«Щоб дерево свободи розквітло у Києві» - Україна Incognita
Україна Incognita » Історія і "Я" » «Щоб дерево свободи розквітло у Києві»

«Щоб дерево свободи розквітло у Києві»

Юрій Терещенко

Велика французька революція поклала початок докорінним змінам уявлень про сутність нації й дала поштовх національно-визвольній боротьбі європейських народів, позбавлених державності. Поняття «нація» в суспільній свідомості відтепер поширюється не лише на аристократичні верстви, а й на весь соціум того чи іншого етносу, що сприяло пробудженню національної свідомості й масовості національних рухів, їх поширенню в низці країн Європи. До того ж національному пробудженню народів сприяла зовнішньополітична позиція революційної Франції, яка відкрито заявляла про свою підтримку національно-визвольних рухів у країнах з реакційними режимами — Австрії, Росії, Пруссії та ін.

Із зростанням інтересу до України у Франції кінця XVIII ст. пов’язана поява 1788 р., напередодні Великої французької революції, праці французького та німецького історика Ж.-Б. Шерера «Аннали Малої Росії, або історія запорізьких та українських чи Малої Росії козаків від її початків до наших днів, у супроводі короткої історії козацьких гетьманів і відповідних документів».

На бачення Шерером історії України вплинули ідеї епохи Просвітництва. Увага його була прикута головним чином до героїчної боротьби козацтва за власну свободу, адже козаки «від батька до сина передають почуття гордості за свою незалежність поряд із девізом «перемогти чи вмерти»». Про вплив на творчість Шерера просвітницької ідеології свідчать його звернення до античної історії, прагнення віднайти в ній історичні паралелі, повчальні приклади для обґрунтування своїх ідеалів свободи. Він відвів козацтву, яке стримувало руйнівні турецько-татарські навали, важливу роль в історії Європи, згадуючи його ім’я поряд із народами Стародавньої Греції і Риму: «...Козаки не примножили наші знання; Рим нам залишив закони та руїни; Греція поетів і статуї... Які почуття будуть у нас пов’язані з козаками, серед яких нам показували лише зрадників...» Порівнюючи козаків із воїнами античності, Шерер наголошує, що виховані, як спартанці, войовничі, подібно до римлян, «громадяни Козацької республіки», проте, ніколи не прагнули до загарбання чужих земель, але відважно захищали свої вівтарі й домашні вогнища, віддаючи перевагу бродячому та неспокійному життю перед податливістю рабства.

14 ЛИПНЯ 1789. ВЗЯТТЯ БАСТИЛІЇ. ПОЧАТОК ВЕЛИКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ У ФРАНЦІЇ. КЕРМАНИЧІ РЕВОЛЮЦІЇ НЕ МОГЛИ — І ЦЕ ПРИРОДНО — НЕ ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА УКРАЇНУ, ПОЗБАВЛЕНУ СВОБОДИ

Шерер подав докладний опис устрою Гетьманщини, Запорозької Січі, звичаїв і побуту запорожців, детальну оповідь про визвольні змагання українців у XVII ст., війну під проводом Богдана Хмельницького. «Аннали Малої Росії...» вільні від трактування переходу Мазепи на бік Карла XII під час Північної війни як зради. Шерер намагався показати його адекватні причини, звернув увагу на загальне невдоволення козаків діями російського царя, який мав на меті ліквідацію їхніх давніх привілеїв. «Цей заколот, — пише він, — міг би мати найзначніші наслідки, але Карл не зумів ним скористатись». Незважаючи на те, що наприкінці XVIII ст. в Європі було поширене уявлення про Катерину ІІ як про філософа, просвітника на троні, Шерер засудив політику цариці, спрямовану на зруйнування Запорозької Січі, закріпачення українського селянства.

Революційна Франція виявила особливий інтерес до опозиційного руху в Україні. Власне політика Комітету громадської безпеки певною мірою спиралася на традицію позитивного ставлення Франції XVII і XVIII ст. до українських визвольних змагань. Ще на початку 1790 р. у французькому Комітеті закордонних справ було складено меморіал «Про небезпеку для Європи від політики анексій Росії», в якому різко засуджувалася зовнішня політика російського царизму, починаючи від Петра I. Члени Комітету закордонних справ Конвенту — Карра і Буасі д’Англь — були ініціаторами наказу Конвенту своєму представнику «для Польщі і східних країн» Паранд’єру «пильно слідкувати за настроями в Україні й подавати інформації про українські справи». В одній з інструкцій Комітету закордонних справ висловлювалася думка, що «Польща та Україна мають поширити гасла свободи на всій Півночі». У спеціальних інструкціях французькому послу в Туреччині де Семонвілю влітку 1792 р. зазначалося про «можливість повстання в Україні, Кубані та Грузії проти російського уряду». Підкреслювалося також, що «врешті, можна буде знайти поміж козаками якусь сміливу особу, що відважилась би зорганізувати повстання й відновити історію Пугачова». В іншому документі Конвенту говорилося про необхідність «відродити в цій нації почуття свободи, щоб вона могла знищити ярмо, під яким стогне, і щоб дерево свободи розквітло у Києві».

Тенденція французької політики в цей час виразно демонструвала намір розчленувати Російську імперію, а союзом з Туреччиною та Швецією створити «східний бар’єр», у якому Україна мала відіграти свою важливу роль. Певною мірою ці наміри переводилися у практичну площину, і Франція мала в Україні своїх таємних агентів. Один із них у листі до голови Комітету закордонних справ 24 грудня 1795 р. запевняв, що «в поборюванні московської сили треба, головним чином, розраховувати на козацьку силу на Україні. Цей народ, колись вільний, не забув ще, чим він був. Без огляду на деспотизм Росії, що все душить, козацька нація зберегла почуття свободи. У глибині речей це буде смертельним ударом для Росії, коли вдасться піднести Україну, яка тоді відіграє велику, коли не головну, роль у справі визволення всіх слов’янських націй, що стогнуть під московським ярмом».

Є чимало свідчень, що у керівництві Франції в цей період переважали проукраїнські настрої, які домінували у порівнянні з польськими планами відновлення Речі Посполитої й включення до неї українських територій. Один із французьких таємних агентів Муасонюр, який побував у Києві, Полтаві та Правобережжі, 1797 р. застерігав міністра закордонних справ Ревеля: «Зв’язати справу революції на Україні з планами польських настроїв це — заздалегідь провалити всі наші проекти щодо цієї країни. Населення на Україні ставиться з надзвичайним недовір’ям до всього польського, добре пам’ятаючи часи панування польської шляхти в країні козаків». Він пропонував розселити агентів на теренах від Азовського моря до Волині, які мали нагадувати жителям про їхню героїчну історію і роз’яснювати небезпеку російського панування. Створивши опозиційний настрій, можна буде прислати в Україну кілька французьких офіцерів-інструкторів для організації повстання. Підтримку повстанню мала, на думку Муасонюра, забезпечити французька ескадра з експедиційним корпусом, що буде надіслана у Південну Україну. Він вважав, що Росія не може розраховувати на підтримку козацьких частин і українського населення, тому, відірвавши Україну від Росії, Франція, зазначав Муасонюр, «завдасть останній рішучий удар, від якого ця хижацька держава ніколи не зможе опам’ятатися, бо єдине хворе місце російської імперії — це Україна. А тоді нова братня республіка утвориться в колишній вільній країні козаків, і діти відродженої Козацької Республіки благословитимуть назавжди французьку республіку, та ім’я нашої країни навічно житиме в наддніпрянських степах».

Розуміння державницьких прагнень українців і водночас різко критичне ставлення до суспільно-політичних систем Польщі й Росії виявляли і керівні кола революційної Франції. Одним із них був член Конвенту, генеральний прокурор Республіки Гарран де Кулон. У 1795 р. вийшла у світ його книжка «Політичні досліди над старою і новою польською державою, прикладені до її останньої революції»1. У цьому творі цілий розділ присвячено козаччині та Україні, «країні гарній та великій, як пів Франції, де панувала приємна атмосфера свободи, незалежності, братерства й рівності...». Автор зазначає, що підлеглість України Польщі не могла тривати довго без змін. «Невичерпний геній Хмельницького витримав довгу війну з найкращими генералами Польщі, аж доки мир не підтвердив сепарації тих двох країн (Польщі й України. — Авт.). Але легше було Україні видобутися з-під польської кормиги, ніж зберегти свою незалежність, а її доля повинна б послужити зразком для народів, які настільки сліпі, що надаються знайти щирий захист у чужих урядів».

Аналізуючи обставини включення України до складу Російської держави і скасування української автономії, де Кулон демонструє оптимізм у визначенні ближчих політичних перспектив. Причому цей оптимізм спирається на розуміння дієвої суспільної ролі козацтва, його антикріпосницької сутності, яка здатна змінити обличчя і України, і Росії. «Геній незалежности блукає поміж нещасними останками українських козаків, — пише він. — І може бути, що недалекий уже час, як враз із кримськими та кубанськими татарами під проводом нового Пугачова українські козаки змінять обличчя Росії, а Україна, поневолена в ріжні доби своєї історії, не зазнаватиме більше сорому, щоб бути скованою від рук, призначених до роботи голкою та веретеном (жінка — Катерина)».

Прикметно, що напередодні польського повстання 1792 р. Костюшко звернувся по грошову допомогу до Конвенту. Його спеціальний агент, надісланий до Парижа, засипав цю установу відповідними проханнями, але Конвент рішуче відмовив, оскільки, на його думку, «повстання в Польщі робить шляхта». Керівництво Французької революції було переконане, що в цій країні «свобода не торкалася ані селян, ані некатоликів».

Початок. Закінчення

1 Ідеться про повстання під проводом Т.Костюшка

Теги:
2019-09-20 11:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар