«Думка – краще жити стоячи, ніж помирати на колінах, захопила мене…» - Україна Incognita
Україна Incognita » Сімейний альбом України » «Думка – краще жити стоячи, ніж помирати на колінах, захопила мене…»
   

«Думка – краще жити стоячи, ніж помирати на колінах, захопила мене…»

На спомин 35-х роковин смерті українського дисидента-правозахисника, літературознавця та перекладача Валерія Марченка
Наталія Загоруйко

Листи шістдесятників з формально-стилістичного погляду насичені іронією. Щобільше, іронія не лише домінантна стилістична особливість цього епістолярного масиву, а й важлива екзистенційна константа, адже, глузуючи зі зла, в’язні сумління вивищувались над мізерною тлінню неволі, віддаючись творчості, книгам та спілкуванню з такими ж в’язнями сумління.

У листах Валерія Марченка особливо виразно простежується гартування волі, характеру та формування нового для автора світогляду. З пересічного київського інтелігента виростає людина, яка, за висловом А. Чехова, «по краплині вичавлює з себе раба», що врешті-решт дає впевненість у тому, що за будь-яких обставин можна залишитися людиною. Епістолярій В. Марченка – це одкровення неофіта, який ціною власного життя приходить до усвідомлення вищих цінностей, які перебувають поза оманливими гаслами часу, досягаючи внутрішнього умиротворення та спокою.

Моральний імператив – бути чесним і не лицемірити незалежно від того, чи ти письменник, чи науковець, чи хтось інший – стає найважливішим критерієм етичного виміру автора. У відкритому листі до свого діда – професора, першого радянського ректора Львівського університету Михайла Марченка – дисидент нищівно критикує тоталітаризм, не жаліючи й самого адресата, а головне – прочитуємо життєве кредо автора: «Виступивши проти цілої імперії брехні, я мав одну підпору – свідомість, що ярмо – нестерпне». Тому для нього так важливо було віднайти моральні та духовні підпори для протистояння. У листі до Євгена Сверстюка від 8 квітня 1980 року Валерій Марченко твердить: «Думка – краще жити стоячи, ніж помирати на колінах захопила мене, і я вирішив дорого продати для мене просто безцінне життя».

Епістолярна спадщина В. Марченка свідчить про еволюцію світогляду автора, адже якщо в перших листах до матері з ув’язнення він зізнавався, що саме в таборі вперше в житті почув молитву під час Великодня, то в листі до Євгена Сверстюка, незадовго до другого ув’язнення, він уже свідомий християнин з глибокою вірою в Бога, який відчуває сходження небесної благодаті під час Літургії. Він спілкується з Богом, тяжіє до релігійного екзистенціалізму. Причини цього передусім бачимо в нестерпній атмосфері табору, яка змушувала шукати можливості духовної втечі від жорстокої дійсності. Одним з таких виходів було звернення до релігії, намагання мислити про вічне. На думку В. Марченка, вірити в Бога треба було хоча б для того, щоб зникло відчуття нестерпної безвиході. Спілкування зі С. Мамчуром та В. Пайлодзе привело його від стихійного ідеалізму до усвідомлення християнства. У листі до матері В. Марченко твердить: «Царина Духа явище досі нам не знане й загадкове, здатне викликати негативні емоції хіба в твердолобих безбожників. Для нас же це – щедрий лан, який обов’язково вродить при натхненній самовіддачі. Віддаватися треба з вірою, в ревних молитвах, і тоді набудеш неподоланної сили». І далі: «Жити правильно, праведно можна, тільки спираючись на християнське віровчення. Самого інтелекту, щоб бути непомильному, замало».

Та чи не найбільше тему релігії В. Марченко порушує у листуванні з італійською студенткою Сандрою Фапп’яно, яке розпочалось під час заслання у 1980 році та тривало упродовж недовгого intermezzo до другого арешту дисидента у жовтні 1983 року. Зауважимо, що листування В. Марченка з учасницею програми Міжнародної Амністії С. Фапп’яно тематично продовжує листування З. Красівського з членом Міжнародної Амністії американкою А. Акагоші та В. Чорновола з Х. Бремер. Отримавши у подарунок Біблію англійською мовою, В. Марченко зізнався, що не тільки вдосконалює свою англійську, а й щоразу набирається глибокої мудрості: «Мене вражає, чому атеїстам любов до Бога видається нудною. Моя Віра дає мені так багато любові!». У листі до С. Фапп’яно від 24 травня 1983 року він пише, що церква тепер відіграє важливу роль у його житті: «Воістину ніщо не навчає любові так, як віра в Ісуса Христа».

Внутрішньо неприйнятною для В. Марченка була сама думка про відступництво та зраду свого вибору: «Я не хочу приєднатись до тих численних, котрі, не витримавши випробувань і збочивши з путівця моральності, вдаються до рятівного аргументу «не ми одні такі». Матері зізнається, що теперішнє його становище – це наслідок її виховання, адже «ти ж постійно навчала принциповості, багатьох інших чеснот, з яких складається порядна людина». Дисидент осмислює своє становище по-філософськи, намагаючись подивитись на реальність крізь призму вічності, й водночас розмірковує про сенс буття: найважливіше не зрадити своє Я, не здатися омані, тимчасовим спокусам, не злякатися. Страждання, наче вогонь, очищує душу і дає відчуття легкості навіть у смерті, а відтак приносить відчуття цілковитої свободи. Атмосфера неволі загострює свідомість, внаслідок чого відбувається тотальне переосмислення цінностей, і стають очевидними химерність та фальш радянського виховання, ніби живемо в світі, де панують гуманізм та справедливість. Святий обов’язок кожної людини – говорити правду і не бути віроломним, адже, як твердить Л.А. Сенека, «належати самому собі – неоціненне благо».

Життєве кредо Валерія Марченка вибудовується на моральних імперативах, які він окреслив у відкритому листі (липень, 1975 рік) до діда Михайла Марченка: «Останнє слово завжди за мною, і я, безперечно, зроблю так, як сказав»; «Заперечення більшовизму для мене не відкриття, а форма існування». Потужний внутрішній заряд дає наснагу бути вірним обраному шляху, а страждання гартують дух: «Треба було мені самому потовктися до кам’яної стіни, відчути біль удару, щоб зрозуміти: зло таки можна подолати, і з ним можна й треба боротися».

Відтак у листах Валерія Марченка прочитується його внутрішній стан, філософське ставлення до життя, екзистенційний вибір поміж духовною свободою та рабством, моральні імперативи, що дають наснагу волі до життя наперекір обставинам. Якщо взяти до уваги дві концепції французького екзистенціалізму, релігійну та атеїстичну, бачимо, що в епістолярній творчості В. Марченка домінує релігійна з її спрямуванням на заперечення абсурдності буття, наповнення божественною ідеєю, пошуками свободи, коли внутрішній вибір особистості не суперечить християнській етиці.

Вражають листи Валерія Марченка з неволі до матері Ніни Михайлівни. У них адресати помінялися ролями – не матір виховує сина, а навпаки. У листах Валерій роздумує над сенсом життя та відкриває мамі нові обрії, які знаходяться на недосяжній висоті над щоденною житейською суєтою. Переконує зболіле материнське серце, що його доля – це його вибір і зраджувати цей вибір гірше смерті: «Ти в мене – єдина, і я не бажаю нікого, нічого слухати, що задля біологічного буття біля матері можна перекреслитися духовно».

Доводить, що саме завдяки їй він сформувався саме такою особистістю з власними цінностями та моральним імперативом: «Вчителько, ти ж постійно навчала принциповості, багатьох інших чеснот, з яких складається порядна людина… Нам, матусю, ще не мало жити на цьому світі, тож будьмо гідні його краси – і почуттями, і вчинками».

Валерій переконує, що справжнього чоловіка характеризує здатність до чину, що безжурним можна виглядати, але «на повен зріст» кожен виявляє себе під час випробувань, і саме в такі хвилини, а не в «хвилини сміху», можна по-справжньому пізнати людину. Це справжній приклад гартування себе в екстремальних умовах. У своїх листах до матері Валерій Марченко переоцінює життєві пріоритети та ділиться своїми одкровеннями: «Ти – мій безцінний скарб, світло, що розсіює гнітючу темряву, МАТЕРІЯ добра, яку викликаю завжди, коли мені сумно чи боляче».

«Сформований київський інтелігент» по краплині вичавлював з себе раба, був упевнений, що на світі є великий рахунок, за яким порядна людина й мусить вимірювати себе. Роздумував, чого вартий в житті людини брак будь-якої речі? І дійшов висновку, що це все оманливі скороминущі цінності і замість того, щоб пхатись до побутових забаганок, потрібно спрямувати себе на духовність.

Теги:
2019-10-11 13:00:00
   

  • Інтелектуальна карта України|Історія і "Я"|Маршрут №1|Сімейний альбом України|Музеї онлайн|Інфографіка|NB!|TOP-книг|Інтелектуальний календар