У 1381 р. князь Кейстут, брат Ольгерда, спираючись на підтримку українських, білоруських і литовських феодалів, які шукали зближення з Москвою в антиординській боротьбі, захопив Вільно й усунув великого князя литовського Ягайла від влади. Однак за допомогою Тевтонського ордену Ягайло вже у липні 1382 р. відновив свою владу і полонив Кейстута та його сина Вітовта. Через кілька днів Кейстута задушили у підземеллі Кревського замку. Вітовту вдалося втекти у Пруссію, звідки він розпочав активну боротьбу з Ягайлом за великокнязівську владу. У 1384 р. Ягайло уклав з Вітовтом мир і зобов’язався віддати йому всі землі його батька. Але становище Ягайла залишалося непевним, загроза його владі з боку удільних князів не була усунута, тривав наступ Німецького ордену.

Про Павла Івчука, людину непростої долі, я чув чимало. Попри свій поважний вік, він і досі старається бути учасником усіх урочистих національно-патріотичних дійств у райцентрі, виступає у місцевому Горохівському народному історичному музеї, закликає молодь любити Україну й бути готовими віддати за неї свої життя. Бог не раз оберігав юного націоналіста із Підбереззя на Горохівщині від неминучої смерті, а клятву повстанців він давав, маючи лише... 11 років. «...Був 1941 рік. Ми разом на розстріл йшли. Батька вели німці, а я сховався в сусідську конюшину. Батько мене не бачив. Його привели до прірви, з якої колись брали пісок. Аж тут приїхала німецька розвідка. І враз її ні з того, ні з сього обстріляли «рускі».