Перебуваючи в Кишиневі, я не міг не відвідати музею історії Молдови. Зрозуміло, інтерпретація минулого в таких закладах — це відображення домінуючих ідеологем, які існують у країні. Зараз у Молдові одним із визначальних трендів є те, що молдавани — це румуни. Відповідно, в країні чимало людей прагнуть приєднатися до свого південного сусіда. Тому історія цієї країни інтерпретується в румунському дусі. Все, що пов’язувало Молдавію зі слов’янським світом, зокрема Україною, свідомо чи несвідомо маргіналізується. Щоправда, така маргіналізація зустрічається й в українській літературі, зокрема навчальній, — у чому не раз доводилося пересвідчуватися.

Адже до 1935 року навіть точної дати народження корифея української музики не знали. Більше того — і місце його вічного спочинку аж до 1952 року було невідоме. Лише, коли після війни в Москві відновили декади української літератури та мистецтва, згадали і про Гулака-Артемовського. Артисти музичного театру ім. Станіславського і Немировича-Данченка разом з режисером Камерницьким за підказкою упорядника Ваганькового кладовища Івана Лепехи серед хащ бузку відшукали скромний надгробний камінь з написом: «Семен Степанович Артемовський-Гулак. Скончался 6 апреля 1873 года, 58 лєт». Тоді ж на могилі митця встановили чорну лабрадоритову колону з мармуровою вазою угорі.