає для «вивчення» усі матеріали з’їзду. Проте невдовзі з’ясовується, що його цікавлять аж ніяк не всі матеріали, а лише деякі. Він вивчає їх разом з якимось темним «чекістом», який виявляється фахівцем з графології.

Коли прибувають делегати з’їзду, вони з’являються у мандатну комісію, що перевіряє їхні мандати і видає членські квитки з’їзду. При цьому кожен делегат повинен власноруч заповнити довжелезну анкету з кількома десятками запитань. Усі підпорядковуються цьому обов’язку. Наприкінці з’їзду мандатна комісія робить доповідь: у його роботі брали участь стільки-то делегатів, стільки-то чоловіків, жінок, за соціальним походженням делегати розподіляються таким-то чином, за віком, за партійним стажем тощо. Усі делегати розуміють необхідність подібних анкет.

Проте є одна деталь, якої вони не передбачають.

Наприкінці з’їзду відбувається обрання центральних партійних органів, починаючи з ЦК. Перед цим збираються лідери Центрального Комітету з керівниками ключових делегацій (Москви, Ленінграда, України та ін.). У суперечках розробляється проект складу нового Центрального Комітету. Цей список друкується, і кожен делегат з правом вирішального голосу отримує один його примірник. Цей список буде опущений в урну при виборах складу ЦК таємним голосуванням.

Але те, що є лише один список, зовсім не означає, що делегати зобов’язані за нього голосувати. Тут партія, а не вибори Рад. У партії ще існує деяка свобода, і кожен делегат має право викреслити зі списку будь-яке прізвище й замінити його будь-яким іншим за власним вибором (прізвище, зауважимо одразу, він зобов’язаний написати власноруч!). Потім відбувається підрахунок голосів. І хоч список у цілому зазвичай схвалюється, кількість поданих голосів варіюється в широких межах. Якщо, приміром, делегатів 1000, то найпопулярніші в партії люди пройдуть 950 — 970 голосами, а найменш прийнятні не отримають і 700. Це завжди помічається й пильно враховується.

Що зовсім при цьому не враховується і що нікому не відомо — це робота Товстухи. Найбільше цікавить Товстуху (тобто Сталіна), хто саме з делегатів у своїх виборчих бюлетенях викреслив прізвище Сталіна. Якби він його лише викреслив, його ім’я залишилось би анонімним. Але, викресливши, він має написати інше прізвище, і це дає дані про його почерк. Порівнюючи цей почерк делегатів за їхніми анкетами, заповненими їхньою-таки рукою, Товстуха і чекістський графолог встановлюють, хто голосував проти Сталіна (і, отже, є його прихованим ворогом), а також хто голосував проти Зінов’єва, хто проти Троцького і хто проти Бухаріна. Все це для Сталіна важливо і буде враховано. А особливо, хто є прихованим ворогом.

Настане час — за десяток років — усі вони дістануть кулю в потилицю. Товстуха готує зараз списки для майбутньої розплати. А товариш Сталін ніколи нічого не забуває і ніколи нічого не пробачає».

«Щоби усе сказати про цю роботу Товстухи — веде далі Бажанов — я маю дещо забігти наперед. Після ХІІІ з’їзду партії, і 1925, і 1926, і 1927-го років зберігається ще внутріпартійна свобода, точиться боротьба з опозицією в комітетах, осередках, на зборах організацій. Що мене дивує, це те, що після ХІV з’їзду (грудень 1925 р., цей з’їзд відчутно зміцнив позиції майбутнього Вождя. —  І. С.) Сталін та його нова більшість ЦК нічого не мають проти цієї свободи. Це, здавалось би, зовсім не відповідає звичкам Сталіна... Втім, я вже достатньо знаю Сталіна й здогадуюсь, у чому тут річ. Остаточне підтвердження я отримую в розмові зі Сталіним та Мехлісом. Мехліс тримає в руках звіт про якісь збори партійного активу й цитує надзвичайно різкі виступи опозиціонерів. Мехліс обурюється: «Товаришу Сталін, чи не думаєте ви, що тут вже перейдено будь-яку межу, що даремно ЦК дозволяє себе так відкрито дискредитувати? Чи не краще було б заборонити?» Товариш Сталін посміхається: «Нехай розмовляють! Не той ворог небезпечний, що себе виявляє. Небезпечний ворог прихований, якого ми не знаємо. А ці, що всі виявлені, всі переписані — час розрахунків з ними настане».

Це — наступна «напівтемна» робота Товстухи. У своєму кабінеті «Інституту Леніна» він складає списки, довгі списки людей, які зараз так наївно виступають проти Сталіна. Вони думають: «Зараз ми проти, завтра, може бути, будем за Сталіна — в партії була, є й буде внутрішня свобода». Вони не розуміють, що Сталін при владі дає їм можливість підписати свій смертний вирок: за кілька років за списками, які зараз складає Товстуха, будуть розстрілювати сотнями, тисячами. Великою є людська  наївність!

Читач ознайомився з фрагментами спогадів Бориса Бажанова. Штрихи до портрета Івана Товстухи будуть, очевидно, не цілком повними, якщо не навести уривки зі статті сучасного російського історика Володимира Левченка «Іван Павлович Товстуха — помічник Сталіна». Зокрема, Левченко пише: «Як помічник секретаря ЦК Сталіна, Товстуха став керівником Бюро секретаріату ЦК, яке було створене Сталіним для керівництва роботою усіх відділів секретаріату — головної пружини, яка приводила в рух цю складну машину апарату ЦК. На чолі стояли люди, обрані самим Сталіним, особисто йому підпорядковані та лише від нього залежні. «Кабінет Сталіна» складався з молодих фанатиків, не членів ЦК. Цим людям ніхто спочатку не надавав жодного значення. Їх звикли розглядати як технічних співробітників Сталіна, як відданих своїй справі «службистів», без жодних претензій на «велику політику».

Добір кадрів для такої роботи був справою вельми нелегкою: не лише тому, що справа була винятково відповідальною, а й тому, що методи, які застосовували при її веденні, часто були вельми ризикованими й далеко виходили за рамки, встановлені навіть найбільш гнучкими правилами людського співжиття. Щоби стати придатними для такої роботи, особливо, щоб стати придатними для керівних посад у ній, виконавці повинні були володіти зовсім особливими рисами, бути повністю вільними від норм загальнолюдської моралі.

Сталін цілком успішно впорався з цим завданням. Люди, яких він добирав на керівні посади у його секретаріаті, виявилися на належному рівні, виконали завдання, що перед ними стояли й витримали «з честю» випробування на вірність Сталіну.

Ось їхні імена: Товстуха (названий першим! — І. С.), Поскрьобишев, Сміттен, Єжов (так, це той самий «залізний нарком» 1937 року. — І. С.), Бауман, Поспелов (згодом, у 40—50-х роках — секретар ЦК. — І. С.), Мехліс, Маленков («майже наступник» Сталіна, який, проте, у 1954—1955 рр. зазнав поразки у боротьбі з Хрущовим. — І. С.), Петерс, Варга, Уманський. Сталін вибудував свій апарат влади таким чином, що не Політбюро, яке складалось зі старих більшовиків, не якийсь інший орган державної влади, а технічний кабінет, що складався з молодих, зовні скромних, партії та країні невідомих, але винятково здібних виконавців волі свого хазяїна, визначав зовнішню і внутрішню політику СРСР. Що ж до Товстухи, то у коло його обов’язків, як завідувача секретним відділом ЦК (перший керівник цієї новоствореної структури. — І. С.), входило також розслідування різноманітних звинувачень, повідомлених і доносів, що надходили до ЦК й стосувались керівних діячів партії та радянського апарату».

 ***

І з усіма цими завданнями Іван Товстуха впорався блискуче. Чим й заслужив прижиттєву і посмертну вдячність Вождя. Нам сьогодні теж, думається, не варто забувати про цю постать.

2015-10-02 01:30:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар